+18 Київ
Джерело: "ЛІГАБізнесІнформ"
Опубліковано з особистого дозволу автора
Жодного медіа-ринку в Україні немає. Левова частка ЗМІ – планово збиткова. Вони живуть коштом донорів, а тому головний вододіл упирається в мотиви спонсорів.
Можна умовно виділити п'ять різновидів ЗМІ.
Перший тип – державні медіа. На відміну від Росії, це пасинки медіа-поля – у них найскромніше фінансування, найнижчі зарплати, найстаріше обладнання. Найчастіше вони стають або першим місцем роботи для випускників журфаків, або синекурою для людей, які чекають пенсії. До того ж у регіонах ці медіа традиційно "жіночі" за своїм кадровим складом: низькі зарплати приводять до того, що працювати там можуть лише люди, не обтяжені обов'язком утримувати сім'ю. Патріархальний устрій – перший крок до гендерного дисбалансу.
Другий тип – ЗМІ, які намагаються бути бізнесом. Будь-який підручник скаже, що ЗМІ повинні заробляти на рекламі і приносити власнику прибуток. Але в українській реальності такий підхід майже не працює. Ринок реклами убогий, конкуренція зі "ЗМІ на утриманні" висока, а читач не привчений платити за інформацію. У підсумку виходить ситуація, коли будь-який ринковий стартап приречений тягнутися до точки беззбитковості, як ослик по морквину.
У західному світі схема, коли ЗМІ заробляють на рекламі, теж відживає своє. Їй на зміну приходить платна підписка. Але український читач звик до безкоштовного контенту. Його розпестила гармонійна низка "штрейкбрехерів", які навіть не намагаються зводити дебет із кредитом. До того ж для українського читача контент не служить основою для ухвалення бізнес-рішень. Він не вкладає в цінні папери, не займається інвестуванням, а ті деякі, хто цим промишляє, воліють орієнтуватися на інсайди з кабінетів, а не на аналітику.
Третій тип – ЗМІ із західним фінансуванням. У цьому списку є українські майданчики, які живуть на гранти – як, наприклад, "Громадське". А є й українські служби міжнародних корпорацій – як, наприклад, київське бюро "Радіо Свобода". Вони не орієнтовані на самоокупність, не шукають реклами і не прив'язані до необхідності боротися за кількість на шкоду якості. З іншого боку, ці ЗМІ не трендмейкери ринку. За опитуванням Research & Branding Group, 58% аудиторії отримує інформацію від класичного ТБ і лише 30% – з мережі.
Четвертий тип – ЗМІ, що належать великому бізнесу. Гаманці скуповували телеканали не лише для інформаційного захисту бізнесу. У "ситі нульові" це було ще й статусно-іміджевим придбанням – на зразок футбольного клубу. Водночас власники телеканалів і далі обмінюють лояльність підшефних медіа-майданчиків на поступки з боку влади.
Порядок денний кожного ЗМІ з цього списку залежить від того, як складаються стосунки господаря з владною вертикаллю. У цьому ж переліку – особисті політичні мотиви, географія пріоритетів і публічне позиціонування власника.
П'ятий тип – ЗМІ, що фінансують із Москви. Їх реєструють на зіц-голів та контролюють або оточення Віктора Януковича, або Кремль. Утім, принципової різниці між ними небагато – вони всі так чи інакше зацікавлені у поразці України у війні і в ідеї реваншу.
У міру сил вони розширюють лояльну аудиторію, запрошуючи на роботу відомих медіа-персон. Мімікрують під опозиційність і використовують свободу слова як пролом. Іноді такі ЗМІ є в законсервованому стані – їх перехід в активну фазу просування порядку денного розпочнеться в той момент, коли перспективи можливого реваншу будуть більш ніж очевидні.
Зарплата в медіа безпосередньо залежить від того, чи стоїть перед ЗМІ завдання працювати за бізнес-схемою. Тому у п'ятого типу медіа – найвищі зарплати. Утім, у цьому немає нічого дивного – на дестабілізацію української держави на тому ж Донбасі Кремль щомісяця витрачає куди більш масштабні кошти.
Загалом, "усе залежить від завдання". Той, хто "вечеряє" редакцію, той і "танцює" її порядок денний. Або за контент платите ви самі – переглядом реклами, платною підпискою чи податками на громадське телебачення. Або Захід, зацікавлений у створенні "інформаційного прожиткового мінімуму". Або Кремль.
Гарного вечора.
