Клуб читачів
ГОРДОН
 
Павло Казарін

Журналіст, оглядач проекту "Крим.Реалії" та ведучий телеканалу ICTV.

Військові – це тонка червона лінія, яка захищає твій затишний побут, у якому є плани на літо, час на нудьгу і є місце тобі самому

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

У зоні АТО звикаєш знову телефонувати. Царство переможця EDGE не залишає альтернатив. Месенджери вимагають нескінченного терпіння, а тому ти знову привчаєшся відсилати смс.

Я їхав до Карлівки – до волонтерів-дантистів із проекту "ТризубДентал". Вони вже четвертий рік лікують бійцям зуби. Причому вздовж усієї лінії фронту – поряд зі стаціонарними кабінетами сформували кілька пересувних. У цю ротацію до них приїхали лікарі з Одеси. У звичайному житті – дантисти престижних приватних клінік. І я – цивільний, який намагався менше плутатися під ногами.

Заїжджаємо до Авдіївки. Знайомимося з капеланами. Каплиця в одній із покинутих квартир. У цій дев'ятиповерхівці регулярно обстрілюють ту сторону, що дивиться на Донецьк. У квартирах, які виходять у двір, продовжують жити люди. Не скрізь. Старі фрази з книг тут перестають бути трюїзмами. Найбільше соромишся свого статусу "туриста". Чекінитися ніяково.

Тут інший ритм. Інша атмосфера. Шість годин потягом відокремлюють неонові вивіски Києва від хлопців зі зброєю. Поки вони тут тримають зовнішній периметр – неонові вивіски в тилу можливі. Головною помилкою буде забути про це. Під час ефіру на радіо "Тризуб" запитують про "список Бабченка". Мовляв, "як було знайти себе там". Незручність зростає за експонентою. Тут кожний у такому списку. А я вдома як у Христа за пазухою.

Чистимо від трави пам'ятник загиблим недалеко від блокпоста. На флагштоках – прапори частин. За пару місяців кожний стає непридатним. Вітер.

Місцева продавчиня сумує біля входу. Її торгівля прив'язана до видачі зарплати. Зарплата буде 15-го числа. До війни місячний оборот її магазину – близько 10 тис. Тепер – мінімум 30. Завдяки військовим окладам.

Уся твоя самовпевненість зникає в першу годину. Зона АТО – відмінне щеплення від байдужості. І від дешевого пафосу. Тут узагалі куди доречніше слухати, ніж говорити. Роззявам тут не місце. Хоча треба бути неабияким циніком, щоб залишитися роззявою після поїздки сюди. Тут відчуваєш справжність того, що відбувається.

У слідах від мінометних пострілів. У сувенірних гільзах, які тобі дарують на пам'ять. У третьому тості, який тут звучить жахливо чесно. А ще ти розумієш, що вони – це та сама тонка червона лінія, яка захищає твій затишний налагоджений побут. Побут, у якому є плани на літо. Побут, у якому залишається час на нудьгу.

Побут, у якому є місце тобі самому.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
12 червня, 2018 19.39
 
 
 
 

Свіжі блоги