+11 Київ
Одразу скажу, що я не є політичним союзником Михайла Ніколозовича Саакашвілі на Україні, членом секти свідків Міхеїла Саакашвілі в Україні або просто фанатом Міхо Саакашвілі під Україною.
Я просто знаю: у Міхеїла Саакашвілі було одне-єдине громадянство України, він є політичним противником Петра Порошенка, і Петро Порошенко позбавив його єдиного громадянства – громадянства України, коли Міхеїл Саакашвілі перебував за межами України. Це боягузливо, підло, низько і, наскільки я розумію, не відповідає міжнародним нормам і міжнародному праву, оскільки Міхеїл Саакашвілі став особою без громадянства.
Тобто Петро Порошенко запропонував Міхеїлу Саакашвілі (і цілій грузинській команді) набути українського громадянства, і водночас ні він, ні МЗС, ні МВС України не знали, що Саакашвілі "під слідством і в розшуку" у Грузії, і не знали цього досі? Нагадаю, що 29 травня 2015 року Саакашвілі набув українського громадянства, а вже 4 грудня 2015 року його позбавили грузинського громадянства.
Безуспішно намагаючись отримати довгоочікуваний "виклик" усю другу половину 80-х (тепер я знаю, що КДБ просто знищував ці документи, отже, вони до мене не доходили – як належить, радянською поштою), я, нарешті, отримав цей "виклик" у жовтні 1988 року. І одразу ж подав документи на виїзд із СРСР – до свого районного ВВІР у Ленінграді. Розгляд у моєму випадку – п'ять тижнів. Здобуття бажаного і довгоочікуваного дозволу на виїзд. Безліч вимог. Одна з них – примусова відмова від радянського громадянства. До того ж за цей "привілей" примусової відмови я повинен заплатити в казну Імперії Зла 500 рублів. Тих самих 500 радянських рублів, які дорівнювали тримісячній середній зарплаті. Так і квитанція в Ощадкасі називалася: "За відмову від громадянства". І свій серпасто-молоткастий паспорт я здав в обмін на виїзну візу, просто у ВВІР.
Майже сім років я був особою без громадянства. Без будь-якого громадянства взагалі. За рік після цього у мене вже був статус біженця під час в'їзду до США, а ще за рік – "грінкарта", тобто документ постійного жителя США. Громадянства США я набув улітку 1995 року... і – прозвучить дивно – улітку того ж року я набув громадянства Російської Федерації. Тобто сім років я був людиною без громадянства, а потім, протягом одного місяця, почав мати два громадянства.
Так вийшло, зовсім випадково, що в Москві та Санкт-Петербурзі моїми сусідами по сходовому майданчику стало двоє людей, які безпосередньо стосуються цієї розповіді. У Москві – Борис Нємцов. У Санкт-Петербурзі – Мстислав Ростропович. Двері у двері, в обох моїх квартирах і там, і там.
У середині 90-х Борис Нємцов написав президентський указ про повернення громадянства таким людям, як я, – якщо вони народилися у РРФСР, під час еміграції із СРСР виїжджали із РРФСР і водночас їх насильно позбавили радянського громадянства. Указ цей він просто дав Єльцину підписати, і на цьому історія створення цього указу, загалом, закінчується. Це мені Борис особисто потім розповідав. І на підставі цього свого нового права я набув громадянства РФ у Генеральному консульстві РФ у Нью-Йорку влітку 1995 року.
Є й інша історія.
Починаючи з 1969 року Мстислав Ростропович і його сім'я підтримували О.І. Солженіцина, дозволивши йому жити на своїй дачі під Москвою і написавши відкритого листа Брежнєву на його захист. Після цього почалося скасування концертів і турів, зупинення записів. Нагадаю, що до цього, у 1966 році, Мстислав Ростропович уже здобув звання Народного артиста СРСР, у 1964 році – Ленінську премію, а в 1951 році – Сталінську премію. Завдяки міжнародним контрактам і турам Ростропович став відомий на Заході ще в 50-ті. У його виконанні прозвучав фактично весь репертуар віолончельної музики, і згодом багато творів було написано спеціально для нього. Він виконав уперше 117 творів для віолончелі та дав 70 оркестрових прем'єр. Як камерний музикант виступав у ансамблі зі Святославом Ріхтером, у тріо з Емілем Гілельсом і Леонідом Коганом, як піаніст – в ансамблі з дружиною, відомою оперною співачкою Галиною Вишневською. Репертуар Ростроповича-віолончеліста охоплював, разом із класичними творами, понад 140 сучасних творів для віолончелі, написаних спеціально для нього. Свої твори Ростроповичу присвятило приблизно 60 композиторів, зокрема Сергій Прокоф'єв, Дмитро Шостакович, Тихон Хренніков, Борис Чайковський, Арам Хачатурян, Бенджамін Бріттен, Лучано Беріо, Альфред Шнітке, Леонард Бернстайн, Анрі Дютіє, Олів'є Мессіан, Вітольд Лютославський, Кшиштоф Пендерецький та інші.
Перебуваючи під пресом радянської влади, фактично під повною забороною концертної діяльності у СРСР, гастролей на Заході та записів, у 1974 році, нарешті, він знову отримав виїзну візу і виїхав разом із Вишневською і дітьми за кордон на тривалий строк, за робочим контрактом. Спочатку це було оформлено як "відрядження Міністерства культури СРСР". Але через чотири роки, у 1978 році, усю сім'ю Ростроповичів позбавили радянського громадянства. Газета "Известия" від 16 березня 1978 року писала:
"М.Л. Ростропович і Р.П. Вишневська, які виїхали в закордонні поїздки, не виявляючи бажання повернутися до Радянського Союзу, вели антипатріотичну діяльність, паплюжили радянський суспільний лад, звання громадянина СРСР. Вони систематично надавали матеріальну допомогу підривним антирадянським центрам та іншим ворожим Радянському Союзу організаціям за кордоном. У 1976–1977 роках вони дали, наприклад, кілька концертів, грошові збори від яких пішли на користь білоемігрантських організацій. <...> З огляду на те, що Ростропович і Вишневська систематично скоюють дії, що завдають шкоди престижу Союзу РСР і несумісні з належністю до радянського громадянства, Президія Верховної Ради СРСР ухвалила на підставі ст. 7 Закону СРСР від 19 серпня 1938 року "Про громадянство Союзу Радянських Соціалістичних Республік" за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР, позбавити громадянства СРСР М.Л. Ростроповича і Р.П. Вишневську".
Це злочинне діяння, що суперечить міжнародним нормам, стало однією з найвідоміших віх у низці злочинів радянського режиму у сфері прав людини та міжнародних зобов'язань.
Громадянство СРСР було повернуто Ростроповичу і Вишневській у 1990 році. У серпні 1991 року Мстислав Ростропович перебував у лавах захисників Білого дому. У 2002 році лондонська газета "The Times" проголосила Ростроповича "найвидатнішим із нині живих музикантів". У 2007 році музичний колумніст газети "Daily Telegraph" Ллойд Веббер назвав Ростроповича "ймовірно, найбільшим віолончелістом усіх часів".
Але в 1978 році його злочинно позбавили радянського громадянства – єдиного, яке в нього було. А мене – десятьма роками пізніше.
Горбачов і Єльцин виправляли все це, як могли. Як могли.
Ні, громадянство – не бутерброд. Це я вам із власного досвіду кажу.
Джерело: Slava Rabinovich / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
