Райкін ніколи не зможе претендувати на звання великого, тому що великі не радіють окупації чужих територій

Щодо Костянтина Райкіна – коли "частина душі радіє Криму"...

Якщо диявол вимовляє таблицю множення – не треба погоджуватися з ним хоча б тільки тому, що, прикрившись математичною істиною, він обов'язково скоїть злодіяння.

Але історія з Кримом – аж ніяк не математична істина. Вона складна і дуже спірна. Безперечно одне: Росія погодилася з тим, що територія України з Кримом, який входить до її складу, не підлягає перегляду. Усе. Крапка.

І якщо "частина душі радіє" анексії й окупації території, визнаній чужою, – напевно, це не найкраща частина душі...

Костянтин Аркадійович – безумовно, талант, великий артист. Але він ніколи не зможе претендувати на звання великого, тому що великі не можуть радіти окупації чужих територій. От просто в принципі. Адже велич – це не тільки талант, це щось більше, це – явище соціальне, всеосяжне...

У Німеччині було багато актрис, але велика – Марлен Дітріх, яка посміла послати Адольфа "на" і "в". І письменників теж було багато, але великий – Генріх Белль...

Чи треба було зривати концерт Райкіна в Одесі? Напевно, ні. Але я з розумінням ставлюся до вчинку тих, у кого "частина душі" була обурена "душевною радістю" талановитого артиста.

Кажуть: "Не треба змішувати мистецтво з політикою". А що робити, якщо політики самі залізли по вуха в мистецтво, наслідили там і "замазали" у своїх злочинах тих, хто не хотів "сунутися в цю чортову політику"?

Адже тут як: або ти мовчиш і погоджуєшся чи навіть "радієш частиною душі" в ім'я порятунку театру, або називаєш речі своїми іменами, за що розплачуєшся опалою, незадоволенням "партії і уряду" тощо. "Ти – сам собі суддя, вимогливий художник", і це ти визначаєш: де вона – вічність, а де – вульгарна миттєва кон'юнктура...

Не всі сильні. Не всі.

Мені шкода Костянтина Аркадійовича. Навіть не як жертву зірваного концерту, цих концертів буде, сподіваюся, ще багато. Ось як великого художника шкода. Великим у нього стати навряд чи вийде. А всі дані для цього були.

Не суджу. Просто зітхаю...

Джерело: Sotnik Alexander / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора