+3 Київ
Отже, в Одесі таки виступила Ах Астахова. Попри те, що гастролювала в окупованому Криму.
Чому так сталось?
Тому що ДПСУ не заборонила їй в'їзд до України. Тому що міграційна служба не відреагувала абсолютно ніяк, коли та вже заїхала сюди. Тому що і власники закладу "Пляжник", і організатори концерту — люди, котрим плювати на власну країну. Люди, котрі не мають громадянської позиції і для котрих є важливим лише одне мірило — гроші.
І, звісно, тому, що ми дозволили це зробити. Дозволили державній системі так себе поводити і дозволили Астаховій виступати в нас.
Знаєте в чому відмінність між РФ і Україною?
Росія веде проти нас війну. А Україна війну у відповідь веде скоріше наполовину та вперто відмовляється захищатись.
Якщо я поїду у РФ чи в окупований Крим — отримаю років із 20 у тюрмі. Коли російська імперська машина дотягується своїми щупальцями до тих, хто проти неї, вона знищує або саджає таких. Вона не пустить до себе тих, хто посягав би на захоплені нею території.
Україна ж по деяких параметрах нагадує жертву стокгольмського синдрому. До нас можуть вільно їздити їхні теористи, їхня агентура обіймає серйозні посади, причому навіть у силових відомствах. Навіть у СБУ.
А скільки тих, хто захищає Україну, може не те, щоб успішно працювати в їхньому тилу, а хоча б вільно сказати у РФ, що Крим – Україна?
Ось воно. Проблема у ставленні. До своєї країни. До своєї громадянської, у тому числі "активістської", відповідальності.
До самих себе.
Хіба це так багато – почати поважати себе та свою країну?
Як виявляється, для більшості українців це непосильна річ. Ми можемо поважати наших поневолювачів. Можемо – наших партнерів. Можемо поважати Європу, Штати. Кого завгодно.
Але не себе.
Сумно.
Джерело: Сергій Стерненко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
