+9 Київ
Доти, доки українці будуть позбавлені права брати участь в управлінні державою за допомогою референдуму, Україні годі стати частиною цивілізованого простору. Поки Іван Іванович із Маріуполя та Мар'ян Адамович із Коломиї особисто не прийдуть на дільницю та не дадуть відповіді на низку важливих запитань для своєї країни/області/міста, розмови про демократію та європейський вибір будуть залишатися марним базіканням.
За 26 років незалежності українська влада так і не спромоглася почути голос народу. У 2000 році у країні відбувся референдум про реформування системи державного управління шляхом внесення змін до Конституції. Із величезною перевагою українці дали позитивну відповідь на всі чотири запитання, винесені на голосування, проте Верховна Рада відмовилася затверджувати результати народного волевиявлення.
Чи можна уявити таке в Європі?
У травні 2017 року у Швейцарії відбувся референдум, на якому більшість проголосувала за відмову від атомної енергетики. За півроку до цього – у листопаді 2016 року – швейцарський народ за підсумками народного волевиявлення відмовився від збільшення пенсійних виплат. У середньому швейцарці ходять на референдуми тричі на рік.
Чи можна уявити таке в нашій державі?
Якщо Україна справді хоче стати частиною цивілізованого світу, проведення референдумів має стати основою народовладдя в Україні. Працюючи над проектом нової української Конституції, я дійшов висновку, що в ситуації тотального розбрату, ворожнечі й агресії це головний шлях до примирення та подолання низки конфліктів у нашій країні.
У новій Конституції, яку рано чи пізно ухвалять, дуже важливо передбачити можливість проводити всеукраїнський референдум на вимогу громадян. В Україні було би доцільно ініціювати таке волевиявлення на вимогу не менше ніж п'яти мільйонів громадян України, які мають право голосу.
Що стосується місцевих, обласних і районних референдумів, то їх раціонально проводити на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян України, що мають право голосу та постійно проживають на відповідній території, або ж на вимогу не менше ніж половини депутатів місцевих рад.
Якби така практика існувала сьогодні – не скипів би градус народного невдоволення навколо масового перейменування міст, селищ і сіл за підсумками ухвалення закону про декомунізацію. Жителі Кіровограда, Комсомольська, Кузнецовська, Дніпропетровська змогли би самостійно вибрати рідному місту нову назву, а не задовольнятися тією, яку йому дадуть у Києві.
Окрім того, якби питання участі України в наднаціональних органах вирішували виключно шляхом всеукраїнського референдуму, країні не довелося би двадцять із гаком років мучитися з питанням вступу до НАТО. Цю проблему було би вирішено за один раз.
І найголовніше – у новій Конституції України необхідно закріпити за громадянами України право законодавчої ініціативи. Наприклад, народний законопроект подають від імені не менше як трьохсот тисяч громадян, які мають право голосу, а законопроект про зміни та доповнення до Конституції – від імені не менше як п'яти мільйонів громадян, які мають право голосу. Без цього ст. 5 чинної Конституції про те, що "єдиним джерелом влади в Україні є народ", виглядає просто безглуздо та смішно.
Ідучи протилежним шляхом, Україна ризикує назавжди залишитися країною, яка приречена блукати околицями цивілізованого світу.
Джерело: "ГОРДОН"
