Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Фокін: Шахтарі – не пил під ногами, і дарма високопосадовець заявив: "Петлю їм на шию – приповзуть на колінах!". Не приповзуть

З яких причин чинна українська влада нічим не краща за своїх попередників, чому Києву не можна відмовлятися від Донбасу, як необмежена влада "розбестила" екс-президента України Віктора Януковича і якою має бути українська національна ідея? Про це в матеріалі видання "ГОРДОН" написав перший прем'єр-міністр незалежної України Вітольд Фокін.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Фокін: Головний приз дістався лідерам маргінальних політичних союзів и просто ловкачам, авантюристам, які дочекалися свого зоряного часу
Фокін: Головний приз дістався лідерам маргінальних політичних союзів и просто ловкачам, авантюристам, які дочекалися свого зоряного часу
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Вітольд ФОКІН
Перший прем'єр-міністр України
Лжепророки та проплачені журналісти, політологи та політаналитики, яких розвелося, як тарганів на брудній кухні, розуміли, що асоціація з ЄС – це міф, морквина перед мордою осла, знали, що в Європі нас ніхто не чекає, проте і далі брехали

Журналіст Дмитро Гордон (під час інтерв'ю на каналі "112 Україна". – "ГОРДОН") поцікавився моєю думкою про Майдан і про те, плюс це для України чи мінус.

Сам я на Майдані не був – не ті роки, однак за всім, що відбувалося на головній площі країни, уважно стежив очима своїх дітей, онуків і правнука Олексія, хоча оцінку подіям давав як людина, яка десятки років пропрацювала у структурах галузевого та державного управління, але так і не стала політиком. Навіть більше, до політиків завжди ставився та ставлюся з пересторогою – як до людей, які не зуміли реалізувати себе у творчій, суспільно-корисній роботі.

Згадаймо, як усе починалося. Президент Віктор Янукович і уряд Миколи Азарова завжди переконано заявляли, що курс України на Захід альтернативи не має, хоча в їхньому оточенні було чимало таких, хто, визнаючи привабливість європейського вибору, тяжіючи до європейських соціально-економічних стандартів, усвідомлював, однак, нереальність, точніше – передчасність таких перспектив: рівня, необхідного для рівноправного партнерства з країнами ЄС, Україна не досягла. За всіма історично сформованими канонами – соціально-економічними, науково-технічними, освітніми та культурними – ближчим нам був Схід, країни СНД, серед яких провідні позиції нам було б гарантовано.

Припускаю, що перші особи держави в душі були з такими реаліями згодні, хоч офіційно і надалі вдавали із себе прихильників європейського курсу, обманюючи в такий спосіб і себе, і народ. На що вони розраховували, мені не відомо, як невідомо і те, з яких причин буквально напередодні підписання Договору про асоціацію України з ЄС як грім серед ясного неба уряд змінив давно схвалений суспільством курс на прямо протилежний. Не знаю, хто чи що за цим стояло – самовпевненість чи дурість, але за такого повороту катастрофа стала неминучою.

Ошукані, украй збуджені та вороже налаштовані люди, переважно молодь, вийшли на Майдан, і тут влада показала свою неспроможність і боягузтво, сподіваючись звичними силовими методами придушити справедливий гнів протестувальників. Ніхто з перших осіб до людей не вийшов – сиділи по кабінетах, сховавшись за спинами спецпризначенців, даючи суперечливі, невиважені накази. Із великим запізненням відправили у відставку непопулярний уряд, але це лише погіршило становище: активісти відчули слабину влади. Незабаром ініціативу перехопили праві сили – добре організовані, ідеологічно переконливі, що мають великий уплив на школярів і студентів, однак і вони не стали переможцями Майдану. Головний приз дістався лідерам маргінальних політичних союзів і просто спритникам, авантюристам, які дочекалися свого зоряного часу.


Фокин: На скамье подсудимых должны сидеть те, кто отдавал преступные приказы, и те, кто провоцировал огонь на поражение. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: На лаві підсудних мають сидіти ті, хто віддавав злочинні накази, і ті, хто провокував вогонь на ураження. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Кульмінацією став розстріл Небесної сотні. Заради досягнення доленосної для твого народу мети, заради високих, благородних ідеалів і людське життя часом не надто велика ціна, але чи була така мета в повсталого Майдану? Боюся, що ні. Щоб струсити із себе трутнів, що присмокталися та годуються потом та кров'ю народу слабкої держави, не варто втрачати жодного героя Небесної сотні – вони стали праведними, але невиправданими жертвами, як і бійці правопорядку, які залишилися вірними присязі. На лаві підсудних мають сидіти не вони, а ті, хто віддавав злочинні накази, і ті, хто провокував вогонь на ураження.

Звичайно, відмовившись від Договору про асоціацію України з ЄС, влада припустилася фатальної помилки, але, на мою думку, це був лише привід для повстання, але не причина. Причина в іншому: так, як ми жили, далі було не можна. Перші особи держави та їхні поплічники, збожеволівши від уседозволеності та безкарності, купалися в розкоші, проводили фотосесії в уборах папи римського, із клейнодами Мазепи, мухлювали із ПДВ, розподіляли відповідно до "заслуг" валюту, відливали золоті батони, купували музейний антикваріат і картини. Кажуть, гроші не перераховували, а зважували, а середні та дрібні підприємці, які ледь зводили кінці з кінцями, відбивалися від загребущих рук чиновників і напівбандитів, що зазіхали на їхній вистражданий бізнес.

Хто молодший і міцніший тілом, стомившись від марних пошуків гідної роботи, легко знаходив собі місце в кримінальних угрупованнях, а основна маса інтелігентів і робітників, які втратили роботу, потрапляла в закордонне рабство, ставала батраками, щоб прогодувати сім'ю. Геть знедолені – немічні старі та безпритульні діти – тинялися вокзалами та базарами, жебракували, відганяючи собак, порпалися в сміттєвих ящиках.

Суспільство потерпало, нарікало, обурювалося і... терпіло, тому що йому було обіцяне світло в кінці тунелю у вигляді асоціації з ЄС, "безвізу" і високих європейських стандартів життя. Лжепророки та проплачені журналісти, політологи та політаналітики, яких розвелося, як тарганів на брудній кухні, розуміли, що все це міф, морквина перед мордою осла, знали, що в Європі нас ніхто не чекає та нічого в реальній перспективі не обіцяє, проте і далі брехали.

Жалюгідний стан підприємств, які занепали після приватизації, рабська продуктивність праці, технічно відсталі та морально застарілі виробничі фонди, а також кабальні зовнішні борги, тотальна корупція та кримінал не залишали навіть надії на принизливий статус бідного родича – ситій Європі ми набридли, а видимість доброзичливого ставлення створюють щедро проплачені лобісти, зокрема й ті, що перебувають на високих посадах. Усі, кого я перерахував, про це знали та все-таки мовчали.

Поруч із мужніми, чесними патріотами на Майдані метушилися зрадники та боягузи, провокатори, пройди і кар'єристи. Саме вони і стали переможцями, їм і дісталися плоди революції

На Майдані стався лютий вибух народного гніву – спочатку спонтанний, але потім добре керований, щедро профінансований. Зі слів експертів, на Майдан було витрачено п'ять мільярдів доларів. Не знаю, чи можливо? Утім, цієї теми торкатися резону немає – довести все одно нічого не можна. Упевнений, що настане час, коли суспільство дізнається про героїчні та ганебні сторінки тих подій, буде оголено ретельно приховану істину про те, що поруч із мужніми, чесними патріотами на Майдані метушилися зрадники та боягузи, провокатори, пройди та кар'єристи. Саме вони і стали переможцями, їм і дісталися плоди революції.

Майдан переміг. Переміг? Невже повалити злочинний, протухлий режим, щоб поміняти його на ще бездушніший і цинічніший, було метою повсталих? До влади прийшла нова креатура, анітрохи не краща за попередню, – любовно виплекана, як і попередня, тими самими олігархами. Усю діяльність післямайданної влади спрямовано винятково на вибивання чергового траншу від МВФ і подаянь від доброзичливців, багатомільярдний борг зростає прямо пропорційно корпоративним і особистим рахункам в офшорних зонах.

А що створено на ці кошти для народу? Робочі місця? Школи? Лікарні? Нічого подібного: тільки шикарні ресторани, торгово-розважальні центри, великі маєтки, немислимо дорогі, але зроблені з несмаком, замки та вілли. Починаєш розуміти, що нашою "незалежною" державою давно вже керує Крістін Лагард та її підопічні, доходи яких і зарплати зростають, а в "маленьких" українців лише пенсійний вік зростає, ціни та комунальні платежі.

Лютневе народне повстання назвали Революцією гідності. Щодо "гідності" зауважень не маю – онук, активний учасник тих подій, мені пояснив: на Майдані народ продемонстрував, що він не бидло та хамського ставлення до себе не потерпить. Що ж, народ справді показав, що шанує своє достоїнство та не дозволить витирати об себе ноги, а от щодо "революції" – перебір.

Класичне визначення "революції" загальновідоме – це грандіозний прорив, радикальні якісні перетворення в суспільстві, швидкий перехід з одного стану до іншого, прогресивнішого, перехід влади до представників нової формації. Наприклад, Велика французька революція 1789–1799 років, поваливши династію Бурбонів, відкрила шлях від феодального абсолютизму буржуазно-демократичній, республіканській формі правління, досягла мети і революція 1848–1849 років у Німеччині – уперше в історії було створено німецьку національну державу.


Фокин: Украинский народ законопослушный и своим умением терпеть заметно от других отличается. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Український народ законослухняний і своїм умінням терпіти помітно відрізняється від інших. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Народне повстання на Майдані має з революцією мало подібного, навпаки, тяжке становище народу стало ще гіршим, а влада з рук одних олігархів перейшла в руки інших – ще жадібніших і безсовісніших. Наступ ведуть не тільки на матеріальний добробут бідних людей, частка яких серед населення перевищує 60–70%, але й на історичну пам'ять про минуле, яку грубо топчуть ідеологи, які взялися невідомо звідки, та міністри-реваншисти. Перейменовують усупереч волі народу вулиці та міста, знищують пам'ятники, забороняють традиційні, улюблені народом свята, книги та пісні – і все це супроводжується криками "Слава!".

Язик не повертається співати "осанну" недорослю, який легендарного героя, генерала, чиї війська визволяли Київ від фашистської нечисті, називає "катом", виправдовуючи перейменування проспекту, названого на його честь. Із якою метою це роблять? Щоб остаточно розколоти суспільство, нацькувати жителів сходу та заходу одне на одного, спровокувати громадянську війну, порівняно з якою конфлікт на Донбасі здасться дрібною сутичкою?

Український народ законослухняний і своїм умінням терпіти помітно відрізняється від інших, але всякому терпінню настає кінець. Невже це і є метою влади? А може, утрата Криму та війна на знищення найбільш бюджетоутворювального регіону України входить у наміри можновладців? Може, серед них "заслані козачки" законспірувалися? Боюся навіть думати про те, що буде, якщо уряд погодиться з вимогами МВФ і почне розпродувати землю, попутно проводячи згубну пенсійну реформу та реформу охорони здоров'я, – це може стати останньою краплею.

За сімейними обставинами ходити в магазини стало моїм обов'язком. Люди нерідко мене впізнають, вітаються, починають розмову. Нещодавно до мене підійшов незнайомий чоловік: "Ви можете пояснити, що відбувається в країні? Де суверенітет, якого ми домагалися роками, сподіваючись, що "запануємо", коли перестанемо годувати Москву? Навіть у державному гімні ми про це співаємо". – "Говорити про це не час і не місце" – делікатно вивільняючи руку, я спробував відійти. "Не час, – розсердився він, – а завтра буде вже пізно, запам'ятайте!", і вже у спину мені кинув гірке: "Зрозумійте, я перестав поважати свій народ! Мені за нього соромно!".

Увесь день я не міг прийти до тями, думав над цими словами. Заперечити цій людині важко – такої стрімкої деградації, як протягом останнього десятиліття, жодна країна Європи не зазнала. Україна, яка нещодавно була авторитетною та розвивалася високими темпами, перетворилася на принижену, обридлу утриманку, утратила найкращу частину своєї території, а від її незалежності залишилися лише спогади. У свідомості сполоханим птахом билося слово, яке промовив президент США, характеризуючи ситуацію в Україні: "Безумство!".

Не знаходжу пояснення: чому завозити з Росії мінеральні добрива, нафту, газ, навіть запчастини для бронетехніки можна, а вугілля – не можна?

Усе частіше я чую: "Мінські угоди зайшли в глухий кут – що робити? Може, плюнути на все та відгородитися від бунтівного регіону, надати йому право "варитись у власному соку"?".

Такі пропозиції звучать не вперше і, на жаль, усе частіше. У щоденниках видатного радянського письменника, класика української літератури Олеся Гончара відшукали й оприлюднили такий запис: "Донбас – це ракова пухлина, то відріжте її, киньте в пельку імперії, нехай вдавиться, бо метастази задушать усю Україну!". Що можна щодо цього сказати? Я виріс на книгах Олеся Терентійовича, пишався особистим знайомством із ним, захоплювався його талантом і сміливістю. Його "Собор" став предтечею, одкровенням для молодих письменників України, зазіхнув на авторитет "священних корів", однак недарма кажуть: "Мудрість приходить із віком, але іноді вік приходить сам".

До слів в особистому щоденнику Гончара не слід привертати увагу, слабкість заслуговує на поблажливість, але той, хто до них дослухається, далі свого носа не бачить. Відмова від Донбасу стане першим кроком до дезінтеграції України – не до федералізації, а до розвалу за типом Югославії, не кажучи вже про катастрофу вітчизняної енергетики, яка невідворотно наближається. Блокада Донбасу підозріло збіглася за часом із намаганням скасувати всі радянські правові нормативні та конституційні акти, зокрема і міжнародні угоди, а це початок політичного колапсу.

Крим ми вже втратили, а на західних кордонах тільки видимість спокою. Зіпсовано відносини з Польщею, про що свідчать події у Перемишлі та пов'язані з цим панічні смикання СБУ та МЗС. Практично всі угорці Закарпаття мають паспорти сусідньої держави. Румунія та навіть Молдова можуть претендувати на деякі райони Одеської та Чернівецької областей. Відверто сепаратистські настрої визрівають у південних регіонах України, та й у Харкові.

Небезпеці розпаду можна запобігти за допомогою розумного розв'язання проблеми Донбасу, а починати слід зі зняття блокади, адже шкоди вже завдано непоправної. Непоміченим промайнуло повідомлення Держстату про необхідність поправок до прогнозу очікуваних результатів економічної діяльності протягом минулого періоду, а вони різко погіршилися. Слідом за зростанням інфляції (до 12%) зростають роздрібні ціни та значно (до 1,4%) знижується зростання ВВП.


Фокин: Расход газа действительно сократился, но называть это экономией грешно. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Витрати газу справді скоротилися, але називати це економією грішно. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Великі сумніви викликають слова пана Гройсмана (прем'єр-міністр України Володимир Гройсман. – "ГОРДОН") про те, що в Україні "і далі спостерігають ознаки зростання економіки", – у кожному слові невпевненість і неправда, але ж ми розуміємо, що все набагато гірше. Цей "оптимізм" породжує гра на курсах. Якщо підрахувати все в порівнянних цінах, жодного "зростання економіки" немає, як немає для нього й передумов, і значною мірою це наслідок так званої блокади Донбасу. Більшу частину ТЕС і ТЕЦ зупинено через брак вугілля – цього не помічають, тому що надворі липень, а не грудень. Утішні слова міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика про те, що запасів вугілля нині більше, ніж було на початку осінньо-зимового періоду, – нехитрий самообман: потрібне не просто абияке вугілля, а антрацит і тощаки, а їх немає, та й скромний профіцит газового вугілля утворився з простої причини – промспоживачі не працюють.

Заодно дезавуюю черговий фейк, що у 2016 році Україна не купила у Російської Федерації ні кубометра газу. А хіба реверсний газ із Європи чи газосховищ не російського походження?

Витрати газу справді скоротилися, але називати це економією грішно. Уряд просто без жодних обґрунтувань знизив норми витрат теплоносіїв, увів примусові обмеження та штрафні санкції за перебір, а облгази за потурання влади місцевого самоврядування знизили тиск у мережах, погіршили якість газу. Люди мерзли у квартирах і лікарнях, діти – у школах, а комунальні платежі зашкалювали, олігархи потирали руки.

Осінь стрімко насувається, а в уряді, попри суворе доручення президента, нічого не роблять. Та, якщо чесно, і зробити нічого не можна, поки не буде знято блокаду Донбасу. Не знаходжу пояснення: чому завозити з Росії мінеральні добрива, нафту, газ, навіть запчастини для бронетехніки можна, а вугілля – не можна? Розмови про диверсифікацію джерел отримання енергоносіїв позбавлені здорового глузду.

Настав час відповісти: Донбас – це частина тимчасово окупованої території України чи ні? Якщо так, то, сподіваючись на її швидку "деокупацію", необхідності затівати вкрай невигідні та дорогі проекти переведення вітчизняної енергетики на інші види палива немає, але якщо ні, якщо Донбас – регіон, що не підлягає відновленню, який ми готові, як приховану "підлість", підкинути Росії, треба чесно сказати: їй Донбас теж не потрібен. Зайвий тягар – шахти затоплено та знеструмлено, розкритих запасів вугілля немає, житловий фонд знищено, цементні, хімічні, коксохімічні підприємства стоять, металургійні заводи працюють упівсили, обладнання розпродали та вивезли, кадри вибито або виїхали. То що, Донбас можна холоднокровно задушити, а після отримання летальної зброї від США стерти з лиця землі? Але це ж наша земля, наші люди, Донбас – заслужений ветеран вітчизняної індустрії, який стільки років служив вірою та правдою батьківщині!

Відмова від Донбасу стане першим кроком до розпаду України як унітарної, суверенної держави, до перетворення її на територію, на зону відчуження, де процвітатимуть усі відомі людині вади

Без Донбасу я України не бачу. Сам бог велить шукати шляхи політичного розв'язання східного конфлікту, потрібно без зволікання знімати блокаду і, відкинувши чванство, сідати за стіл переговорів, негайно припинити війну – іншого не дано.

Повторюю: відмова від Донбасу стане першим кроком до розпаду України як унітарної, суверенної держави, до перетворення її на територію, на зону відчуження, де процвітатимуть усі відомі людині вади: бандитизм, корупція, анархія, злидні. "Дике поле", – як казали в далекому минулому.

Блокада Донбасу – не регіональна акція, це наша спільна біда, і на доказ наведу факти, багатьом відомі, але не всім зрозумілі. У паливно-енергетичному балансі України використовують два основні види енергоносіїв: ядерне паливо (приблизно 50%) і вугілля (приблизно 45%). Зі збережених до теперішнього часу 90 шахт на підконтрольній території Україні їх усього 35, і практично всі вони видобувають газове вугілля.

До блокади ТЕС і ТЕЦ без проблем отримували антрацитове та тощих марок вугілля із шахт, розташованих на непідконтрольній частині Донбасу, поки у справу не втрутилися політики й активісти (може і з добрими намірами, але які абсолютно не розуміються на енергетиці). Вони могли й не знати, що заміщення антрацитів і тощаку близьким за технологічними характеристиками паливом теоретично можливе, однак пов'язане з великими витратами та виробничими труднощами, але ж ніхто з керівників галузі чи області до них не прийшов, не витримав із ними дискусії, не переконав у згубності ухваленого ними рішення.

У зв'язку з військовим конфліктом видобування вугілля різко впало, і якщо у 2013 році було видобуто 83 мільйони тонн, то у 2016-му – усього 40. У 90-х роках досить широко використовували в енергетиці мазут, але тепер, зі збільшенням глибини переробки, такого ресурсу в нас немає – мазуту менше ніж 1%, і використовують його лише для ростоплювальних операцій та підсвічування під час спалювання високозольного палива.

Перш ніж братися за розрекламовану реконструкцію котлоагрегатів (а це 90 пиловугільних енергоблоків на 14 блочних ТЕС і ТЕЦ), треба розібратися, по-перше, чи достатньо ми видобуваємо газового вугілля для заміщення дефіцитних видів антрацитового палива? Ні. До надлишків можна записати один–два мільйони тонн, а потрібно не менше як 10–12.


Фокин: Стратеги от энергетики и финансисты должны посчитать, во что обойдется импорт угля из США. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Стратеги від енергетики та фінансисти повинні порахувати, у що обійдеться імпорт вугілля зі США. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


По-друге, треба зрозуміти, чи існують проектно-конструкторські організації, здатні в гранично стислі терміни розробити проектну документацію? Думаю, що ні.

По-третє, чи є технічні можливості для проведення складної експериментальної перевірки котлів, що працюють на антрацитах, під час переведення їх на газове вугілля? Фахівці знають, що це пов'язано з тривалими випробуваннями котлів у різних режимах дослідного спалювання, а часу на це в нас немає.

По-четверте, багато проблем з'явиться під час реконструкції системи пилопригнічення, адже доведеться створювати принципово нову систему вибухо- та пожежобезпеки. Це ж не лопатою вугілля в топку кочегарки кидати, як думає дехто.

Усе викладене – це лише надводна частина айсберга. Ми вже вляпались із закупівлею вугілля в ПАР, і тепер потрібно бути обачнішими – не можемо ж, як в анекдоті, спочатку різати, а потім рахувати. До речі, не варто особливо розраховувати і на вугілля з Пенсільванії. Я добре знаю цей басейн, свого часу побував у багатьох шахтах. Практично всі вони працюють в одну зміну, рідко – дві та навряд чи стануть ламати усталений режим, щоб "допомогти" Україні собі у збиток, та й що це за один–два мільйони тонн, якщо буде потрібно 12?

Стратеги від енергетики та фінансисти повинні порахувати, у що обійдеться імпорт вугілля зі США, адже немає в нас ані спеціалізованого флоту, ані приймально-розвантажувальних терміналів, ані під'їзних шляхів, немає іншої інфраструктури, до того ж, хоча собівартість імпортного вугілля нижча, ніж донецького, платити за нього не свіжонадрукованими гривнями доведеться, а валютою. Є вона в України чи розраховуємо на братську допомогу "заклятих друзів" – Байдена (екс-віце-президент США Джо Байден. – "ГОРДОН") і Маккейна (сенатор від Республіканської партії Джон Маккейн. – "ГОРДОН")? За Трампа (президент США Дональд Трамп. – "ГОРДОН") ми її не отримаємо, однозначно.

Доступу до джерел свіжої інформації не маю, але у 2013 році вартість імпортного вугілля становила приблизно $170 за тонну, і я не можу погодитися з розрахунками Мінвуглеенергопрому, якими передбачено в поточному році п'ять–шість мільйонів тонн імпорту. За моїми прикидками цей обсяг занижено більше ніж у два – два з половиною рази, і тоді, якщо я маю рацію, заплатити тільки за вугілля доведеться понад $2,5 млрд. Тепер прикиньмо, у яку копійку може влетіти реконструкція блочних ТЕС. Для прикладу, загальна проектна вартість реконструкції енергоблоку №4 компанії "Донбасенерго" у Горлівці становила $140 млн, а переобладнати потрібно як мінімум 40–50 енергоблоків. Є в нас у бюджеті такі гроші? Ні, і, боюся, платити грошима МВФ збираємося, а розплачуватися своєю землею та пенсіями старих.

Хто та навіщо дозволяє рідковусому "недорослю" називати моїх земляків "лугандонами"? Припустімо, він просто дурень, але ж якийсь негідник його цього навчив!

Із Донбасом я пов'язаний пуповиною та цим пишаюся. Народившись у Запорізькій області, дитинство я провів у затишній, інтелігентній Олександрії Кіровоградської, проте людиною став на Донбасі, на шахтах рідної для мене Луганщини. Донецький край, у недалекому минулому Всесоюзна кочегарка, батьківщина героїв, гвардійців праці, зловмисно та з мерзенним розрахунком перетворений на гніздо сепаратистів, терористів, ворогів вітчизни. Я добре знаю жителів Донбасу та рішуче відкидаю звинувачення й образи на їхню адресу як безпідставні та несправедливі.

"Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был, если ходишь под солнцем с ут­ра..." – співають у колись популярній присвяченій гірникам пісні. Із цим запитанням я б хотів звернутися до тих, хто намагається викликати у свідомості жителів центральних і західних областей України злобу та ненависть до "донецьких".

Розберімося: у чому населення Донецької та Луганської областей звинувачують? Із якою метою стерто з лиця землі шахтарські міста Гірське, Золоте та Первомайськ, який ми ласкаво називали "місто імені Першого травня"? Я – почесний громадянин міста, яке, на жаль, не існує. Хто та навіщо дозволяє рідковусому "недорослю" називати моїх земляків "лугандонами"? Припустімо, він просто дурень, але ж якийсь негідник його цього навчив! То в чому ж звинувачують мешканців Донбасу? У сепаратизмі та тероризмі. А чи є для цього підстави?

У нашому динамічному світі дуже багато непорозумінь виникає через елементарне незнання термінології. Сепаратизм як явище поширений усюди з незапам'ятних часів, строго кажучи, означає "боротьбу національної (рідше – політичної) меншини проти утисків із боку влади корінної національності".

Проявів сепаратизму у світі безліч, більше ніж у 200 країнах: шотландці та північноірландці у Великобританії, баски в Іспанії, жителі Квебеку в Канаді, і навіть у зразковій країні про своє бажання вийти зі складу Сполучених Штатів Америки заявили жителі Флориди.


Фокин: Шахтерский характер – не миф. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Шахтарський характер – не міф. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Сепаратизм рідко приводить до очікуваних результатів, і йому легко дає раду поліція й органи безпеки, у рідкісних випадках використовують національну гвардію. Не відкидаю, що в нашому разі так званий сепаратизм свідомо спровокувала влада, щоб узяти реванш за Крим, але сепаратизму на Донбасі не було, як не існувало і пригніченої національної меншини. Там жили та працювали такі самі українці, як у Житомирській, Тернопільській чи будь-якій іншій області, і про жодне самовизначення вони не думали, поки їх до цього не підштовхнули.

Влада, яку скинув Майдан, з огляду на значення Донбасу для України, авторитетно заявляла про намір провести серйозні реформи в органах регіонального управління, підняти значення громад, передати в їхнє розпорядження деякі бюджетоутворювальні джерела, не перешкоджати використанню російської мови в діловодстві. Уважаю, що така скромна поступка Донбасу, на території якого проживало менше ніж 10% населення, а створювався ВВП, що становить 20%, була б цілком справедливою.

Нова влада цього не визнала, занадто п'янила перемога, тішили високі посади, нові кабінети, довгоногі секретарки, кортежі, охорона, пошана... Відкинувши принципи наступності, керівники держави зарозуміло відмовилися від обіцянок "злочинної влади" та стали вольовим порядком виганяти залишки регіональної російської мови, посилаючись на Конституцію. Органи державного управління й органи правопорядку "не помітили" ознак розчарування та масового невдоволення населення, відмахнулися від тривожної інформації, що надходила з місць, зате праворадикали, які шукали собі "вартісної справи", у властивій їм манері відреагували: "Що, сепари голови піднімають? Ідемо їх рубати!" – і колони автомашин з озброєними, ніким не контрольованими людьми взяли курс на Донецьк.

Це було грубою помилкою. Шахтарський характер – не міф. Корінні жителі Донбасу – нащадки непокірних, відчайдушних людей: кріпаків і рекрутів – утікачів, солеварів і козаків, норовливих, які бігли на Дон і Сіверський Донець у пошуках волі челядників – вибухова суміш, люди згуртовані та рішучі: не дарма їх гвардією праці називали. Вони організовані, і з грамотою в них усе гаразд, свої, надані Конституцією права, вони знали, де стаття 27 свідчить: "Кожна людина має право захищати своє життя та здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань".

Радикали до Донецька не потрапили – зав'язалася перестрілка, зустрічний бій, і подальше всім відомо: проти свого народу виступили Збройні сили України. Це потім уже з'явилися люди, які очолили боротьбу захисників Донбасу, "ополченців", яких для зручності й у виправдання назвали "терористами", з'явилися "зелені чоловічки" та провокаційні розмови про "Новоросію" – нісенітні й обурливі.

Пане міністре культури, ви намагалися розібратись у проблемах генетики, сумніваючись у тому, що шахтарі мають право вважати себе українцями? Бог вам суддя, але послухайте моєї доброї поради: спустіться в шахту, просто пролізьте через лаву, не працюючи, і, піднявшись на-гора, почуватиметеся іншою людиною – кращою!

Мало хто в Києві знає робочий клас Донбасу так добре, як знаю його я. Шахтарі – народ вільний, мужній, здатний на самозречення, інакше хто піде добровільно під землю, щодня ризикуючи не повернутися додому?

Згадую макіївську шахту "Грузську", де ми з Володею Козаченком коногонили – возили кіньми вагонетки з породою на вентиляційному штреку. Бачу один і той самий кошмарний сон: шахта №9 "Наклонна" в Будьоновську, чорна, вузька щілина, заввишки не більше ніж 50 сантиметрів, куди я повинен був залізти, – моя перша лава. Повзу, обличчям у штиб, рукою рештаки рахую (мій 19-м числом), тягну обушок, піддиру, совкову лопату з укороченим держаком, сокиру та важенний світильник. Намагаюся не думати про те, що над головою півкілометра холодної та мокрої породи, а навколо підступний газ, готовий вибухнути в будь-яку секунду. Зліва – забут, де з гуркотом просідає та руйнується основна покрівля, загрозливо тріщать і прогинаються стійки, піт заливає очі, важко розвернутися, щоб роздягнутися до трусів, а треба ще й працювати!

Відбити та повантажити, лежачи на боці, п'ять із половиною тонн вугілля, зірвати земник, зачистити та закріпити забій... Поставиш стійку на земник – розпилом по горбу дістанеш: бригадир суворий, не встигнеш свій пай прибрати, забійника пришле, той три лопати кине, а упряжку на нього запишуть. Такий шахтарський закон, але до праці я звичний, адаптуюся до середовища швидко, поважаю закони колективу.

Душа тріпоче від захвату, коли виходиш із кліті та бачиш над собою зоряне небо! Пане міністре культури, ви намагалися розібратись у проблемах генетики, сумніваючись у тому, що шахтарі мають право вважати себе українцями? Бог вам суддя, але послухайте моєї доброї поради: спустіться в шахту, просто пролізьте через лаву, не працюючи, і, піднявшись на-гора, почуватиметеся іншою людиною – кращою!

Шахтарі – не "пил під ногами", і даремно на них батальйони пішли, дарма високопосадовець, який протягом усього свого нікчемного життя не зробив корисного на копійку, заявив: "Петлю їм на шию, – приповзуть на колінах!". Запевняю вас, не приповзуть: шахтаря можна вбити, але зігнути не можна.

Донбасу – невід'ємній частині України – необхідний мир, але він і змученій країні потрібен, і не ціною поразки, а як результат перемоги здорового глузду над амбітністю та чванством. За основу потрібно брати Мінські угоди та шукати компроміс, за стіл переговорів повинні сісти перші особи, здатні ухвалювати відповідальні рішення без консультацій. Терпимість і зговірливість може врятувати від загибелі тисячі воїнів, країну – від катастрофи, а владу – від неминучої гіркої долі.

Коли українці по різні лінії фронту вбивають одне одного – це війна, яка має всі ознаки громадянської

Колишній губернатор Донецької області Сергій Тарута сказав Дмитру Гордону, що тих, хто сидів або їх притягували, на Донбасі під 800 тисяч: це правда? Думаю, так, це правда, і хоча цифра величезна, це так. Донбас розвивався, робочих рук постійно бракувало, тому звільнених із місць позбавлення волі брали, не перевіряючи особливо ретельно документів. В інших регіонах навпаки: побачать – стрижений і на роботу не беруть, хоча всі паркани було обклеєно оголошеннями: "Потрібні...", "Потрібні...", "Потрібні...".

Колишні зеки приходили на шахти, і більшість приживалася, добре працювала, заводила сім'ї. У тресті "Первомайськвугілля", яким я п'ять років керував, точно знаю: 37% працівників мали в минулому напружені стосунки із законом. Одного з них за результатами п'ятирічки за трудові досягнення я навіть на звання Героя соціалістичної праці висував, однак партійні органи лише на орден Леніна погодилися.

Так, 37%, а в Єнакієвому таких людей було ще більше...

Дмитро Гордон запитав, чи не було мені соромно, коли президентом України жителі Криму та Донбасу переважно обрали двічі судимого зека, на адресу якого фанати на стадіонах кричали: "Спасибі жителям Донбасу...". Що ж, кричали вони це не випадково, а свідомо, проте образливу речівку придумати та спровокувати натовп її скандувати – великого розуму не треба. Те, що Янукович (екс-президент України Віктор Янукович. – "ГОРДОН") через молоді літа двічі на зоні був, я йому у провину не ставлю. Серед сьогоднішніх політиків і можновладців теж чимало таких, які строк мотали, після чого Героями України, народними депутатами, міністрами ставали. Важливо розібратися – за що? Часто це результат політичних переслідувань і свавілля.

Мені особисто цілком зрозуміло, що Янукович, безбатченко, сильний від природи хлопець, просто не міг бути іншим у середовищі, де мало не кожен другий – колишній зек. Перший строк він "тягнув" за те, що нетверезою компанією п'яну людину пограбували, і, неповнолітнім, він узяв провину спільників на себе, а вдруге за те, що секретаря райкому вдарив, по заслузі, але ж, треба віддати йому належне, до Суслова дійшов і в партії відновився – винятково рідкісний випадок! У кріслі президента України Януковича необмежена влада, уседозволеність і жадібність розбестили. Ну і, мабуть, боягузтво, звичка "помахати руками" безкарно.

Чи можливо було в радянський час, щоб рецидивіст країною керував? Звичайно ж, ні, але час був зовсім іншим. Володимир Васильович Щербицький – зразок патріота, який присвятив себе справі всього життя та навіть у важкі для партії часи служив високим ідеалам, болісно переживав переродження багатьох комуністів. Та й нині серед представників влади, які благословили декомунізацію, чимало таких, хто носив у кишені партквиток, а комсомольцями-ленінцями були майже всі.

Хлопці із силових структур – з "Альфи" та з ГРУ, – які першими під час АТО зайшли на Донбас, розповідали Дмитру Гордону, як вороже зустрічало їх місцеве населення. Про те, що мешканці не пускали їх до своєї хати, проклинали: "Щоб ви здохли!", "Ви їсте дітей", "Ви – хунта", "Ви – негідники", "Ідіть звідси, ми не хочемо до України".


Фокин: Террор – самое отвратительное преступление, на которое способен человек. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Терор – найогидніший злочин, на який здатна людина. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Я знаю, що відповів на це запитання Дмитру Іллічу колишній головний ідеолог Компартії України, – читав в інтернеті, і мені знадобився час, щоб заспокоїтися. Хай як важко, але можу повірити в те, що силовики говорили. Відверто та чесно розповів про це командувач військ національної гвардії: жителі шахтарських селищ, які три роки живуть у нелюдських умовах, сотнями гинуть від мін і снарядів, ненавидять бійців у камуфляжах із "калашами" та правом убивати без суду та слідства.

Так, вони справді не хочуть "звільнятися", а за що наших воїнів їм любити? Ви, часом, не знаєте, за що судять бійців із "Торнадо"? Вирок на 200 сторінках, обвинувачення за 15 пунктами, які суд постановив розглядати в закритому, з етичних міркувань, режимі. Торнадівців підозрюють у найнемислиміших, наймерзенніших злочинах проти місцевого населення, і, думаєте, вони виняток? На що можна сподіватися? На хліб-сіль?

3 березня Дмитру Гордону перший президент України Леонід Кравчук про Донбас сказав: "Там не залишилося нічого українського – їх настільки нашпигували ненавистю до України, що вони не сприймають української влади, уважаючи її злочинною". Ось вам і відповідь – думаєте, їхня думка дуже відрізняється від думки іншої частини населення України?

Змучені непосильними тарифами, захмарними комунальними платежами, зростанням безробіття, приголомшені закриттям лікарень, спецлікарень, немислимою дорожнечею ліків, продажністю "борців із корупцією", постійно принижувані чиновниками-казнокрадами, – як вони мають ставитися до влади? Чи знають Дмитро Гордон і Леонід Кравчук, що із 40 тисяч "ополченців" тільки чотири тисячі не українці? Можете здивуватися, але в "ополченні" велика кількість вихідців із Тернопільської й Івано-Франківської областей. У 50–60-ті роки на підприємства Донбасу за оргнабором прибували десятки тисяч робітників із західних регіонів України, де був гострий дефіцит робочих місць. У мене, наприклад, на ділянці зі 123 осіб облікового складу 60 були з Тернопільської та Станіславівської (нині Івано-Франківської) областей – думаю, їхні діти й онуки нині серед "ополченців".

Їх називають терористами – справедливо? Тероризм існував завжди, але тільки тепер набув глобального характеру, жодна країна від цього не застрахована. Терор – найогидніший злочин, на який здатна людина, і не можу зрозуміти, чому конфлікт на сході України антитерористичною операцією назвали? Яка АТО, який тероризм? Коли українці по різні лінії фронту вбивають одне одного – це війна, яка має всі ознаки громадянської, тим паче, що обидві сторони приймають допомогу інших держав. Чому людей, що стоять на порозі своїх будинків, щоб, згідно з Конституцією, захистити себе та свої сім'ї, називають "терористами"? Невже для того, щоб безкарно їх убивати, адже терористів у всьому світі заведено вважати поза законом?

Народ України, як жоден інший, знає, що таке війна. Країні та Донбасу потрібен мир, гарний чи поганий – він кращий за війну. Є тільки один шлях до миру – Мінські домовленості, досягнуті у 2015–2016 роках, але, на жаль, цього хочуть не всі. Є люди при владі та серед тих, хто в будівлі під куполом на Грушевського засідає, яким ні перемога, ні поразка не потрібні. Їм потрібне вогнище, яке постійно тліє, адже на війну можна легко списати все – повний розвал економіки, принизливу бідність працьовитого народу, тотальне злодійство, кримінальна сваволя, падіння моралі. Навіть ті, хто на словах погоджується з тим, що альтернативи Мінським угодам немає, чинять відповідно до афоризму Карела Чапека: "Ми згодні винести наш конфлікт на обговорення міжнародних організацій, але з умовою, що рішення ухвалять на нашу користь!".

Те, що відбувається в Україні, Трамп назвав "безумством"

Чи треба визнати Донбас тимчасово окупованою територією та відгородитися від неї кам'яною стіною? Як не дивно, цю ідею дедалі частіше мусують украй підозрілі типи, які невідомо на кого працюють, – аж надто хитро блокаду Донбасу продумано. Новообраний президент Сполучених Штатів – людина-загадка, точніше, "людина-сюрприз": уранці він говорить одне, а ввечері робить інше, але в одному він має рацію – те, що відбувається в Україні, назвав "безумством".

Хіба не божевілля власні шахти ліквідувати та затопити, а завозити вугілля з Америки, прирікаючи тим самим десятки, сотні тисяч людей, прив'язаних до своїх осель, своєї землі, на безробіття та злидні? Хіба не божевілля побачити в дівчинці-інваліді загрозу безпеці держави? А бойові та трудові нагороди з ветеранів зривати?

Хіба не затьмарення розуму дає змогу байдуже дивитися, як відгодований бугай чавунним чолом вибиває старому зуби? Десяток поліцейських байдуже за цим спостерігав, зате на захист демонстрантів-збоченців з усієї України 10 тисяч поліцейських стягнули, які в досить грубій формі припиняли дії обурених цим громадян.

Трамп абсолютно має рацію, називаючи безумством ситуацію, коли найвищі державні чиновники спокійно інформують громадськість про мільярдні збитки від зупинки ТЕС, металургійних комбінатів, промислових підприємств, про руйнування міст і селищ, нічого не роблячи. А хіба не божевілля, коли українці вбивають українців?

Ось іще нова ідея з'явилася – кам'яною стіною від Донбасу відгородитися. Горезвісний Європейський оборонний вал імені Яценюка міг би викликати масовий мор курей від сміху, але жодна оборонна стіна в історії людства не витримала ударів часу. Навіть Велика китайська стіна, яка не має аналогів у світі, не змогла встояти перед натиском татаро-монгольських орд, упала Берлінська стіна, на фрагментах якої біля німецького посольства хвацько розписався один із депутатів, і та сама доля спіткала лінії Мажино, Зігфріда, Маннергейма. Що вже говорити про дротяні загорожі: вони потрібні для того, щоб списувати бюджетні гроші – не більше.

Українську національну ідею я би сформулював коротко: бути господарем на своїй землі

Якою має бути українська національна ідея? Слово "ідея" – похідне від "ідеал", що означає досконалість, якої реально не існує, точніше, яка є плодом нашої уяви. Я б сказав так: ідея – це мета, якої, асимптотично наближаючись, не досягають, але сама мета існує, і її треба знати, щоб наосліп у порожнечу не пориватися, на досягнення мети повинно бути всю життєдіяльність суспільства й окремих його груп і членів спрямовано.

Поняття "національна ідея" народилось у ранньому Середньовіччі одночасно з поняттями "нація", "етнос", "народ", "держава" – у ту епоху ідея полягала в необмеженій, абсолютній владі вождя. У європейських країнах єдиним джерелом верховної влади був король, Людовик XIV так і говорив: "Держава – це я!", сильна центральна влада була вищим притулком і символом єдності народу країни.

Ключ до розуміння української національної ідеї треба шукати в історичному минулому народів, які в V–VI століттях осіли на рівнинній частині Євразійського континенту від Дунаю до Волги. Бездоганної гіпотези появи слов'ян на берегах Дніпровського басейну немає, як немає і чіткого пояснення, чому наших протопредків, що створили потужну авторитарну державу Київська Русь, назвали не росіянами, що було б логічно, а українцями, водночас як підданих Московського князівства, утвореного століттями пізніше, назвали росіянами.

У грецьких рукописах й у візантійських грамотах ХІ століття походи київських князів називають "руськими походами", навіть у XVII столітті, зовсім, можна сказати, нещодавно, у листах Виговський називає козаків "руським народом", а сучасні українофоби зготували версію, що назва "українець" не що інше, як похідне від "украдець", тобто "злодій", натякаючи на те, що назви "Київська Русь", "руський" було запозичено у варягів.

Не переслідуючи жодних політичних цілей, не посягаючи на авторитет учених-істориків, хотів би, однак, розібратися, чому назву нашої прадавньої країни пов'язують з "окраїною". Посилання на Іпатіївський літопис, де згадується "ляхове одкраїняне" та тлумачиться як "польська окраїна", не вважаю коректним, – за рівнем розвитку Київ стояв набагато вище, ніж литовсько-польське князівство, а до ґудзика піджака не пришивають.

Микола Бердяєв порівнює два історичні періоди в розвитку племен, що стали основою слов'янського світу: Київська Русь і Московська Русь, колишня північно-східна околиця першої. Предки нинішніх українців – слов'янські племена полян, древлян, дулібів, які розділилися на бужан і волинян, а предки росіян були ґрунтовно "розбавлені" племенами, які проживали в дрімучих лісах і непролазних дряговинах, угро-фінської етнічної групи: чудь, меря, весь, мещери, черемиси й інші – цим і зумовлені корінні відмінності між ними. Київська Русь була відкрита для Заходу, охоче переймала європейський досвід, розвивала політичні й економічні зв'язки з Візантією, тоді як народ Московського князівства, обдарований і сприйнятливий від природи, задихався в задушливій атмосфері деспотизму, культурної та економічної відсталості за повної відсутності свобод.

Відповідно до цих умов формувалася російська національна ідея та внутрішня й зовнішня політика, яка обслуговує її, – прагнення до гегемонії, прирощення земель завдяки захопленню сусідніх територій, боротьба за визнання Москви Третім Римом. Думаю, саме з цієї причини в російській історії того періоду так багато сутінкового та відразливого.


Фокин: Неужели власти не знают, что летального оружия предостаточно и у России, и оно будет без колебаний использовано для нанесения превентивного удара по территории Украины. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: Невже влада не знає, що летальної зброї досить і в Росії, і її без вагань використають для завдання превентивного удару по території України. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Бердяєв уважав російський народ надзвичайно поляризованим, здатним викликати до себе як сильну любов, так і пекучу ненависть, оскільки в ньому багато "суміщених протилежностей", за сукупністю яких його не можна вважати ні суто європейським, ні суто азіатським. Зазіханням Московського царства на роль Третього Риму завдали нищівного удару спочатку великий розкол, а потім реформи Петра І, які призвели до дезінтеграції російського суспільства, проте в момент фатальної небезпеки для наявної держави народи величезної, багатонаціональної Росії, забувши про образи й утиски, об'єднувалися для боротьби із "супостатом". Таке згуртування ставало запорукою перемоги, і саме в єдності полягає російська національна ідея, суть якої відображає народна приказка: "Нас б'ють, а ми міцнішаєм!". Думаю, цим і пояснюється слабкий ефект санкцій, які запроваджують проти Російської Федерації.

І нині, коли наші прихильники війни, так звані яструби, сподіваються отримати від США летальну зброю, українці повинні розуміти, проти кого її буде використано, адже це не звичайна стрілецька прицільна зброя, не "калаші", не міномети. Це засоби масового знищення всього живого, зокрема тваринного та рослинного світу, це ядерна, запальна, біологічна, хімічна, психотропна зброя, призначена для того, щоб перетворити територію на "дике поле".

Яку зброю з цього переліку, назвавши її оборонною, Україна сподівається випросити у США? Невже влада не знає, що летальної зброї досить і в Росії, і її без вагань використають для завдання превентивного удару по території України, щойно транспорти стануть під завантаження в американському порту. І все це схвалять росіяни, які довіряють владі та визнають вивірену віками національну ідею, – у єдності сила. Москва, як відомо, сльозам не вірить...

Зовсім інші складники української національної ідеї – їй більше підходять слова святого преподобного князя Олександра Невського: "Не в силі бог, а в правді!". На відміну від населення Московської Русі, територія якої була вкрита дрімучими лісами, що були укриттям і захистом від агресора, поляни, майбутні українці, займалися землеробством і були приречені відстоювати кожну п'ядь своєї землі – обробленої, засіяної, яка годує. Їм нікуди було діватися, іти з насиджених місць, вибору не було – доводилося кров'ю відстоювати право володіти своєю землею, і з цієї причини наші предки ніколи не зазіхали на чужу, оскільки кращої від своєї не знали. Українську національну ідею я б сформулював коротко: бути господарем на своїй землі – споконвіку цю ідею закладали в основу зовнішньої та внутрішньої політики держави, вона ставала метою життєдіяльності будь-якого українця та народу загалом.

1917 року більшовики перемогли здебільшого завдяки проголошеному Леніним декрету: "Земля – селянам!", і нині, коли купка конформістів, виконуючи команду своїх заокеанських господарів, домагається скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, боюся, фініш наближається. Якщо станеться така безпрецедентна зрада національних інтересів, це стане лише першим актом трагедії – фінал під назвою "відплата" все одно буде оптимістичним. Століттями Україна боролася за свою свободу, і, нарешті, мрія здійснилася, без революцій і крові, – як подарунок від Бога, проте здобути незалежність мало, до неї ще треба звикнути. Ми звикнемо та землю свою відстоїмо!

У середньовічній Європі засуджений до смертної кари повинен був поцілувати кату руку та простити йому гріх убивства. Тим, хто проголосував за медичну реформу, буде нелегко дістати прощення у людей, які помирають від цілком виліковних хвороб

Дмитро Гордон запитав, що я думаю про українські реформи та гальмування в їх проведенні.

Відбувається не саботаж, а опір – на жаль, недостатньо сильний. Чому на жаль? Тому що реформи ці антигуманні та підготовлені у високих кабінетах потай від народу. В історії людства збереглася пам'ять про великих реформаторів – Цезаря, Кромвеля, Петра І, Олександра ІІ, Столипіна. Задумані та здійснені ними реформи проводили в інтересах держави, а не з метою збагачення й без того неймовірно розбагатілих політиків і олігархів. Навряд чи збережуться в пам'яті нащадків імена нинішніх українських реформаторів, хіба що в лайливому контексті.

Узяти, наприклад, пенсійну реформу – я спостерігав, як в урядовій ложі парламенту цілувалися в екстазі люди, що дали старт цьому більш ніж сумнівному акту. Якщо називати речі своїми іменами, суть реформи – скоротити кількість пенсіонерів і бюджету на їх утримання і тим самим зняти з держави відповідальність за них, а якщо ще простіше, позбутися зайвих ротів. Підвищуючи страховий стаж до 35 років, уряд провокує зростання безробіття й усупереч обіцянкам підвищує віковий ценз до 65 років. Рідко хто із чоловіків зможе дожити до заслуженої пенсії, а вигадка "купувати" стаж, якого немає, узагалі гідна пацієнтів палати №6.

Один із найбільш радикальних народних депутатів узагалі запропонував відмовитися від виплати пенсій і тим самим заощадити для бюджету країни 20–22 млрд грн, а старих, мовляв, нехай годують діти. Дуже "гуманно" для країни, де 60% населення існує за межею бідності та п'ять чи шість мільйонів безробітних!

Мимоволі подумалося, а чи є в такого розумника батьки? Чи не клон він, зроблений у пробірці? У народів Крайньої Півночі до недавнього часу зберігався звичай: у важкий рік узимку вивозили людей похилого віку в тундру та залишали там, сподіваючись на мороз і хижаків. Звірство, звичайно, але все ж це гуманніше, ніж прирікати пенсіонерів на ще страшнішу голодну смерть.

А в чому суть реформи охорони здоров'я? Анулювати залишки безкоштовної медицини, позбавити жителів сіл і невеликих міст права отримувати медичну допомогу за місцем проживання, а всіх інших – залишити без швидкої та невідкладної допомоги.

Обіцянкам безкоштовних ліків і пільгових послуг, перелік яких щороку затверджуватиме Кабінет Міністрів, ніхто не вірить: що може обіцяти країна-банкрут, обтяжена невідплатними боргами? Міфи про так званих домашніх лікарів – лицемірство: наразі немає і четвертої частини необхідних для цього фахівців. На їхню підготовку роки знадобляться, а хворіємо ми зараз.

У середньовічній Європі засуджений до смертної кари повинен був поцілувати кату руку та простити йому гріх убивства. Тим, хто мінімальною кількістю голосів проголосував за медичну реформу, буде нелегко дістати прощення у людей, які помирають від цілком виліковних хвороб, і вже зовсім безглуздою сприймається людьми погроза пана Гройсмана піти у відставку, якщо парламент за його реформи не проголосує. Як казав мій покійний друг Віктор Черномирдін (екс-глава уряду РФ Віктор Черномирдін. – "ГОРДОН"): "Налякали панночку високими підборами!".

Історично склалося так, що наш народ і в лиху годину не перестає жартувати. Нещодавно почув, що за аналогією з "краваткою Столипіна" (зашморгом на шиї), пенсійну реформу назвали "вінком від Гройсмана".

Чи є "ідеальна" людина – кандидат у майбутні президенти? На жаль, такої не знаю, а знав би – не назвав: надто часто в нас вибухають автомобілі

За кого я проголосував би на дострокових виборах президента? За людину, у якої вистачило б сміливості та волі розбудити українців від сплячки, від принизливого терпіння, покори та страху, змусити повірити у свою велич і силу, за людину, яка звикла жити своїм розумом, гідну стати батьком нації, а не покровителем олігархів, сім'ї та найближчого оточення. І не важливо, – чоловік це чи жінка, молодий чи старий, росіянин, єврей чи українець, православний чи католик, головне – чесність, непідкупність, компетентність і мужність. Україні потрібна людина з бездоганною репутацією, яку не можна шантажувати темним минулим, яка понад усе ставить інтереси вітчизни.

Новий президент, сподіваюся, буде своїм розумом жити, мої поради йому не потрібні. Думаю, перше, що він зробить, – сяде за стіл переговорів хоч із чортом, хоч із дияволом і, виявляючи твердість і взаємну поступливість, домовиться про припинення кровопролиття на Донбасі.

Для цього потрібно, дотримуючись букви та духу Мінських угод, реально розвести війська сторін, які воють, подбати про мешканців Донбасу, які залишилися живими, оголосити загальну амністію для учасників конфлікту. Потрібно відмовитися від взаємних обвинувачень і помсти, забезпечити гарантовану безпеку, провести згідно із законами України прозорі вибори, у розумних межах змінити формат використання державної мови та дати можливість вести діловодство, теле- та радіотрансляції, проводити суспільно-політичні заходи будь-якою регіональною мовою, створивши водночас сприятливі умови для вивчення української мови у вишах, школах і дошкільних закладах.

Також на певний строк потрібно скасувати мораторій на смертну кару. Вищу міру соціального захисту потрібно застосовувати у виняткових випадках особливо тяжких злочинів, скоєних державними чиновниками незалежно від рангу, працівниками слідчих органів, суду та прокуратури, силових структур, політиками, які працюють у законодавчих органах та на виборних посадах, а також до осіб, що зберігають і використовують нелегальну вогнепальну зброю та боєприпаси.

Не можу знайти пояснення, чому Америка, оплот демократії та гуманізму, застосовує вищу міру соціального захисту в більшості штатів? Критику потрібно витримати, переконати опонентів і вчинити, як треба, якщо ми суверенна держава, – без цього корупції не подолати, ладу не навести.

Також у гранично стислі строки треба вилучити нелегальну зброю та боєприпаси, що зберігаються у населення у величезній кількості, – позбавити людей панічного страху перед кримінальними угрупованнями та бандитами, уникнути небезпеки чергового державного перевороту.

Треба рішуче та назавжди відмовитися від послуг Міжнародного валютного фонду, який ставиться до України як позбавлений сентиментів господар до недбайливого слуги, – список умов для отримання кредиту зростає, додають нові вимоги, на обслуговування боргу йде левова частка наданих грошей, боргова петля затягується. Утім, мені здається, дійшли вже до краю: вимагають відкрити вільний ринок землі сільськогосподарського призначення та до зими відклали черговий транш. І слава богу – це вдалий момент перехопити ініціативу та відмовитися від погашення боргу, скажімо, на 10–15 років, до того ж першими ми тут не будемо, такі прецеденти вже були.

Час відновлювати економіку, адже ми вміємо працювати – невже забули? Неважко простежити, що всі наші біди – деградація у всіх сферах суспільного виробництва, розгул корупції та побутової злочинності – почалися з перших же траншів кредитних угод зі світовою фінансовою системою: понад 100 країн користувалися кредитними лініями МВФ, але я не знаю жодної, яка з їхньою допомогою змогла вийти з кризи.


Фокин: В Раде сейчас 450 человек, а реально работает от силы 60-70 – остальным не­чем заниматься, кроме своего бизнеса, склок, интриг и спонтанных драк. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фокін: У Раді зараз 450 осіб, а реально працює від сили 60–70 – решті нічим займатися, окрім свого бізнесу, чвар, інтриг і спонтанних бійок. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Так, завдяки "плану Маршалла", завдяки організованій фінансовій допомозі Європі вдалося ліквідувати наслідки Другої світової війни, і приклад тому Німеччина: зазнала нищівної поразки, розсічена по живому країна дуже швидко не тільки відновила, але й перевершила свій довоєнний рівень, однак є одна образлива для нас обставина – там не крали! Кожен цент був на обліку, його використовували на оновлення, реконструкцію та модернізацію основних виробничих фондів, а не з метою "вирівнювання платіжного балансу", тобто проїдання.

Левова частка коштів, отримана Україною від МВФ, осіла в кишенях і на рахунках в офшорних зонах спритників і шахраїв, а кошти, які Німеччина отримувала за "планом Маршалла", витрачали на створення робочих місць, упровадження передових технологій, досягнення науково-технічного прогресу.

На відміну від Німеччини, яка лежить у руїнах, ми мали чудові стартові можливості, і скиглення про застійні явища в економіці, деградацію суспільного життя – вигадка: три з половиною відсотки річного приросту вважали "застоєм", "топтанням на місці", величезних вкладень у капітальне будівництво, окупність яких мала дати ефект за два–три роки, не помічали впритул. Нас було 52 мільйони, і кожен мав роботу, не було зовнішніх і внутрішніх боргів, суворо контролювали співвідношення товарного покриття та фонду заробітної плати, менше ніж два відсотки становила інфляція, ми мали безкоштовну медицину та найкращу у світі систему освіти.

Із набуттям незалежності Україна звільнилася від необхідності утримувати своїм коштом республіки, які потребують дотації. Пам'ятаю дискусію з головою Держплану СРСР Миколою Костянтиновичем Байбаковим. Я наполягав на іншому розподілі коштів на капітальне будівництво, а він мені відповів: "Зрозумій, мені легше зняти один відсоток з України, але зате закрити всі питання щодо прибалтійських республік".

Ми стали вільними від обов'язкового постачання в загальносоюзний фонд, від участі у фінансуванні країн, що розвиваються, у "потрібному" для СРСР напрямі. На початку 90-х Україна мала найкращі на пострадянському просторі умови для побудови успішної, демократичної держави, над країною не нависав багатомільярдний борг, уряд складався виключно з досвідчених фахівців, які пройшли гарну школу. Слова "корупція", "лобізм", "відкат" ми знали тільки з чуток, не було ні кума, ні політичних кланів, ні олігархів. На жаль, усі ці вади буяють сьогодні махровим цвітом – чому? Та тому, що дурні гроші, нетрудові доходи розбещують, утрачається стимул до праці. Того, хто працює в шахті, у доменному цеху, фермеру, який гне спину від зорі до зорі, важко пояснити, чому чиновник НАБУ або "Нафтогазу України" отримує на місяць 100 тисяч гривень, а він п'ять тисяч.

Новий президент, думаю, скасує всі антинародні реформи, які ухвалюють суто на догоду МВФ. Реформи необхідні, але тільки ті, які роблять наше життя кращим, – наприклад, корінні перетворення назріли в законодавчих органах. Хіба може Генеральна прокуратура боротися з корупцією у вищих ешелонах влади, якщо не в змозі подолати кругову поруку та таємну змову депутатів: "Своїх не видавати!".

У Раді нині 450 осіб, а реально працює щонайбільше 60–70 – решті нічим займатися, окрім свого бізнесу, чвар, інтриг і спонтанних бійок. Чи не варто їхню кількість обмежити, скажімо, однією сотнею – шуму було б менше, а користі більше.

Уважаю, що людина, за яку я би віддав свій голос, подасть до парламенту програму відновлення Донбасу, розраховану на три–п'ять років, і візьме її виконання під особистий контроль.

Чи є ця "ідеальна" людина? На жаль, такої не знаю, а знав би – не назвав: надто часто в нас автомобілі вибухають. "Радикальний" спосіб боротьби з тероризмом нещодавно один із колишніх міністрів оприлюднив: за кожен теракт відповідати двома, тобто вивести організацію терористичних актів на державний рівень, учинити суто по-християнськи – "око за око, зуб за зуб!". Смілива думка, але не оригінальна: фашисти за вбивство одного німецького солдата 10 заручників страчували, і таке "новаторство" справедливу оцінку на Нюрнберзькому процесі дістало. А що, якщо супротивник теж дотримуватиметься рекомендацій чиновника? Арифметична прогресія вийде, і, не дай боже, і до його автомобіля доберуться.

Одним словом, майбутньому президенту буде важко чистити міфічні авгієві стайні, але якщо він має названі мною риси, за всенародної підтримки та довіри впорається!

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Будь ласка, не використовуйте caps lock. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
20 червня, 2017 14.12
 

 
 

Публікації

 
усі публікації
 

Спецпроекти

Усі спецпроекти