Клуб читачів
ГОРДОН
 

Росія, можливо, програла війну за незалежність України, але Україні ще належить перемогти – журналіст Дікінсон

Через розв'язану президентом РФ Володимиром Путіним агресію Росія втратила свої важелі впливу на Україну, пише видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today Пітер Дікінсон у статті для The Atlantic Council – американської неурядової організації, що забезпечує ідеологію розвитку НАТО. Автор підкреслює, що Росія, можливо, уже програла війну, але Україні ще тільки належить у ній перемогти. Видання "ГОРДОН" із дозволу The Atlantic Council публікує переклад статті без скорочень.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Над багатовіковою перевагою Росії в Україні сонце вже зайшло, і Путіну нікого в цьому звинувачувати, крім себе, уважає журналіст
Над багатовіковою перевагою Росії в Україні сонце вже зайшло, і Путіну нікого в цьому звинувачувати, крім себе, уважає журналіст
Фото: EPA
Пітер Дікінсон
Історично Москва характеризувала рух за незалежність України як зусилля екстремістської меншини та її зарубіжних покровителів

Коли кремлівські довірені особи на сході України оголосили в середині липня про створення "Малоросії", більшість людей сміялася. Ця дивна спроба замінити Україну "малоросійською" васальною державою стала ще одним показником того, наскільки безнадійно російські політики втратили зв'язок з українською громадською думкою. Однак принаймні одна людина в Москві не побачила в цьому нічого смішного. Головний помічник Путіна і куратор України Владислав Сурков назвав подію приводом для дискусії всередині України, підкресливши, що Донбас бореться не за незалежність від України, а за майбутнє країни. "Київ хоче проєвропейської утопії, – прокоментував він. – Донбас відповідає Малоросією".

Аналогічні оптимістичні настрої президент Росії Володимир Путін висловив на липневому саміті "Великої двадцятки" в Гамбурзі, де звинуватив українське керівництво в "торгівлі русофобією" і дорікнув кільком київським політикам у тому, що вони вбили штучний клин між Росією й Україною. "Я абсолютно переконаний, що інтереси України і Росії, українського та російського народу повністю збігаються", – заявив він і звинуватив Захід у протидії зближенню України і Росії "будь-якою ціною".

Ці події дають уявлення про явні помилки Москви у зв'язку з катастрофічною втратою російського впливу в Україні з 2014 року. Кремль учепився за ідею, що мовчазна більшість проросійських українців завмерла в очікуванні моменту, коли можна буде взяти у свої руки кермо правління в Києві і повернути Україну в орбіту Кремля.

Таке прийняття бажаного за дійсне не є чимось новим. Навпаки, це узгоджується з тим, що історично Москва характеризувала рух за незалежність України як зусилля екстремістської меншини та її зарубіжних покровителів. Проте події останніх декількох років зробили кремлівські уявлення про слов'янську солідарність ще більш анахронічними, ніж коли-небудь. Хоча Путін і відмовляється визнавати це, над багатовіковою перевагою Росії в Україні сонце вже зайшло, і йому нікого в цьому звинувачувати, крім себе.

Росія отруїла двосторонні зв'язки і перетворила торговий спір на геополітичний розвід століття

Коли історики будуть описувати крах російсько-українських відносин, вони, ймовірно, точно вкажуть на вторгнення в Крим як на вирішальний момент. Військове захоплення українського південного півострова у 2014 році і подальша очолювана Кремлем гібридна війна на сході змусили українців фундаментально переоцінити своє ставлення до Росії. Вона отруїла двосторонні зв'язки і перетворила те, що було головним чином торговим спором, на геополітичний розвід століття.

На особистому рівні вплив був особливо болючим. Тисячі сімей, що віддалилися і живуть з обох боків кордону, більше не розмовляють одне з одним. Дружба, що тривала все життя, стала жертвою поляризуючої пропаганди. У міру того, як конфлікт затягується, річки ненависті створюють зовсім нову топографію, знищують тонку грань і звичне почуття спільності, яке одного разу об'єднало росіян і українців як споріднені душі у великому світі.

На національному рівні проведені одне за одним дослідження відобразили масовий зсув в українській суспільній думці. Колишня тверда підтримка тісних зв'язків із Росією випарувалася, а членство в Європейському союзі і НАТО стає все більш привабливим. Війна виявилася переломним моментом у досвіді національного будівництва в Україні, змушуючи українців вирішувати проблеми національної ідентичності після десятиліть пострадянської невизначеності. Рекордна кількість тих, хто тепер самоідентифікує себе як українець, зростання кількості тих, хто визначає себе як російськомовні українці, – це основні соціальні прориви з 2014 року. Ніхто більше не говорить про російське братство, хіба що маючи на увазі гіркий сарказм.

Багато хто в Москві, без сумніву, сподівається, що цей насильницький поворот у суспільній думці обернемо. Зрештою, в історії повно країн, що воюють, відновили зв'язки, як тільки кровопролиття припинилося. Франція та Німеччина воювали у 20-му столітті у двох світових війнах, перш ніж стати подвійним двигуном об'єднаної Європи. Наприкінці 18-го століття Великобританія та Америка воювали, а потім повернулися на той загальний ґрунт, який колись їх об'єднував. Час також у кінцевому підсумку зцілить рани нинішнього російсько-українського конфлікту, але коли відносини нарешті відновляться, це, ймовірно, відбудеться на зовсім іншому ґрунті.

Спроможність українського уряду позбавити країну від газової залежності відібрала в Кремля улюблену зброю

Однією з головних проблем, що стоять перед Кремлем в Україні, є втрата проросійського електорату. Колишній президент України Віктор Янукович, спираючись на Москву, значною мірою покладався на виборців із Криму, Донецької та Луганської областей. Цей електорат тепер виявився безправним унаслідок гібридної війни Путіна. Навіть якщо буде доведено можливість реінтеграції Донецька і Луганська в українську політичну систему, ці регіони навряд чи залишаться такими ж проросійськими, якими вони були колись. З майже двома мільйонами внутрішньо переміщених осіб, які зараз уперше освоюють різні регіони України, післявоєнний політичний ландшафт на Донбасі, ймовірно, буде набагато плюралістичнішим.

У плані поколінь час теж працює проти будь-якого майбутнього українського повернення на російську орбіту. У бізнесі і політиці Україна наразі в руках останнього радянського покоління, багато його представників народилися в Росії, вчилися в Москві або служили в армії разом із росіянами. Цей загальний радянський досвід чужий новій генерації молодих українців. Для них нинішній конфлікт буде служити остаточною крапкою відліку для всього російського.

Крім політичних, Росія втратила багато інших важелів, які вона традиційно використовувала для збереження своїх позицій в Україні. Спроможність українського уряду позбавити країну від газової залежності відібрала в Кремля улюблену зброю, тимчасом як власна політика Росії щодо ембарго залишила Москву без стимулів, необхідних для процвітання двосторонньої торгівлі. Втрата доступу до російських ринків була болючим і дорогим досвідом для української економіки, але є ознаки, що найгірше позаду. Українські експортери знаходять нових партнерів у ЄС і за його межами. У міру розширення економічних горизонтів вони не поспішають повертатися до російських партнерів, які діють як бізнес-крило Кремля.

Росія, можливо, програла війну за незалежність України, але Україні ще належить перемогти

Російські політика й економіка в Україні перебувають у стані вільного падіння, але найбільша невдача спіткала Кремль у сфері м'якої сили. До початку війни у 2014 році Росія мала в Україні величезний вплив за допомогою політики м'якої сили. Українці дивилися російські телеканали і серіали російського виробництва. Вони переміщувались між російськими й українськими веб-сайтами, віддаючи перевагу російським соціальним мережам та електронній пошті. Світи знаменитостей Росії й України функціонували як єдине ціле. Зірки поп-музики з обох країн виступали на одних концертних майданчиках, а потім разом брали участь у новорічних гала-концертах. У цьому сенсі, більше ніж у якому-небудь іншому, твердження Кремля, що Україна є частиною великого "русского мира", були здебільшого правильними.

Упродовж останніх трьох років ця ситуація різко змінилася. Україна заборонила російські телеканали і соціальні мережі, а українські канали зіткнулися із серйозними обмеженнями на російський контент, який вони можуть транслювати. Багатьох кремлівських зірок російської естради більше не вітають в Україні, а українські, які воліють продовжувати гастролі по містах Росії, ризикують стати ізгоями у себе вдома. Звичайно, жодна з цих заборон не є абсолютною. Наприклад, багато українців і далі користуються російськими соціальними мережами і дивляться російське телебачення через інтернет-ресурси. Проте межа між російським і українським медіа-ландшафтами стала чіткішою, ніж коли-небудь, тоді як переважний настрій в Україні спонукає все більше людей обирати місцеві ЗМІ.

Неважко уявити, чому Москва так неохоче визнає рішучу втрату позицій Росії в Україні. Відтоді, як у 1999 році Путін вступив на посаду президента, він намагається повернути Росії статус наддержави і відновити регіональне панування, втрачене в 1990-х роках. Втрата контролю над найважливішим імперським форпостом Росії не вписується в цю картину. Однак шанси на якесь російське відродження в Україні невеликі. У короткостроковій перспективі це означатиме продовження активної боротьби на сході України. У більш довгостроковій перспективі захід російського панування відкриває перед Україною можливість реалізувати свій справжній потенціал як суверенної нації. Росія, можливо, програла війну за незалежність України, але Україні ще належить перемогти.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Будь ласка, не використовуйте caps lock. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації
 

Спецпроекти

Усі спецпроекти