Клуб читачів
ГОРДОН
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Журналіст каналу "112 Україна" Піленко: Потрібно бути морською державою, але нас іноді називають просто "державою біля моря"

Хто винен у тому, що Україна втратила 70% флоту після анексії Криму, і чому українські офіцери продовжують їздити на окупований півострів, чи має бути Україна морською державою. Про це в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" розповів журналіст телеканала "112 Україна", автор фільму "Морський бій" про Військово-морські сили України Богдан Піленко.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Богдан Піленко: До 2012 року серед українських офіцерів побутувала приказка, що поганий той український офіцер, який не мріє стати російським контрактником
Богдан Піленко: До 2012 року серед українських офіцерів побутувала приказка, що поганий той український офіцер, який не мріє стати російським контрактником
Скріншот: 112.ua
Вікторія ВОРОНІНА
Нам потрібен флот, як і будь-якій іншій державі. Недарма в англійців є прислів'я: "Флот є, тому нічого не сталося"

– Богдане, ви як автор фільму "Морський бій", присвяченого українському флоту, знаєте відповідь на запитання, чому так сталося, що після анексії Криму Україна втратила 70% флоту? Хто винен у цьому?

– У фільмі ми намагаємося відповісти на ці запитання. Якщо резюмувати, причини такі: шантаж іншої держави, власна нерішучість і нерозуміння ситуації, яка була у 1990–2000-х роках. Вийшло, що ми то кораблі різали, то отримали лише 18% складу Чорноморського флоту СРСР за домовленостями із РФ, то за газ розрахувалися своїм флотом. Одного винного назвати складно.

– Чи залишається в України колишня потреба у флоті після анексії Криму?

– Звісно. Потрібно бути морською державою. Нас іноді називають просто "державою біля моря": флоту практично немає, морський кордон зменшився, економічну зону захоплено. Але нам потрібен флот, як і будь-якій іншій державі. Недарма в англійців є прислів'я: "Флот є, тому нічого не сталося".

Євген Лупаков, представник Міноборони України на Чорноморському флоті в 1992 році, пояснював, що в України немає мети нападати на іншу державу, але флот потрібен, щоб показати, що держава є у світовому океані. Чому [флагман ВМС України фрегат] "Гетьман Сагайдачний" ходить у морські походи? Не просто на боротьбу з піратами – наш прапор присутній в океані, і в такий спосіб ми заявляємо, що є така держава – Україна.


Флагман украинского флота – фрегат "Гетман Сагайдачный" – во время учений See Breeze, сентябрь 2014 года. Фото: John Herman / U.S. Navy Photo / Ministry of Defense of Ukraine
Флагман українського флоту – фрегат "Гетьман Сагайдачний" – під час навчань Sea Breeze, вересень 2014 року. Фото: John Herman / U. S. Navy Photo / Ministry of Defense of Ukraine / Flickr


– Україна – це морська держава чи країна біля моря?

– Я дуже сподіваюся, що Україна буде морською державою. Складно сказати, чи є такою зараз. Угруповання у відкритому морі в нас фактично немає, але ми запустили виробництво кораблів. Цей поштовх стався після анексії Криму. А до цього у 2012 році прикордонники отримали тільки катер "Балаклава". Ще раніше, у 2002-му, спустили на воду "Тернопіль" – це був найкращий новий корабель українських ВМС. От, мабуть, і все.

– Чи існує для України загроза з боку моря?

– Як розповів віце-адмірал Ігор Воронченко, нові катери, які в Україні зараз спускають на воду, призначені тільки для захисту узбережжя. Москітний флот разом із береговими частинами здатний захистити нас від потенційної висадки ворожого десанту. Катери можуть виконувати кілька завдань, але треба пам'ятати, що вони не витримують хвиль у 34 бали.

– Як ви вважаєте, якби встигли вивести українські кораблі з Криму, це вплинуло б на анексію чи подальшу агресію РФ на Донбасі?

– Я не думаю, що кораблі б застосували в бою. У наших військових була можливість відкрити вогонь під час анексії. Але якщо цього не зробив жоден солдат з автомата, навряд чи це зробив би корабель. Вивести їх із Криму, звісно, могли, якби не складна ситуація з командуванням...

До 2012 року серед українських офіцерів побутувала приказка, що поганий той український офіцер, який не мріє стати російським контрактником. Погана приказка, особливо враховуючи нинішню ситуацію

– Ви маєте на увазі дезертирство?

– Так. Але, з іншого боку, у прикордонників теж було дезертирство – лише третина з них залишилася вірною Україні. Вони звільнилися з Прикордонної служби і залишилися у Криму, але до цього вивели свої кораблі в Одесу, Бердянськ. І мова йде не тільки про кримчан, там були хлопці і з Рівненської області, наприклад. Про це нам розповідав нинішній командир корабля морської охорони "Миколаїв" Андрій Тур.

– Як ви думаєте, чому у складі українських ВМС виявилося стільки зрадників?

– Ми намагалися про це розповісти завдяки нашим спікерам. Заступник командира керченського батальйону морської піхоти Олексій Нікіфоров говорив, що до 2012 року серед українських офіцерів побутувала приказка, що поганий той український офіцер, який не мріє стати російським контрактником. Погана приказка, особливо враховуючи нинішню ситуацію. Її суть командир пояснював нам на прикладі своєї зарплати: якщо в нас заступник командира батальйону на 2012 рік отримував 3,4 тис. грн, то пересічний контрактник Чорноморського флоту РФ – 3,5 тис грн. І це – незважаючи на різницю в посаді, вислугу років.

– Не знаєте, що саме пообіцяли нашим морякам у РФ у 2014 році? Чим їх спокусили?

– Грошима, житлом. Багато хто залишився у Криму, тому що в них там сім'ї. Тут є цікавий момент: службовці Чорноморського флоту РФ отримували надбавки за те, що базувалися на території іншої держави. Цікаво: чи залишилися ці привілеї після анексії Криму? Сумніваюся...

– Як пояснюють ті військовослужбовці, які зберегли вірність українській присязі, своє рішення залишитися в Україні? Були в них сумніви, де залишатися після анексії Криму?

– Як можна давати присягу двом різним державам за своє життя? Який після цього ти офіцер?

– Та й навряд чи російські колеги поважають українців, які порушили присягу...

– Саме так. Насправді хоч багато хто і хотів залишитися у Криму, їх перевели служити в інші місця. Микола Жибарєв, який був начальником управління морської охорони на момент анексії, прямо заявив, що його син – зрадник. Він вийшов на кораблі в Одесу, але потім звільнився і повернувся у Крим. Хотів залишитися у Криму, а в підсумку зараз служить у Мурманську. Це армія – тебе можуть скерувати куди завгодно, і накази доводиться виконувати. Цікаво, звісно, було б запитати, чи шкодує цей чоловік про свій учинок. Від Одеси, все-таки, до Криму ближче, ніж від Мурманська.

– Що кажуть військовослужбовці щодо повернення Криму? Є ймовірність, що Україна поверне свою територію?

– Усі на це сподіваються. Але багато хто вважає, що військовим шляхом вирішити це фактично неможливо. Сходяться на тому, що кримчанам треба показати: в Україні життя краще. Коли свідомість людей зміниться, вони зрозуміють, що зробили помилку. А поки кримчани будуть бачити, що в нас у Києві підривають машини, з пенсіями і з опаленням проблеми, – вони не захочуть повертатися. На розв′язання всіх проблемних моментів потрібен час.

– Зараз у РФ розбирають українські кораблі на запчастини. Чому? Вони не придатні для виходу в море?

– Вони дуже старі. Та ж підводний човен "Запоріжжя" – 1970 року випуску. Йому 47 років.

– Тоді з погляду техніки ми не так багато втратили, якщо кораблі функціонально були не придатними?

– Аналогічний металобрухт був і в російського флоту. А українські кораблі різали й до анексії Криму. Проблема в тому, що в нас не вироблялися нові. Запитання: тож навіщо 18% кораблів треба було приймати за угодою з РФ про розподіл флоту, якщо ви все відразу хотіли порізати? А різати почали вже за рік після підписання договору, у 1998 році. Відтоді до 2014 року було порізано і продано 18 бойових кораблів.

– Зараз Україна збирається купувати кораблі, що були в експлуатації. Це означає, що галузь кораблебудування не будуть фінансувати. Виходить замкнуте коло.

– В Україні створюються проекти кораблів, але їх реалізація впирається у фінансування. Виробництво стоїть, бо немає грошей. Потужності підприємств, найімовірніше, ще є, незважаючи на те, що вони виглядають "старенькими".

Через 3,5 року після анексії Криму не в усіх моряків є житло, деякі живуть на кораблях. Звісно, усе це не сприяє позитивному моральному стану, і можливо, у хлопців виникають думки про те, чи правильно зробили, що залишилися в Україні

– Чи скоротилися шанси на розвиток галузі через те, що територіально стало менше виходу до моря?

– Ми втратили кілька заводів у Криму. Це факт. Але в нас є й інші. У 2011 році Кабмін виділив понад 16 млрд грн на виробництво корветів за курсом 8 грн за $1. Планували придбати імпортне озброєння, системи. Зараз нам цього ніхто не дасть, тому що в Україні йдуть бойові дії. А з уживаними кораблями, які в якихось країнах списують, не все так просто. Є маса запитань: чи буде підходити та чи інша ракета або боєприпас до тієї гармати, яку нам передадуть? А чи зможуть наші підприємства обслужити ці катери, кораблі, скільки часу потрібно екіпажу на навчання тощо. Брати чиєсь старе – не вихід. Ми можемо самі робити артилерійські катери. У проекті є десантні і ракетні катери, корвети.


В 2016 году для нужд ВМС Украины построили два малых артиллерийских катера. Фото: Ministry of Defense of Ukraine / Flickr
У 2016 році для потреб ВМС України побудували два малі артилерійські катери. Фото: Ministry of Defense of Ukraine / Flickr


– А хто займається цими проектами?

– Дослідницько-проектний центр у Миколаєві. Представники підприємства розробили ці малі військові кораблі. Загалом у нас є все, щоб реалізовувати такі проекти, але немає грошей. І звісно, потрібна політична воля. На відновлення виробництва навіть корвета потрібен величезний ресурс, тому що його вартість зросла чи не вдвічі. Розробник, Сергій Кривко, якого називають батьком корвета, розповів, що в систему виробництва закладено 60% вітчизняних матеріалів і 40% – імпортних.

– Які зміни відбулися в українському флоті з часу виведення з Криму і які перспективи у ВМС, на вашу думку?

– Перспективи завжди є. Але багато конфліктів усюди. Через 3,5 року не в усіх моряків є житло, деякі живуть на кораблях. Звісно, усе це не сприяє позитивному моральному стану, і можливо, у хлопців виникають думки про те, чи правильно зробили, що залишилися в Україні. Але тим не менш, у них є честь. Вони залишилися вірними собі, своїй країні і своєму народові. А це в умовах 2014 року – уже вчинок. Саме ті молоді хлопці, які курсантами співали гімн України в оточенні російських військових, тепер стають командирами артилерійських катерів, про які ми вже говорили. Їм довіряють. Вони вже себе показали. І, впевнений, ще покажуть.

Із гарного, що відбулося в цій галузі, хочеться розповісти про шість малих броньованих артилерійських катерів, які з'явилися. Два з них закладали до анексії, але увійшли до складу ВМС вони вже згодом. В Одесі стоять ще чотири катери. До Дня ЗСУ вони повинні увійти до складу українського флоту.

– Чи відомі випадки дезертирства в лавах ВМС уже після анексії Криму?

– Мені про це невідомо. Але Ігор Воронченко говорив, що офіцери їздять у Крим, тому що в них там родичі. Зізнаюся, мене це трохи шокувало.

– Ви думаєте, що за поїздками до родичів можуть стояти інші цілі?

– Я питав у Воронченка, чи не боїться він, що офіцерів завербують. Він сказав: "Звісно, боюся. А що робити?" Заборонити поїздки до родичів неможливо.

– Віце-адмірал Сергій Гайдук назвав стан корабельного складу ВМС України і системи військового кораблебудування критичним. "Він упритул наблизився до точки неповернення. А за деякими позиціями вже цю лінію подолано", – говорив він. Чому це сталося? Незважаючи на ті шість кораблів, які в нас з'явилися, він говорить про критичний стан...

– Я не буду судити Гайдука. Але він два роки був командувачем ВМС. А чому нічого не було зроблено, щоб цього не допустити, коли він керував?

В Україні створювали видимість, що з ВМС усе добре. Існував фактор показушних навчань. І зараз є випадки, коли надувні гумові човни фарбують

– Зняти фільм про український флот було вашою особистою ідеєю?

– Про флот завжди мало говорили. А я хотів зрозуміти, чому сталося так, що ми залишилися фактично ні з чим. Так склалося, що в Україні створювали видимість, що з ВМС усе добре. Існував великий фактор показушних навчань. Грубо кажучи, хлопці корабель пофарбували перед тим, як журналісти приїхали, показали, що нібито все добре. І зараз є випадки, коли надувні гумові човни фарбують. Було й таке.

– Як довго ви працювали над фільмом?

– Тижнів три я розробляв план, ще тиждень писав синопсис. Перша зйомка в нас була 19 червня. А перша частина фільму вийшла вже 7 жовтня, друга – 14-го. Чистої роботи було приблизно два – два з половиною місяці.

– За якими критеріями ви обираєте теми для фільмів?

– По-перше, щоб мені було цікаво. Тоді я буду ритися, шукати інформацію. А ця тема з таких.

– Чи були камені спотикання в роботі над фільмом? Наскільки взагалі відкрита інформація щодо ВМС, флоту?

– Були, звісно. Спочатку у фільмі планували набагато більше спікерів. Серед них мали бути президенти Кравчук, Кучма, Ющенко. Але вони відмовилися. Один із них начебто погодився, попросив скинути запитання для інтерв'ю, у запитаннях нічого провокаційного не було, але після ознайомлення з ними він відмовився від участі у проекті. А інформація – так, досить відкрита.

– Які ще теми ви плануєте розкрити у ваших наступних фільмах?

– Планую зняти фільм на тему, пов'язану з армією. Узагалі всі мої фільми – на цю тему, окрім "Майдану".

– Ви – володар нагороди "Надія журналістики". Як ставитеся до таких відзнак?

– Це приємно. Але це не тільки моя нагорода: сюжет би не вийшов без усієї команди. А мені просто дали її як авторові сюжету.

– Ніколи не доводилося відмовлятися від наднебезпечних завдань?

– Ні. Небезпека завжди є. Наприклад, ми їздимо в АТО. Узимку 2015 року доводилося працювати серед танків і артилерійських залпів. Страшно, але ми їдемо. Кілька разів наші групи потрапляли під серйозний обстріл на відкритому просторі. Під час одного з них наші журналіст і водій дістали поранення. Причому водій – серйозне. Але він і далі з нами там працює. Це частина нашого життя... А взагалі війна залазить у душу і сидить там. І ти їдеш на фронт знову.

– Ви спілкувалися з військовими в АТО безпосередньо. Що можете сказати про їхній психологічний стан? Їм складно адаптуватися на "гражданці"?

– Усе залежить від людини. Якщо вона не зламалася, то адаптується. А декому важко. І волонтери розповідали, що часто приходять солдати з проханням про психологічну допомогу. Людині треба допомогти. "Я тебе туди не посилав!" – скільки разів ми чули цю фразу в маршрутках. Так, ти не посилав, але ось так сталося. Невже треба цю людину викинути із супільства, щоб вона стрибнула з даху чи повісилася? Ні. Боротися треба за кожну.

– Це правда, що люди, які побували на війні, не хочуть або не можуть жити у громадянському суспільстві і далі мають намір воювати?

– Багато хлопців, які демобілізувалися, побувавши на "гражданці" розуміють: ні, мені треба назад. Одразу згадалася історія з Юрою Мальковим із 43-го батальйону. Я з ним познайомився наприкінці 2014 року. Він був мобілізований на той момент, потім демобілізувався, повернувся додому. Але через деякий час підписав контракт. У травні Юра загинув. Я досі в це не вірю. На жаль, схожих історій багато.

– Що кажуть учасники бойових дій? Коли АТО закінчиться?

– Коли вони вийдуть до кордону, коли Донбас і Крим повернуться. А конкретно як вони скажуть? Нам не можуть сказати цього вищі керівники. А в окопах такі самі люди, як ми з вами. І комп'ютерники в минулому, і ті, хто в 1990-ті роки звільнився з армії.

– Не відмовляли вас рідні від потенційно небезпечних поїздок в АТО?

– Спочатку відмовляли, навіть плакали. Я заспокоював їх: "Ви мене що, збираєтеся ховати?" Зараз уже легше сприймають. Звикли, що така робота.


Фото: Bogdan Pilenko / Facebook
Фото: Bogdan Pilenko / Facebook


– А за що любите свою роботу?

– За можливість дізнаватися нове, знайомитися з цікавими людьми. Завдяки роботі я побував у більшості міст України, в Індії, Непалі. Це нові враження, місця. Я, напевно, ніколи б не дізнався, як роблять балістичні експертизи, якби не був журналістом, не вийшов у море на катері морської охорони, не пролетів у транспортному літаку Іл-76, не проїхав на танку.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Будь ласка, не використовуйте caps lock. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

 
 

Публікації

 
усі публікації