+13 Київ
Розслідування справи про державну зраду колишнього президента України Віктора Януковича повільно просувається до завершення. У січні Генеральна прокуратура України заявила, що отримала докази його провини, а саме фотокопію заяви на ім'я російського президента Володимира Путіна з проханням використати збройні сили РФ "для відновлення законності" та "захисту населення України", яку в березні 2014 року російська делегація розповсюдила в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.
Водночас спроба підтвердити справжність документа й отримати оригінал заяви Януковича від російської сторони провалилася. 9 березня генпрокурор України Юрій Луценко опублікував відповідь із Генеральної прокуратури РФ, де йдеться, що жодного листа від колишнього українського президента ні адміністрація президента Росії, ні Рада Федерації не отримували. З аналогічними заявами виступили прес-секретарі президента РФ Дмитро Пєсков і міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова.
Чому в Росії раптом вирішили забути про звернення Януковича і чи пов'язана з цими подіями смерть постпреда РФ Віталія Чуркіна, який зачитував заяву на засіданні Ради Безпеки ООН, в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" розповів колишній голова секретаріату Радбезу Олександр Мацука.
Мацука понад 30 років живе у Нью-Йорку зі своєю сім'єю – у нього дружина, дві дочки та п'ятеро онуків. В ООН він пропрацював 27 років. Служив у Політдепартаменті секретаріату організації, де відповідав за країни Східної Європи, займався конфліктами на Балканах (був у першій команді, яка розгортала місію ООН у Косовому), грузино-абхазьким конфліктом і російською агресією проти Грузії. Протягом останніх семи років, до виходу на пенсію в серпні 2016 року, очолював секретаріат Ради Безпеки ООН. А зараз він є радником постійного представника України в ООН Володимира Єльченка.
Враховуючи здібності пана Януковича до епістолярного жанру, навряд чи він був у змозі самостійно такий текст скласти. А може, його в адміністрації президента РФ написали?
– Розкажіть, будь ласка, як знайшли в ООН лист до російського президента Володимира Путіна з проханням про введення військ, який є чи не основним доказом для розслідування справи про державну зраду екс-президента України Віктора Януковича?
– 3 березня 2014 року на засіданні Ради Безпеки постпред РФ Віталій Чуркін продемонстрував цей лист Януковича і заявив: "Сьогодні я уповноважений повідомити таке. Президентом Росії отримано таке звернення президента України Віктора Януковича. Я цитую...". Тобто це жодним чином не була його власна ініціатива. Такі речі ніде й ніколи не робляться з ініціативи посла, а лише за вказівкою з центру. Така практика будь-якої дипслужби. Основна фраза тут – "я уповноважений".
Після цього РФ надіслала до секретаріату ООН заяву Януковича з проханням поширити її як офіційний документ Ради Безпеки. Публікація будь-яких документів – законне право держав-членів. Секретаріат поширює їх у тому вигляді, в якому вони подані. А вже достовірність цих документів – відповідальність тих, хто їх до секретаріату надіслав. У цьому разі був офіційний лист постпреда РФ із проханням розповсюдити заяву Януковича як документ Радбезу. Секретаріат це прохання виконав, і про лист забули.
[MULTIMEDIA]
[/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Зареєстрований у Раді Безпеки ООН лист постійного представника РФ Віталія Чуркіна і заява екс-президента України Віктора Януковича, в якій викладено прохання до президента Росії Володимира Путіна про використання збройних сил РФ для "захисту населення України". Джерело: documents.un.org[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
Восени 2016 року, коли слідство у справі Януковича увійшло у фінальну стадію, у Генпрокуратурі України згадали про цю заяву. Київ попросив постійне представництво знайти вихідний документ, який передала Росія в ООН. Постпредство за сприяння секретаріату Ради Безпеки знайшло копію заяви та надіслало в центр.
Складність була в тому, що існувало дві версії заяви. Спочатку текст був надісланий до секретаріату ООН без підпису. Просто текст на чистому аркуші паперу, без жодних атрибутів. А коли постпредству РФ на це вказали, вони надіслали текст із підписом.
Мацука: Постійний представник не може за власною ініціативою просити поширити текст як офіційний документ. Потрібна вказівка з центру. Отже, вказівка з МЗС РФ Чуркіну була. Фото з архіву Олександра Мацуки
Наразі російські офіційні особи кажуть, що це був не лист, а заява (що правда), і що вона "не реєструвалася". От Пєсков сказав: "Ми цього листа не отримували". Як же так? А звідки ж він у Чуркіна з'явився? Ба більше, постійний представник Росії не може за власною ініціативою просити поширити текст як офіційний документ. Потрібна вказівка з центру. Отже, вказівка з МЗС РФ Чуркіну була. Але у МЗС такого писати не могли. Дипломати – виконавці, "царські слуги". Тоді хто ж його писав?
Давайте поміркуємо. Враховуючи здібності пана Януковича до епістолярного жанру, навряд чи він був у змозі самостійно такий текст скласти. А може, його в адміністрації президента РФ написали? Тоді природно, що ця заява туди не надходила – вона там уже була. Написали тому, що на той момент могли розглядати таку заяву як формальний привід для вторгнення в Україну. От і Чуркін 3 березня 2014 року про нього згадав відразу після пасажу про звернення президента Путіна до Ради Федерації про використання збройних сил Росії на території України.
Чому я думаю, що писали саме в АП? Та тому, що тільки звідти могли дати відмашку МЗС. На тому етапі вони думали, що все у них зростеться. А тепер, коли проект "Новоросія" провалився, вирішили зачистити сліди. Тому й посіли таку позицію – "я не я, і хата не моя", і не лист це, а заява, і не отримували ми її...
– А сама наявність цієї заяви Януковича вплине на справу Януковича?
– Судячи з того, що говорить прокуратура, – це основний документ, письмовий доказ того, що колишній президент кликав чужу армію до своєї країни.
Прес-секретар МЗС РФ Марія Захарова стверджувала, що "його ніхто не читав, і жодних дій щодо нього не робили". Зрозуміло, вони цієї заяви не читали. Навіщо, якщо вони її самі написали. А чому дій "не було"? Лист готувався для виправдання повномасштабного вторгнення, і просто не склалася ситуація, коли цей лист міг би зіграти свою роль. А чому в Кремлі наразі переполошилися і намагаються відмазати Януковича? Ймовірно тому, що в когось у Москві є побоювання, що Янукович може злякатися і на якомусь етапі розповісти, звідки лист, як він його підписував і чи підписував узагалі.
Не знав Чуркін страшних таємниць. На тому місці, де він перебував, він міг знати тільки те, що йому повідомляли з Москви. А повідомляли йому тільки те, що йому потрібно було знати
– Є припущення, що Чуркіна спеціально прибрали через цей лист. Як ви вважаєте, ця версія правдоподібна?
– Я не лікар. Я не бачив висновка про причини його смерті. Але я абсолютно впевнений, що це була природна смерть. Крім того, не було сенсу його вбивати. Адже в цій справі він був лише виконавцем, передавальною ланкою. Кажуть, що він знав якусь страшну таємницю. Це красиво звучить. Мені дуже подобаються теорії змов, але це не більше, ніж легенда. Не знав Чуркін страшних таємниць. На тому місці, де він перебував, він міг знати тільки те, що йому повідомляли з Москви. А повідомляли йому тільки те, що йому потрібно було знати. Інфаркт на такій роботі – звичайна справа.
Мацука: Україна може сказати, що має друзів. Наприклад, Литва та Польща – точно наші друзі. А хто друзі Росії? Та ніхто. Фото з архіву Олександра Мацуки
– Кажуть, в ООН Росія веде агресивну підкилимну боротьбу, підкуповує дипломатів, делегації країн, що особливо видно за результатами голосувань. Це теж здогади або частка правди є?
– Коли йшло просування резолюції Генасамблеї ООН, яка засудила окупацію Криму, українська делегація виконала титанічну роботу. Ухвалення цієї резолюції – серйозна перемога України, більша, ніж можна було собі уявити.
Росіяни працювали дуже активно, і не лише в ООН, але й у столицях країн-членів. Звичайно, там вони мали фору. По-перше, у них більше посольств, аніж у нас. По-друге, ці посольства протягом усіх років із часів СРСР уже напрацювали гарні зв'язки в країнах перебування. По-третє, ми могли апелювати лише до справедливості та міжнародного права, а Росія могла обіцяти якісь контракти, списання боргів, допомогу тощо. Не обов'язково ж носити гроші валізами, можна пропонувати варіанти вигідного співробітництва.
В ООН нашій делегації теж було непросто. Посол Чуркін на той момент провів майже 10 років на своїй посаді, а наш постпред Єльченко та більша частина його команди – всього півроку. Потрібно було швидко встановлювати зв'язки, шукати аргументи. І я вважаю, наша делегація відпрацювала на відмінно. Наш Давид боровся з російським Голіафом і переміг. Незважаючи на те, що в Росії більше важелів впливу, вони не домоглися свого. Список тих, хто проголосував проти кримської резолюції, дуже показовий. За ним можна судити про те, які країни залежать від Росії...
– ... і хто дружить із нею?
– Дружить? Україна може сказати, що має друзів. Наприклад, Литва та Польща – точно наші друзі. А хто друзі Росії? Та ніхто. Та ж Білорусь: з'явиться перспектива з іншого боку – піде на Захід, не замислюючись. Ті ж серби, яких росіяни чи не найближчими братами вважають, дайте їм реальну перспективу членства в Євросоюзі, вони відразу ж "відфрендяться".
Олександр Мацука та постійний представник України в ООН Володимир Єльченко. Фото з архіву Олександра Мацуки
– До речі, зовсім нещодавно голова комітету Європарламенту з закордонних справ Девід Макаллістер заявив, що Москва проводить політику дестабілізації в Сербії, щоб не допустити її входження до складу Євросоюзу.
– На сьогодні Сербія – чи не єдина країна Європи, яка заявляє, що не хоче до НАТО. Це зрозуміло: бомбардування 1999 року там дуже добре пам'ятають. Окрім того, втрата Косового для них дуже болюча. Але Сербія політично неоднорідна. З одного боку, серби відчувають ностальгію за часами, коли на вихідні їздили до Італії (ще за Тіто) і відчували себе частиною Європи.
З іншого боку, вони страждають на синдром південно-ностальгії – фантомні болі югославської федерації, що розпалася і якої більше немає. Ця ностальгія дуже сильна і схожа на російську. Сербські націоналісти продовжують мріяти про велику Сербію, вони вважають, що всі їх зрадили, а Росія – їхній єдиний друг. Друг іще й тому, що вона їм дещо регулярно підкидає. І не лише Сербії. Наприклад, сербський анклав у Боснії, Республіка Сербська, має цілковиту підтримку Росії, зокрема з прямими поставками газу із РФ. Тобто вся дружба впирається в ресурси, якими росіяни можуть поділитися. І поки ці відносини феодала та васала зберігаються, росіян у Сербії люблять. Завтра щось зміниться, і братушки підуть на Захід.
– А спецслужби працюють в ООН?
– Звичайно! А чом би й ні? Міжнародні організації завжди були зручним "дахом" для спецслужб. І багато хто з них, зокрема російські, цим активно користуються.
Мацука: ООН настільки сильна й ефективна, наскільки цього хочуть держави-члени. Фото з архіву Олександра Мацуки
– Резолюції ООН узагалі щось дають, чи це справді, як висловився американський президент Дональд Трамп, просто "говорильня"?
– Внески США становлять чверть регулярного бюджету ООН, а також приблизно 30% бюджету операцій з підтримання миру. Вони мають право порушувати питання щодо ефективності використання коштів. Республіканські адміністрації традиційно виступають за здешевлення утримання організації.
Реформа ООН, безумовно, потрібна. Але ООН зовсім не "говорильня". Існує багато галузей, де вона досить активна й ефективно робить свою роботу. Є проблеми із запобіганням конфліктам, стороною яких є постійні члени Ради Безпеки ООН. Вони мають можливість заблокувати будь-яке рішення. Згадайте Грузію, Сирію, Україну зрештою. Але навіть у такій ситуації ООН залишається стримуючим фактором.
Однак багато що залежить від особистості Генерального секретаря ООН. Він може звертатися до Ради Безпеки з ініціативами, якщо бачить загрозу миру і безпеці. На жаль, попередній генсек цим правом не користувався. Можливо, нинішній буде більш рішучим.
ООН багато хто сприймає як "світовий уряд". Це зовсім не так. Насамперед, ООН – це міжурядова організація, у якій держави-члени визначають політику. А секретаріат ООН її втілює в життя. ООН настільки сильна й ефективна, наскільки цього хочуть держави-члени.
Який здійнявся ґвалт, що Клімкін відповів Чуркіну на рукостискання, коли той підійшов привітати нашого міністра. Я не розумію: він що, повинен був Чуркіну в руку плюнути?
— Представники іноземних держав дипломатично говорять Україні слова схвалення, а в реальності українська делегація має підтримку?
– Я з цілковитою відповідальністю можу сказати, що в ООН Україна має сильну підтримку. Та ж резолюція щодо Криму тому свідчення. Нещодавній приклад: новий постпред США Нікі Гейлі у своєму першому виступі в Раді Безпеки відверто підтвердила неприйняття новою адміністрацією США російської окупації Криму, чим, напевно, перекреслила надії багатьох політиків у Москві.
Коли Україну обирали до Ради Безпеки, у деяких делегацій були побоювання, що наша країна прийде туди як "делегація одного питання", тобто говоритиме виключно про Крим і Донбас. На щастя, це не так. Наша делегація активно працює у всьому спектрі питань порядку денного, успішно головує у двох санкційних комітетах.
Потрібно враховувати, що Україна – непостійний член Ради Безпеки, а бути непостійним членом там дуже непросто. Це до виступів постійних членів із правом вето будуть прислухатися в будь-якому разі. А нам треба діяти так, щоб дійсно зацікавити партнерів оригінальністю або раціональністю нашої позиції щодо різних питань порядку денного. І постпред, і делегація роблять усе, щоб нас слухали. І нас слухають. Є підтримка й повага, як до професіоналів.
Мацука: Коли посол Єльченко продемонстрував залу фотографію загиблого в Авдіївці офіцера та сказав Чуркіну: “Подивіться в його очі: це ваша зброя його вбила. Ви й убили-с", – це справило ефект. Наші закляті партнери завовтузилися. Фото: un.org
– Ви сказали, що виступ Гейлі росіянам було неприємно чути. А взагалі представники російської делегації реагують на різкі слова на їхню адресу чи все як з гуски вода?
– Критики ніхто не любить. А реакція залежить від ситуації й особистості. Чуркін завжди був готовий кинутися в будь-яку словесну сутичку й почувався в ній як риба у воді. Але, пам'ятаєте, у лютому було засідання щодо Авдіївки? Українська делегація виступила жорстко й аргументовано. А коли посол Єльченко продемонстрував залу фотографію загиблого в Авдіївці офіцера і сказав Чуркіну: “Подивіться в його очі: це ваша зброя його вбила. Ви й убили-с", – це справило ефект. Наші закляті партнери завовтузилися.
Однак не треба спрощувати. Є багато питань на порядку денному, за якими делегаціям потрібно спільно шукати рішення й домагатися порозуміння, зокрема з росіянами. Тому що Радбез має працювати. Й Україна також зобов'язана співпрацювати з усіма членами з цілої низки питань. У нас цього іноді не розуміють. Пам'ятаєте, який піднявся ґвалт, що Клімкін відповів Чуркіну на рукостискання, коли той підійшов привітати нашого міністра? Я не розумію: він що, повинен був Чуркіну в руку плюнути? Є протокол. Це частина роботи, подобається нам це чи ні.
Мацука: Коли Саманта Пауер (на фото крайня справа) "виходила на ринг" у спарингу з Віталієм Чуркіним (крайній зліва), який теж умів бути емоційним, це було щось. Фото: un.org
– Пригадую, як емоційно Пауер сперечалася з Чуркіним, тикала в нього пальцем, говорила, що він бреше. Дійсно так емоційно проходили дебати в ООН чи це була просто гарна картинка?
– Пауер уміє дуже емоційно виступати. Вона журналіст, лауреат Пулітцерівської премії, пройшла боснійську війну. Багато виступів вона якщо не писала сама, то істотно редагувала. Коли вона "виходила на ринг" у спарингу з Чуркіним, який теж умів бути емоційним, це було щось. Але після засідання вони могли спілкуватися зовсім по-іншому. До речі, посла Чуркіна багато колег щиро любили. Всі розуміли, що він служить Драконові, але водночас залишається привабливим співрозмовником. Коли Чуркін помер, Саманта Пауер написала зворушливу статтю "Мій друг Віталій Чуркін". І це було дуже щиро. Проте сперечалися вони також абсолютно щиро.
– Як думаєте, чому ще нікого замість Чуркіна не скерували, чому зволікають?
– Постійний представник в ООН – не простий посол. Тут будь-кого не призначиш. Та й не кожний погодиться. Багатостороння дипломатія набагато складніша за двосторонню. Це важка праця. Добре бути послом у Греції, або, ще краще, десь на Мальті. Кухар, резиденція, апарат... Можна до пенсії сидіти. А в постпреда в ООН, тим більше в Раді Безпеки, – ні хвилини спокою. І треба "пахати" день у день. Самому. А не лише вказівки роздавати.
Не думаю, що Кремль хоче приєднати Південну Осетію чи Абхазію. Це ж такі чудові "пральні"! Через них можна відмити таку кількість грошей!
– Ви – аналітик, який бачив різні конфлікти в Європі, грузинську війну. На вашу думку, як далі розвиватиметься ситуація в Україні?
– Я не думаю, що звідси можна адекватно оцінювати ситуацію. Потрібно бути на місці, щоб зрозуміти, що відбувається, і робити якісь прогнози. Я нещодавно прочитав статтю Віталія Портникова і згоден із ним у тому, що Росія намагається перетворити Донбас на Придністров'я, а Крим – на Прибалтику часів СРСР. Адже США ніколи не визнавали анексію Прибалтики Радянським Союзом. Завдання-максимум, заради якого писали лист Януковича, не виконане. І навіть завдання-мінімум – відрізати Україну від моря – не виконане. Отже, головне – треба зафіксувати те, що вдалося відхопити, тобто Крим.
Мацука: Навіть російські ліберали кажуть, що у всьому Путін винний, а так – усе добре. Раптом щезли "карателі" та "розіп'яті хлопчики", залишилися погана влада та гарний народ. Фото з архіву Олександра Мацуки
Подивіться, як сьогодні поводяться офіційні російські особи та пропагандисти. З одного боку, залякують Україну продовженням агресії, а з іншого – натякають, що Крим не повернути, з Донбасом потрібно домовлятися і взагалі "ну, посварилися – помиримося, мижодиннарод". Навіть російські ліберали кажуть, що у всьому Путін винний, а так – усе добре. Раптом зникли "карателі" та "розіп'яті хлопчики", залишилися погана влада та гарний народ. Тобто простежується тенденція до того, щоб "заморозити Донбас". А ще краще – залишити його кровоточити й спробувати розгойдати внутрішню ситуацію. Одним словом, цей конфлікт надовго.
– А російська окупація територій Грузії теж надовго?
– Грузії буде дуже складно повернути втрачені землі. Абхазія, найімовірніше, залишиться в тому стані, в якому є, – як невизнане незалежне утворення. Оскільки в абхазів, я думаю, немає особливого бажання приєднуватися до РФ. Осетини будуть тиснути на Росію, щоб об'єднатися з Північною Осетією, але навряд чи росіяни на такий крок підуть.
Не думаю, що Кремль хоче приєднати Південну Осетію чи Абхазію. Це ж такі чудові "пральні"! Через них можна відмити таку кількість грошей! Там російські закони вже не працюють, але російський бізнес є. Там можна з ким завгодно і про що завгодно домовитися, і за тобою ніхто не прийде. Як же відмовитися від такого щастя?
