...

ПЕРВАЯ ЛЮБОВЬ

Первой любовью Тараса Григорьевича Шевченко была Оксана Коваленко – крепостная, на три года его младше. Еще будучи детьми, они казались окружающим хорошей парой. Но когда Тарасу было 15 лет, а Оксане, соответственно, 12, они навсегда расстались: будущий поэт выехал из родной Кириловки. Спустя 11 лет Оксана вышла замуж за крепостного Карпа Сороку, а Шевченко всю жизнь ее вспоминал.

Следующим увлечением поэта стала свободная женщина – полячка Дуня Гашковская. Она не знала другого языка, кроме польского, что помогло Тарасу усовершенствовать свои знания в лингвистической сфере.
Кроме Карла Брюллова, помогал выкупать Шевченко из крепостничества художник Иван Сошенко. Как раз в то время он собирался жениться на 17-летней дочери Выборгского бургомистра Марии Европеус. Тарас девушку не только соблазнил, но и нарисовал полуобнаженной, несмотря на то, что жил в квартире Сошенко. Последний вскоре выгнал поэта.

ЛЮБОВЬ ВСЕЙ ЖИЗНИ

Самой долгой страстью Кобзаря историки считают отношения с княжной Варварой Репниной, дочерью Малороссийского генерал-губернатора князя Николая Репнина-Волконского. Познакомился Шевченко с девушкой в Яготине, где делал копию с портрета ее отца. Варвара была на семь лет старше Тараса Григорьевича. О женитьбе нечего было и мечтать, хоть княжна и откровенно писала своему наставнику, французу Ш.Эйнару: "Я подлым образом, целыми часами отдаюсь во власть своего воображения, рисующего мне пылкие картины страсти, а иногда и похоти". Она подарила поэту собственноручно связанный шарф, он – автопортрет и посвящение к поэме "Тризна". Варвара Репнина помогала Шевченко своими связями, на расстоянии; они переписывались, когда поэт был в ссылке. Встретились, когда возвращался оттуда, а княжне было уже 50 лет, что, понятное дело, не слишком привлекало Шевченко.

Желание поэта жениться было столь велико, что, несмотря на роман с Репниной, перед самой ссылкой он сватался к Феодосии Кошиц – 16-летней дочери священника села Кириловка. И тут помешало социальное неравенство: родители девушки отказали поэту как бывшему крепостному.

ПРИВЫЧКА ЖЕНИТЬСЯ

После возвращения из ссылки идея о браке стала у Шевченко параноидальной. Ко всем друзьям он обращался с просьбой женить его. Пришел в восторг от актрисы Нижегородского театра Катерины Пиуновой. Она писала: "Ведь мне еще шестнадцати лет не было! Ну что я понимала! Мне казалось, что в Тарасе Григорьевиче жениховского ничего не было. Сапоги смазные, дегтярные, тулуп чуть ли не нагольный, шапка барашковая самая простая, и в патетические минуты Тараса Григорьевича хлопающаяся на пол в день по сотне раз… Да, только все это представлялось и вспоминалось, а душевном мире, об уме великого поэта позабыла, разуму не хватило!"

В общем, опять неудача. Вот как ее объясняет Гео Шкурупий: "Шевченко, як усі старі люди, що звикли замолоду до успіху в жінок, уже ніяк не міг примиритись з тим, що він втратив своє очарування. Він ніяк не міг, та й не хтів примиритися з цим і робив усе нові спроби подобатись жінкам", "Невдалі спроби одружитись з жінками з інтелігентного оточення привели його до думки, що такі жінки йому – колишньому кріпакові не підходять, що все одно вони не розумітимуть його, зраджуватимуть і вимагатимуть порожнього панського життя, що його завзятим ворогом він був і досі. З цього часу він починає мріяти про жінку з його пригніченого народу, про жінку-кріпачку, що їй він дасть волю і що буде йому вдячна за це ціле життя. Проста жінка-селянка, що кохатиме його, не буде порожня кокетка, не буде зраджувати його з провізорами і влесливими урядовцями, вона дбатиме за його маленьке господарство, за його спокій, і він зможе написати ще багато хороших речей".

ПОСЛЕДНЯЯ СТРАСТЬ

Последней страстью Тараса Григорьевича Шевченко стала 20-летняя Ликерия Полусмакова, на которой он собирался жениться менее, чем за год до смерти. Она работала горничной в богатой петербургской семье. Очень "смачно" описывает ее Шкурупий: "… покоївка була вдягнена в національне українське вбрання, чого з нею раніше не бувало. Її вигляд був такий екзотичний, ніби вона допіру приїхала з самих нетрів українського села. Від неї так і пашило барвистістю й пахощами зеленої України, що гості несамохіть звернули на неї увагу. Вона стала прислуговувати коло столу. Це була Ликера Полусмакова, колишня кріпачка Макарова, родом з Ніженського повіту на Чернігівщині. Мати Макарова вивезла Ликеру до Петербургу й вона хоч і дістала від них вольну, але проживала наймичкою-покоївкою в сестри Макарова, Варвари Яковівни Карташевської. Макаров, як завзятий українофіл, бажаючи особливо догодити Шевченкові, надумався пошити для Ликери справжнє українське вбрання з усіма його яскравими й різнокольоровими атрибутами, з тим, щоб вона в цьому вбранні прислуговувала за столом, коли серед гостей буде Шевченко. Ликера була дуже гарна дівчина років двадцяти. Стан у неї був пишний, високий, гнучкий, постать була струнка й елястична. Кругловида, з карими очима, коральовими вустами навколо маленького роту, з товстою темно-білявою косою, що спускалась до пояса по пишних, круглих, наче вирізьблених плечах. Її поява в новому вбранні викликала в гостей, а особливо в Шевченка, щире захоплення. Ця дівчина була справжній витвір його народу. Це був тип жінки, що так подобався Шевченкові. Навіть Тургєнєв, знавець жіночої краси, дивлячись на це молоде, свіже, трохи грубе єство, не дуже гарне, але привабливе, з чудовим білявим волоссям, з трохи гордовитою, спокійною постаттю, що властива її племені, не стримався, щоб легенько не взяти її за підборіддя. Гості були в захопленні".

Поэт соблазнял девушку дорогими подарками, нанял преподавателя, который должен был обучить ее хорошим манерам. Вроде бы в объятиях последнего он ее и застал, из-за чего помолвку пришлось расторгнуть. Позже Ликерия вышла замуж за парикмахера, а в 1904-м году, уже после смерти мужа, приехала в Канев и навещала могилу Шевченко.