+21 Київ
Про користь добровільного рекрутингу.
У нас у взводі біля 75% бійців добровільно прийшли в армію. Усі вони самі шукали собі місця майбутньої служби. Хтось домовлявся зі знайомими, хтось юзав відповідні Telegram-канали по рекрутингу, хтось ішов у частину поруч із домом і говорив із командирами…
На момент заходу в ТЦК у нас були вже відношення від частини. В учебці ми були всі разом, а після того поїхали за відношенням туди, куди домовилися. Принаймні наші командири запевняли, що в їхній практиці не було такого, щоб відбувся якийсь збій. Усі, кого взяв ТЦК на вулиці, чекали своєї долі, їх направляли просто на вакансії в різні частини Військово-морських сил. Уже по прибуттю в навчальний центр із нами знову проводили тести і співбесіду.
Розповім один епізод. Поруч зі мною був хлопець з однієї із західних областей України. Приїхав побачити Одесу, на пероні попросили закурити, набуцкали якісь мужики, він потрапив у райвідділ поліції, де йому ТЦК дав персональний екскурсійний бус. Коротше, стоїть розгублений, із побитим обличчям. Так ми й познайомилися. Тут рекрутери крутяться. Він їх питає: "А вам хто треба?"
– Англійську знаєш?
– Так, я два роки жив і працював в Ірландії.
– Хто за фахом і освітою?
– Інженер-технолог.
– О! Тоді слухай. Нам союзники будуть передавати катери для розмінування. Ми набираємо екіпажі. Якщо тобі цікаво, після учебки будеш відправлений на навчання в одну зі скандинавських країн, там після перепідготовки йдете навколо Європи в Чорне море й будете забезпечувати чистоту "зернового коридору".
– Саню, що скажеш?
– Ти море любиш?
– Так я його й не побачив. Мене ж прямо на вокзалі нагупали…
– Погоджуйся. Це буде цікаво й корисно. Але вирішувати то тобі…
Погодився. Так один "западенець" цього тижня став крутим моряком.
Джерело: Олександр Бабич / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
