+12 Київ
Як виявилося, багато хто не розуміє, чому неприпустимо говорити про зміну голови Нацбанку після виборів. Багато хто не розуміє, що кандидат у президенти не має права вказувати, який рівень ставки має бути у країні. Багато хто не розуміє, що інститут незалежності Національного банку набагато важливіший, ніж прізвище президента країни.
Не можна докоряти владі й особисто Порошенку в реванші на напрямі антикорупційних реформ і одночасно просувати реванш у реформу банківського сектору. До того, що, за всієї важливості боротьби з корупцією, наразі саме банківська реформа, поряд із реформою газового сектору, зробила найбільший внесок у боротьбу з корупцією. До того, що реформа банківського сектору була найефективнішою та найрезультативнішою.
Реформа банківської сфери і Національного банку зокрема є однією з найефективніших змін в Україні протягом останніх п'яти років. Саме ця реформа є візитною карткою України, коли говорять з інвесторами і кредиторами. Саме цю реформу ставлять як приклад іншим країнам МВФ і Світовий банк, коли вони стикаються з кризовими явищами в банківській сфері в усьому світі. І саме цю реформу збирається зруйнувати найдемократичніший і найбільш ліберальний кандидат.
Наріжним каменем цієї реформи є незалежність центрального банку. Якої було реально досягнуто в Україні. І доказом того є жорстка монетарна політика, яку проводить Нацбанк, утримуючи ставки на високому рівні, незважаючи на очевидне невдоволення і президента, й уряду, та й більшості депутатів. Незалежність центрального банку – основа основ успішних економік сучасного світу. Найбільший нічний страх інвесторів – це спроба влади, політиків підім'яти під себе центральний банк. Тому що тоді політика перестає бути ефективною і стає лише частиною популістичної програми.
Останній приклад – спроба новітнього султана Ердогана підім'яти під себе центральний банк Туреччини. Закони економіки відповіли миттєво. Ліра впала більше ніж удвічі. І щоб зупинити економічний колапс, Ердоган змушений був відступити. А Ердоган той ще альфа-самець. Із повнотою влади. Але навіть він зміг зрозуміти.
Так от, спроба змінити керівництво НБУ – це саме знищення незалежності центрального банку. Це інституційна незалежність. Увесь сенс якої в тому, що, хто б не прийшов до влади, політика центрального банку залишиться стабільною і прогнозованою. Тому неприпустимо, щоб будь-який новий президент, приходячи у свій кабінет, розпоряджався, хто тепер керуватиме Національним банком. І водночас вибирав людину, чиї гасла йому сподобаються найбільше. Даєш ставки по 10% у гривні, тоді як сама країна бере в борг під 9% у доларі, і все тут. І річ навіть не в особистостях. Річ не в тому, що наразі НБУ має повагу і довіру МВФ, інвесторів та банківської спільноти. І річ не в тому, що замість поточного керівництва пропонують людину, яка ще кілька років тому лізла в депутати, розвішуючи по всьому Києву плакати "Гривня по вісім", що назавжди вбило повагу до неї серед фінансової спільноти. Питання саме в інституті. У незалежності центрального банку. І про це будь-якому майбутньому президенту нагадає МВФ.
Будь-які зміни в Україні оборотні. Зокрема й у банківській сфері. І насамперед там, тому що зусиллями телеканалів олігархів уся Україна знає, що Гонтарева погана. Як завжди, якщо зміни були правильними, то тих, хто їх проводить, починають ненавидіти. Укотре можна повторити фразу Кахи Бендукідзе, який є справжнім автором грузинського економічного дива, – якщо ви йдете вулицею і вас ще не всі ненавидять, то ви зробили мало. Так от, це допомагає відкотити назад будь-яку реформу під приводом справедливості. Прибираючи людей і одночасно згортаючи зміни, які ці люди проводили. І в цьому теж криється небезпека.
І саме тому неприпустимо для кандидата у президенти від демократів повторювати гасла Ляшка й Тимошенко. Бо в чому тоді різниця, якщо руками демократів може бути зруйновано реформу і повернено системну корупцію в банківську сферу? А якщо хтось уважає, що корупція є в державних банках (вона, звісно, є, адже це державні банки), має не знищувати реформу банківської сфери, а продовжувати її та наполягати, щоб державні банки якнайшвидше одержали незалежні наглядові ради. А в перспективі їх було продано. Що теж буде продовженням реформи банківського сектору.
А замість цього кандидати, які позиціонують себе як проєвропейські та демократичні, підхоплюють гасла популістів, паразитуючи на благодатному інформаційному полі. І дивуються водночас, чому їх не підтримують у професійному середовищі. Водночас продовжують удавано-наївно стверджувати, що не будуть тиснути на голову НБУ, але він сам піде, щойно почувши кроки нового гаранта в коридорі. На кого розраховані такі аргументи? Навіщо вважати людей ідіотами?
Справжні зміни – це не прихід доброго авторитарного царя замість злого корупціонера. Справжні зміни базуються на інститутах. Це добре розуміють у МВФ, тому саме на побудову нових інститутів і спрямовано програму Фонду. І боротьба з корупцією неможлива за "моїм хотінням, моїм велінням", для цього потрібні інститути й системні зміни. Зокрема такі, що було проведено в банківській сфері. І щоб побороти корупцію, потрібно продовжувати інституційні зміни, а не знищувати вже наявні. Тим більше, що втрата незалежності НБУ здатна в короткі терміни зробити нас усіх біднішими. І не важливо, хто переможе, адже в будь-якого кандидата у президенти прослизає бажання дістатися до Нацбанку й надрукувати гроші. У цьому й суть. Важлива незалежність НБУ від будь-якого політика. І на жаль, ці самі політики цього не хочуть розуміти. Навіть ті, хто називає себе ліберальними демократами.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
