+11 Київ
10 жовтня 1941 року
Страшно пройтися Хрещатиком, самі обгорілі руїни. Немає Миколаївської вулиці, зруйновано цирк. Страшно дивитися на Прорізну вулицю. Вулиці немає, не видно навіть дороги, все захаращено руїнами. Зруйновані Мерінгівська, Лютеранська, Інститутська та частина вулиці Леніна. Немає слів для обурення. Яке злодіяння! Зруйновано центр без жодної мети.
Артиста Донця убили й понівечили. У нього відрізаний язик, знята шкіра із рук. Іде багато полонених. Багатьох відпускають по домівках. У нашому будинку ночувало кілька полонених, вони говорили, що українці воювати не хотіли й арміями здавалися у полон. Були великі зради.
22 жовтня 1941 року
Здали Твер і Калугу.
Життя у місті не налагоджене, продуктів немає жодних, на базарі за гроші нічого не можливо дістати, все на обмін.
Лише одного разу давали 200 грамів хліба за книжками. Німці дорогою зупиняють селян і все у них відбирають, тому селяни бояться нести продукти на базар.
Почали ходити деякі трамваї. Очікують сувору зиму.
19 листопада 1941 року
Життя не налагоджене, на все скажені ціни, я дуже схудла, оскільки харчування дуже погане, у мене сильна слабкість. Поки ніде не працюю. Мене обурює Лі, вона прекрасно живе, нічого їй не бракує. Раїса – жахливий панікер, вона боїться голоду, боїться, що людей безвинно розстрілюватимуть. Для залякування. Настрій у них похоронний. Лише я з надією дивлюся уперед, не вмію скаржитися та плакати. Мені море по коліна й на душі моїй спокій.
26 листопада 1941 року
Із працевлаштуванням не щастить. Усе було залагоджено, але перебила Раїса. Коли ми з нею зіштовхнулися на заводі, вона була дуже збентежена, очі її забігали кімнатою. Вона знала, що я вже упродовж місяця веду переговори про це місце. Вона не сподівалася мене зустріти. Я ніколи не думала, що вона така нечесна людина. Історія із салом і маслом засвідчила її велику хитрість і лицемірство. Я у ній помилилася, вона далеко не добра й не щира людина. Я до глупоти довірлива.
Домовилася із Ніною, що завтра підемо на село по продукти.
13 грудня 1941 року
Увесь цей місяць була зайнята. Я двічі ходила на село, дуже втомилася й було багато хвилювань. Але все вдало, мене підвезла машина, яка проїжджала поруч. Ну, тепер хоча б не треба хвилюватися за харчування певний час. Мене здивував страшний бруд у хатах.
8.12 почалася світова війна. Японія почала війну зі США. До Японії приєдналися Німеччина та Італія. Це дуже сумний факт. Війна розгорається. Ходять чутки, що Сталін хворий, у нього хвора нирка.
Німці встановили тверді й дуже низькі ціни на продукти, і всі продукти зникли, ніхто не хоче продавати. Що ж буде. Ні я, ні мама не працюємо.
15 грудня 1941 року
Закон про тверді ціни скасували, і знову на базарі все з'явилося. Відучора Київ і Київська область перебувають під німецьким командуванням.
31 грудня 1941 року
Кінець цього страшного року. Я з надією на краще вступаю у новий рік. Хотілося б, щоб ні я, ні мама не хворіли й були неушкодженими, щоб швидше закінчилася ця жахлива війна і щоб я закінчила цього року інститут.
Щасливого життя бажаю собі у новому році. А скільки людей не зустріне Новий рік!
Скільки поранених і при смерті буде цієї ночі. Зима, та ще й сильні морози.
Неможливо уявити весь жах на фронті. Хочеться всім побажати успіху, щасливої зустрічі Нового року, особливо тим, які зараз перебувають безпосередньо у бою.
Швидше б кінець війні! Скільки мільйонів людей зітхнуло б із радістю!
Коли вона закінчиться ?!
Швидше б минула зима та настало тепло. Цілий тиждень мороз –17 градусів.
Щасливого Нового року бажаю усім своїм!
