+6 Київ
4 листопада 1942 року
Зараз я абсолютно сама у цілій квартирі. Всі роз'їхалися. Страшно квартиру залишати саму удень. Сьогодні після багатьох хвилювань і зусиль відправила маму в Іванкове на машині. Я дуже втомилася за ці дні. Грошей немає, лише й думаєш, що про їжу і про те, що продати. Крім того, постійні хвилювання щодо Німеччини. Мені поставили штамп, який звільняє поки від Німеччини. На роботі Віктор Ів. мене постійно гризе. Немає більше сил. Він не може заспокоїтися, що я йому відмовила. Він знає, що своїми причіпками довів мене до межі. Та це не людина. Для мене зараз основне, щоб мама якось улаштувалася. Все одно буде їй краще, ніж тут. У мене зараз боргу 1000 рублів, а грошей у кишені 1 руб. Але це ще нічого. Я дістала 54 кілограми картоплі, якось проживу.
У людях я розчарувалася. Вони жахливі негідники. Можливо, так і треба, інакше тепер і жити неможливо. Я особисто якось не можу пристосуватися і стати у ногу з цим життям, тому мені так важко. Швидше б край війні!
5 листопада 1942 року
Які люди негідники та мерзотники, я ж занадто довірлива. У мене вже нерви просто не витримують. Я пішла б кудись працювати в інше місце, але боюся, щоб до Німеччини не забрали. Тут ми проходимо як сліпі. Мені дуже важко на душі. Швидше б мама повідомила щось про себе. Мені необхідне лікування, а грошей немає.
18 листопада 1942 року
Життя жахливе! Холодно, у кімнаті +4 градуси. Не можу нічого робити, страшно лягати спати. Харчування настільки погане, що соромно писати. Хліб продаю, щоб вилізти із боргів. На роботі неприємності. Баленко – негідник, не можливо описати всіх знущань! Я дуже застуджена. Завтра треба поставити піч. Весь мій інститут, 2500 студентів, відсилають до Німеччини. Постанова дуже жорстока. Якщо хтось із них переховуватиметься, то майно конфісковують, беруть із сім'ї заручника і відсилають до Німеччини. Наша кербуд теж повинна їхати. Це дуже добре, тому що вже багато вона заробила й награбувала. Нехай трохи за це поплатиться.
У німців зараз жодних перемог. Кажуть, що наші відбили Воронеж! І інші міста. У Сталінграді ішли бої за кожен будинок. Зараз нічого не пишуть. Я рада, що мама хоча б не мерзне, як я. А я якось перемучуся. Кінця війні не видно.
29 листопада 1942 року
Я дуже втомилася, але у мене сьогодні особливий день. Я смажила деруни! Яка розкіш! Від мами немає жодних звісток, чи здорова вона. Холодно, дрів немає; вони дуже дорогі. Я втомилася від усіх цих турбот. Час швидко летить, лише це і добре. Швидше б минула зима. Важко мені надзвичайно, і водночас страшно подумати про людей, які зараз на фронті, поранених, які стікають кров'ю, та ще й на морозі. Адже це жахливо. Я хоча б сплю на ліжку. Наші наступають! Прорвали фронт на Дону. У Франції заворушення, збройне повстання проти німців, які перейшли демаркаційну лінію. Й усюди смерть!
26 грудня 1942 року
Дні минають за днями. Я остаточно втомлена. Холодно, брудно. У мене ціла епопея з пічкою. Із великими труднощами отримала відпустку на два дні. Поставила піч, труби вивела у вікно, але дим однаково іде до кімнати, темно від диму. Сажа пластівцями падає на скатертину, серветки. Фіранки за тиждень стали чорними. Я пішла на Поділ і купила керамічну грубку, але вона зовсім не гріє, димить ще гірше. Не тільки дим, але вже й головешки летять із печі до кімнати! Темно від диму. Я у розпачі погасила піч і відкрила двері. Прийшов кербуд зі свічкою – він думав, що у мене пожежа, тому що клуби диму йшли із дверей у парадний. Побачив мене й каже "Бідна ви, нещасна!"
Коли я подивилася у дзеркало, то сама себе налякалася. Все обличчя чорне, а волосся дибки. Викликала пічника. Він хоче 1000 рублів.
Поставила знову чавунку.
31 грудня 1942 року
Закінчується цей жахливий рік. Настає Новий 1943 рік, але я від нього нічого доброго не очікую. Одна безпросвітна тьма. Кінця війні не видно. Знову очікується набір до Німеччини. Чи втримаюся я?
Зараз я одна. Одягла гарну сукню, прибрано, у кімнаті поки тепло. Напилася чаю із ячним хлібом. Каганець ледь освітлює стіл. Жахлива зима. Одна лише піч мене вимучила. Не працюю. В. І. останні сили відібрав. На Різдво поїду по маму. У німців доброго мало – вони ведуть оборонні бої. Наші наступають. Так що не так вже й просто перемогти Росію.
Як можна сміятися, танцювати та співати, зустрічаючи Новий рік? Коли стільки крові ллється, коли кожної хвилини хтось помирає і страждає. Що несе Новий рік? Бодай би він не був гіршим ніж цей. Хоч би не виїхати із Києва й бути здоровою і мені, і мамі. І щоб закінчилася війна.
1 січня 1943 року
Перший день Нового року, що він несе? Де я буду? Очікують великий набір до Німеччини з 10.01. Я у це вірю, тому що був відповідний виступ по радіо. Сьогодні у мене хоча б тепло.
6 січня 1943 року
Три дні збираюся до мами та ніяк не можу виїхати. На заваді став сніг. Всі дороги ним занесені. Поїду завтра на Поділ. Можливо, якась машина мене візьме. Втомилася я жахливо, змучилася. Сьогодні Святвечір. Я завжди любила цей вечір. Завжди було чисто, затишно, прикрашали ялинку.
14 січня 1943 року
Неможливо передати мої страждання! У кімнаті +2 градуси, піч не горить, темно від диму, брудно. Учора, намучившись із піччю, я впала на диван, стала голосно плакати. Пізніше стало смішно, до чого може довести піч. 7.01 пішла на Поділ, сіла до машини, проїхала 20 км. Потім ішла пішки 5–6 км, потім знов узяла машину, проїхала від Києва 65 км, потім знову йшла 15 км. Дуже виснажилася. Переночувала в якійсь хаті, але цілу ніч не спала – щось жахливо кусало. Наступного дня пройшла 30 км і 4,5 км підвезла машина. Погода була дуже гарна, дихала на повні груди. Швидко розшукала маму. Вона зраділа, коли побачила мене. Вона добряче погладшала й багато заробила продуктів. 10.01, узявши сало, олію, борошно й крупи, я вирушила додому. Іти було важко. Пройшла 2 км, і мене взяла машина й довезла до Києва, а там треба було іти до Подолу 8 км. Я дуже втомилася. Пройшла 4 км, машина мене підвезла до самого будинку. Зараз сильні морози. Хоч би іншу роботу підшукати.
19 січня 1943 року
Два дні тому по радіо передавали, що на нараді у Москві ухвалили таке рішення:
1) перейменувати Червону армію на Російську армію,
2) замінити звання командир – на офіцер,
3) створити закриту касту офіцерів,
4) запровадити погони,
5) створити інститут денщиків,
6) призвати на службу військових царської армії й надати їм високі звання.
Ухвалене рішення спричинило невдоволення в армії.
Повідомляли сьогодні, що перехоплено шифровану телеграму Молотова Білому дому про те, що Сталін хоче запровадити триколірний прапор і прагне знати думку Білого дому.
Усе це наївно, нерозумно та смішно.
На фронті німці ведуть оборонні бої зі змінним успіхом. Щодня повідомляють, що англійці бомблять Берлін.
26 січня 1943 року
У німців справи кепські! Вони здали Воронеж, відійшли війська з Кавказу. Сильні бої під Сталінградом і на Дону. Кажуть, що здали Ростов. Фронт наближається до Києва.
27 січня 1943 року
Мої іменини, мій улюблений день, але ніколи він не був таким поганим. Холодно, брудно, незатишно. На роботі мене всі привітали і вважають, що я дуже цікава. Сьогодні день дуже тривожний, відбувається велике перекидання військ – вулицями йдуть машини, гармати, все пофарбовано у білий колір. Поїзди навантажені військовими, приватний проїзд заборонений. На базарі усе подорожчало. Буханець хліба на 1 1/2 кг коштує 140 рублів. Я рада, що так вдало сходила до мами й у мене все є. Вдало полагодила туфлі. Узяли 300 рублів, це дуже дешево. Хотіли 500 рублів. Сьогодні на вулиці повісили людожера. Сотні людей стояли кілька діб і чекали на це. Він був безталанним інспектором Корнієнком. У нього знайшли труп жінки. Ходили чутки, що це він убив 28 людей і м'ясо збував на ковбасу й на пиріжки. Хвилювання у місті було велике. Сьогодні з'явилася замітка в газеті, що він убив дівчинку 15 років на сексуальному ґрунті. Зварив її м'ясо та їв.
Страшно думати про наближення фронту. Буде бомбардування і Київ буде зруйнований. Доведеться кудись іти. Страшно, страшно, особливо іти у холод.
