Клуб читачів
Гордон
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Кatya Chilly – українській владі: Пам'ятайте, що "все мине". Пам'ятайте про смерть. Смерть – добра подруга Життя, якщо про неї пам'ятати

Співачка Katya Chilly розповіла в інтерв'ю виданню "ГОРДОН", чому вирішила взяти участь у проекті "Голос країни", поділилася думками про події в Україні, а також пояснила, чому виходить на сцену босоніж і публічно годує сина грудьми.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Katya Chilly: Воєнні дії в Україні завершаться, коли закінчиться війна в серці
Katya Chilly: Воєнні дії в Україні завершаться, коли закінчиться війна в серці
Фото: Діана Андрунюк
Виктория ВОРОНИНА

Українська співачка Katya Chilly дістала широку популярність у другій половині 1990-х років, ставши лауреатом конкурсу "Червона рута". Захоплена фольклористикою, вона створювала незвичайні пісні, у яких подавала давньоукраїнські тексти в сучасному аранжуванні. Нова хвиля популярності співачки співпала з її появою в ефірі шоу "Голос країни", учасницею якого вона стала у 2017 році.

Коли "ГОРДОН" зв'язався зі співачкою Katya Chilly, щоб узяти в неї інтерв'ю, вона попросила надіслати їй запитання, аргументувавши це тим, що зараз їй легше висловлюватися письмово. В отриманий текст виконавиця попросила не вносити жодних виправлень і уточнень. "Це мій потік. Хто захоче – зрозуміє", – пояснила вона.

Я наче квіточка. Я – жива. Під пилюку може потрапити лише пластмасова квіточка... Не хотілося б... Але я – саме Життя...
Фото: Виктория Квитка
Фото: Вікторія Квітка


– Чому саме зараз ви вирішили стати учасницею шоу, орієнтованого на широкі маси? (Голос країни)

– А чим погано співати для великої кількості людей? І відколи людина стала масою, чи комусь так вигідно вважати? І відколи стало соромно працювати для людей? Відколи стало поганим тоном, коли ти у просторі ТБ? Хто структурує цей простір? На кого перекладена уся відповідальність? На якихось міфічних постатей і на якогось міфічного глядача? Де помилка? Чому ми пропонуємо собі одне, але через величезний важіль впливу та спілкування, чому через величезну зовнішню інформаційну трубу пропонується найгірше? І чому потрібно обов'язково ставати гіршим, щоб мати можливість потрапити до цієї труби? Тому що це умови завдання, поставлені менеджерами середньої ланки, які чомусь знають, "що потрібно людям"... Якимось міфічним істотам... Але їм самим, їхнім друзям, батькам і дітям, абсолютно реальним людям, потрібне інше... Часто вони не дивляться телевізор, тому що це вже небезпечно для життя, і їздять на гарні концерти у ті країни, де музика виживає: чи на вулиці, як на Кубі, чи у кожному будинку, як в Індії, чи у приголомшливих залах у тих країнах, де підтримують музику як душу...

ВІДЕО
Відео: Голос країни / YouTube

Нам треба полюбити себе, щоб пропонувати найкраще, різноманітність найкращого, а не середньостатистичне, яке звужується до жаху та прорахованої клітинки. Нам потрібно розуміти, що народжують від диких ягід, а не від ГМО. І їжа є не тільки на рівні рота, але й на рівні вух, очей, дотику, нюху... Ми часто стаємо тим, що їмо, у всіх сенсах. І можна ставити собі запитання. Багато запитань. Ліпше тоді, коли ти ще щось можеш зробити. Але навіть якщо ти зміг поставити собі запитання, коли вже немає часу, це теж добре, але просто може бути дуже боляче... Особливо якщо у світі після тебе залишаються близькі тобі дорогі люди... Але навіть якщо таких немає, то ті, хто залишаються, обов'язково для когось близькі й рідні. І навіть тварини близькі й рідні для когось... Світ може бути сім'єю. І світу можна пропонувати найкраще. Як своїм дітям. Дітям не пропонують відходи... Моя внутрішня Мати вийшла на сцену. Вона вирішила вийти на сцену життя. Рік тому. Й увійшла у двері, які мені відчинили. Любов'ю. Від директора каналу до прибиральниці. Усі хочуть одного й того самого якомога глибше. Ми можемо бути соратниками. Всі. І творцями...

Зараз у проекті "Голос" я побачила єдині двері у просторі ТБ без редакції мене як живої істоти, щоб я запропонувала Світові Голос. Мій Голос. Живої істоти Каті. Моєї душі. Не відформатований під самочку, яка співає. Не відформатований святом чи політикою. Не відформатований мас-маркетом, який має намір монополії. Я вийшла з наміром підтримати життя, яке проростає крізь асфальт. Я вийшла співати. Я вирішила співати, щоб менше говорити. На рівні слів можуть бути помилки. На рівні образів можуть бути помилки. Тому що у великому потоці людей і з великими швидкостями можна розчинитися. Мій найнадійніший інструмент – це голос. Тому я вирішила просто співати. Багато. Там, де з'являється можливість. Є щось, що можна передати лише через відчуття.

– На що розраховуєте від участі у проекті?

– Я дуже хочу пам'ятати до останньої миті, чому я перебуваю там, що мене спонукало. Коли ми беремо шлюб, ми розуміємо, чому, але забуваємо згодом. Коли ми йдемо в уряд або на посаду, є розуміння, навіщо, але часто забуваємо згодом. Коли грошей немає, є розуміння головного і пріоритетного, про що може забутися пізніше, коли буде їх надлишок. Я розраховую не стати їжею, але дати їжу. Я сподіваюся на те, щоб мене не зжерла система, а залишитися вільною і бути нагадуванням, що система складається з живих істот. Я сподіваюся залишитися серед живих... Якщо ви мене зрозумієте... Для цього треба не боятися втратити... Але це дає глибину проживання і цінність того, що є. Я сподіваюся чути свій внутрішній голос на великих швидкостях. Тому що похвала ставить на коліна не менше, ніж критика. І заручником самого себе стати простіше, ніж заручником когось. Я увійшла у відчинені двері і сподіваюся, що після цього двері залишаться відчиненими... Я дуже ціную і вдячна за те, що є. І я захоплююся моментом і тим, що показують. Як спадають ярлики, як оголюється життя за стійкими уявленнями. Я як квіточка. Я – жива. Але квіточка має час. Під пил може потрапити тільки пластмасова квіточка... Не хотілося б... Але я – саме Життя... Поки це відчуваю – це не має часу, такою я залишуся у відчуттях. Просто моє місце зараз тут. І сила на це є. Зараз. На те, що для мене важливо і цікаво. І я відчуваю радість і вдячність за це.

Виступ українських артистів в РФ – це підношення

Фото из личного архива Кати Chilly
Фото з особистого архіву Каті Chilly


– Ви раніше гастролювали в різних країнах, зокрема РФ. Чи розглядаєте можливість їздити туди зараз?

– Їздити – так. Виступати – ні.

– Ваша думка про українських артистів, які виступають у РФ.

– Це підношення. Це їхній вибір, якщо вони його бачать. Якщо вони його не бачать, значить, вибору у них немає. Важливо пам'ятати, що закон життя такий, що те, чому робиш підношення, завжди виправдовує себе у твоєму житті з іншого боку. Воно проявиться. На якому рівні – це не наша компетенція. Але обов'язково. І як у малому, так і у великому.

І ще... Дуже важливо, що ми робимо насправді (де наша увага), а не як це виглядає... Світ форм умовний... Ним можна легко маніпулювати. Але питання вирішуються рівнем вище...

– Як оцінюєте вибір учасника від України (O.Torvald) для "Євробачення 2017"?

– Я не оцінюю. Це втрата енергії сильна.

– Ви не пройшли у національний відбір "Євробачення" двічі. Як сприймаєте відмови? Взагалі, по-вашому, світ – жорстокий?

– Відмова – це просто не ті двері. Або грубо увійшли, порушивши кордони.

– Ви часто говорите про бога. Наприклад, "Надлишок бога вивергається через дар". Бог має для вас і якесь певне візуальне втілення?

– Швидше відчуття.

– Ваші пісні стали саундтреком до фільму про захисників донецького аеропорту "Воїни духу". Збройний конфлікт на сході України, ситуація в країні – як вони впливають на ваше світовідчуття, творчість?

– Так. Вплинули.

– Ви, як людина, що тонко відчуває, у чому бачите шлях розв'язання збройного конфлікту в зоні АТО?

– Треба молитися.

– Як ви вважаєте, коли закінчиться війна в Україні?

– Коли закінчиться війна в серці. Трохи пізніше. Зовнішнє завжди запізнюється.

Те, що у мене немає статусу, – моя сила. Це сила юродивого 


Фото из личного архива Кати Chilly

Фото з особистого архіву Каті Chilly


– Вас особисто ображають неприємні висловлювання російських колег у бік України?

– Ні. З того рівня, з якого це можливо, мене це просто не цікавить. Але важелі, щоб відбулася реакція, у мене все ж є.

– Якої думки ви про владу в Україні? Яку пораду ви дали б? Про що хотіли б попросити представників влади?

– Пам'ятати, що "все пройде". Пам'ятати про смерть. Смерть – гарна подруга Життя, якщо про неї пам'ятати, і якщо хочеш не даремно прожити життя. Але для цього потрібно бути сильним... Зараз енергії в містах у людей мало...

Потрібно знаходити можливість слухати свій внутрішній голос, оскільки перед смертю єдиний, хто залишиться з нами і перед ким відповідати – він. Якщо сильний графік – треба вставати рано, на пару годин, щоб почути внутрішній голос і напрацювати, щоб чути його навіть під час жестяка. Вставати треба о 4.00, знаходити час на молитву та самоспоглядання. Це потрібно, аби не було страшно виявити цей голос у найневідповідніший момент, коли вже немає часу. Щоб не було боляче. Щоб було спокійно, сильно, цілісно. І щоб дорога була встелена подякою, а не прокльонами.

– У вас немає державних звань. Для вас це прикрий факт?

– Наразі те, що у мене немає статусу, – моя сила. Це сила юродивого. Люди, які отримують Нобелівську премію, потім часто бояться її втратити, і їхня пригода закінчується у той самий момент. Але якщо у мене буде достатньо сили, щоб статусність не була обмежувачем моїх свобод всередині, тоді вона не буде перешкодою, а стане ще однією можливістю. Все дається у контексті готовності. Пріоритети у мене є. Мати силу Царя і бути вільним – можна.

– Одне з джерел доходів для музиканта в Україні – корпоративи. Ви виступаєте на таких заходах?

– Так.

– Чи можна в Україні безбідно жити музиканту, який займається альтернативним мистецтвом?

– Займається мистецтвом? Чи можна в Україні безбідно жити? Можна безбідно жити?.. Все відносно. Щодо кого? В Індії з майна часто лише одяг, але люди щасливі. А в Бутані є міністерство щастя... Або щодо кого і чи щасливі вони?

– Що для вас гроші? Яке значення мають?

– Мають, звичайно. Це можливості.

– Ваш син Святозар народився у рік революційних подій в Україні. І ви говорили, що відчували тваринний страх через ті події. Ви могли виїхати з країни? Адже Вас знає діаспора... Розглядали такий варіант?

– Я не буду приховувати, що іноді мені так страшно від тенденцій, що я думаю про це. Мені іноді страшно від світових тенденцій. Важливо просто пам'ятати, що втікати, по суті, не особливо є куди. І про ефект метелика... Про те, що можна бути метеликом, але на своєму рівні і де ти можеш. Відбуваються зміни від того, як і куди ти махаєш крилами.

У нас не будинок речей. У нас віщий будинок, де всі не бояться бути дітьми. А хто боїться, той не заходить

Фото: Виктория Квитка
Фото: Вікторія Квітка


– Чому ви виходите на сцену босоніж? Чому співаєте сидячи?

– Дуже важливо, щоб було зручно. Коли я співаю, важливо бути сопілкою, а не упаковкою від сопілки... Якщо я можу бути красивою сопілкою – це просто естетична насолода, і для мене теж. Але якщо я розумію, що потрібно вибирати, – це умови задачі. Важливо, щоб було зручно, щоб нічого не заважало. Навіть власна важливість. Тому що мій внутрішній голос мені іноді не дає спати. А спати треба. Тому що індіанець мій встає рано.

– На виступах ви годували дитину грудьми. Це викликало критику у соцмережах. Вас звинуватили в тому, що ви винесли інтимні подробиці на публіку, писали в коментарях до відео, що хлопчик вже занадто дорослий для грудного вигодовування (на відео Святозару два роки). Для чого ви вийшли з дитиною на сцену і дали йому груди?

– Я в першу чергу – мати. Все, що вам цікаво з цього приводу, ви можете самі вивчати. Деякі речі є потаємними – так. Так, вони були зафіксовані. Так, страх вторгнення уваги в особисто моє є. Але в ім'я всіх дітей і матерів планети. Усі, кому важливо, вивчайте самі. І не тільки це. Згода на публікацію відео – усвідомлена. Навіть якщо б я залишила тільки це, я розумію, чому.

ВІДЕО
Відео: Katya Chilly / YouTube

– Зараз вашому синові три роки. До якого віку годували грудьми?

– Я годую.

– Надихають вас якісь побутові моменти, обов'язки? Ви часто говорите про високе. А суто земні або навіть приземлені речі вас цікавлять?

– Я – Жінка. Я люблю побут, і він не є обтяженням для мене. Це моя лабораторія. Я обожнюю все пов'язане з домом, мене це відновлює, і я структурую себе через дім. Дім – це наш притулок. Як каже син, як добре, що у нас є дім. Це стартовий майданчик до чарівництва. Там можна заколоти у волосся хмару. Якщо хатою літають дракони і пора прибирати, це означає, що потрібно прибрати всередині. Але якщо вдома чисто, значить, я можу взяти ручку. У нас не дім речей. У нас віщий дім, де всі не бояться бути дітьми. А хто боїться, той не заходить.

Теги: інтерв’ю
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонена нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Будь ласка, не використовуйте caps lock. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їхнім авторам закривати доступ до обговорення.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
27 лютого, 2017 10.18  
8 березня, 2017 17.43
1 березня, 2017 10.20  
20 лютого, 2017 16.32  
 

 
 

Публікації

 
усі публікації