Мер Маріуполя Бойченко: Росіяни роблять усе, щоб створити геноцид, знищити нас
Місто штурмом узяти не вдалося. Вони почали засипати нас авіабомбами, засипати нас "Градами" й бити з гаубиць по мирних житлових кварталах. Сьогодні тисячі поранених. Убитих підрахувати складно
– Вадиме, добрий день. Раді бачити та чути живого. Яка ситуація зараз у Маріуполі?
– У Маріуполі ситуація дуже складна. Сьогодні в Маріуполі вже є гуманітарна блокада. Відповідно, виникає багато соціальних проблем, які, як за методичкою, створювали нам російські війська. Вони методично перебивали всі 15 введень електроенергії, які живлять наше місто. І ми залишилися без електроенергії на п'ятий день. Уже п'ять днів ми без електроенергії (інтерв'ю записували 5 березня. – "ГОРДОН"). Усі наші теплові підстанції працюють від електроенергії. Відповідно, ми залишилися без тепла. Усі наші вежі мобільного зв'язку працюють від електроенергії. Відповідно, ми залишилися без мобільного зв'язку.
Але цинізму цьому не було меж. Ми бачимо, що вони методично почали працювати ще до війни: вони перебили нам основний водогін, який живив місто Маріуполь водою. А вже на п'ятий день війни, оголошеної Путіним нашій країні, Україні, та напади на місто Маріуполь ми втратили ще й резервне джерело водопостачання. Ми залишилися без води. Відповідно, вони працювали над тим, щоб взяти місто в кільце та взяти його у блокаду. І оточити нас, щоб ми були відрізані від гуманітарних конвоїв: продуктових чи медикаментозних. Тобто ми не можемо отримати необхідну групу медикаментів і не можемо отримати необхідну групу товарів життєвої необхідності, наприклад, дитяче харчування. Тобто вони працювали методично, щоб закрити місто і створити внутрішню напругу.
Через те, що місто закрилося й велося гарну оборонну роботу силами Національної гвардії та нашого героїчного полку "Азов", морської піхоти, – відповідно, місто штурмом їм узяти не вдалося за ці п'ять днів. Вони почали засипати нас авіабомбами, засипати нас "Градами" й бити з гаубиць по мирних житлових кварталах. Якщо протягом перших п'яти днів війни жертв – поранених, убитих – вимірювали десятками та одиницями, то на восьмий день це вже вимірювалося сотнями, а зараз це вже, на жаль, вимірюють тисячами.
– Тисячі вбитих?
– Сьогодні тисячі поранених. Убитих підрахувати, на жаль, дуже складно. Не хотілося б, знаєте, говорити про таку страшну війну і такі страшні цифри. Але вони справді жахають. Чому це неможливо підрахувати? Тому що шостий день, на жаль, не припиняються авіаудари, не припиняється артобстріл. Навіть немає можливості вийти та подивитися на тих людей, які тобі дорогі. Наприклад, я відправляв наших працівників ДСНС, щоб вони перевірили, як там моя бабуся чи як там моя мама, як там мій брат зі своєю сім'єю, які сидять у підвалі вже 10-ту добу. Неможливо це зробити з однієї простої причини: обстрілів не припиняють. Обстріли шостий день поспіль.
Знищують найцінніше, що є в нас: нищать нас, маріупольців, нищать нас як націю. Тобто немає завдання звільнити Маріуполь, як вони кричали – що "ми йдемо звільняти схід України від чогось". Незрозуміло чого. Хоча нас ніхто не захоплював. Тобто завдання – знищити нас як націю. Є завдання звільнити Україну від українців. Ось я це так бачу, на жаль. Тому що вони нас знищують. Методично, системно.
Чому? Тому що навіть от дивіться: поранені, – сьогодні ми з нашими героїчними лікарями рятуємо їхнє життя десяту добу поспіль, лікарі не сплять, живуть у лікарнях зі своїми сім'ями... Вони два дні тому обстріляли банк крові. Вони розуміють, що це необхідний медикаментозний продукт, який міг би врятувати десятки життів. І вони б'ють по цьому об'єкту. Вони розбили дві операційні міськлікарні №2. Ударили саме по них: по третьому-четвертому поверхах. Тобто вони роблять усе, щоб створити геноцид, знищити нас. І роблять це системно та методично.
Ми просили, кричали та докричалися, щоб у тій перемовній місії, яка була від України на території Білорусі з цими російсько-фашистськими товаришами, – вона відбулася, і перше питання – це був гуманітарний коридор із міста Маріуполя. Щоб зайшов якийсь продуктовий обоз, щоб зайшла критична група медикаментів, щоб ми отримали можливість вивезти літніх людей, жінок, дітей. І наче така зародилася надія ще позавчора. Учора ми почали системно цим займатися, готуватися, якась навіть з'явилася, знаєте, ейфорія радості, що нам вдасться врятувати 400 тис. населення, яке сьогодні перебуває в полоні терористів, які ведуть цю запеклу війну, знищуючи нас як націю. І в ефірі серед нас, напевно, багато тих людей, які нас чують чи прослуховують – не знаю, як це навіть назвати. Але, як я сказав, у нас є 50 автобусів, заправлених пальним. І ми готові будь-якої миті: щойно оголосять тишу і відкриють нам дорогу, щоб ми пройшли. Нас уночі обстріляли, куди ми сховали ці автобуси. Із цих 50 автобусів залишилося 30. Наразі іншу локацію, куди ми сховали ці автобуси, також обстрілюють. Уже із цих 30 залишилося 20. Тобто зараз, коли тривають переговори, можливо, про коридор наступного дня – може не залишитися просто автобусів, якими ми евакуйовуватимемо. Це системна робота на знищення жителів Маріуполя. Я так це назву. На жаль, це так. І це страшно.
Терористична організація Російська Федерація в особі своїх військ та їхнього головнокомандувача Путіна тримає у полоні, у заручниках 400 тис. населення міста Маріуполя
– Вадиме, Маріуполь переважно складається з людей, які є росіянами за національністю...
– Росіяни, українці, греки, вірмени, євреї, поляки... Тут мультикультурне, багатонаціональне місто. Це завжди була наша сила. І ми ніколи між собою не сперечалися. Ми були однією сім'єю. Чому? Тому що ми тут народилися, на цій землі – ми українці за духом. І ми з Україною в серці. І та ситуація 14-го року нас дуже загартувала. І той розвиток, який дістало місто Маріуполь під українським прапором, виховало вже інше покоління українців, які люблять, надихаються сьогодні своєю країною. Ми написали й ухвалили у грудні стратегію до 30-го року, яку назвали як місію себе, міста, нас як маріупольців: що ми будуємо майбутнє біля моря з океаном можливостей для наших дітей. І це всім сподобалося. Ми ухвалили одноголосно всім депутатським корпусом цю стратегію і будували вже плани, як ми створюватимемо, розвиватимемо наше чудове місто біля моря.
Ось буквально не минуло й двох місяців, як ми дістали такий жорсткий удар у спину недружнього такого сусіда. Ніхто не вірив до кінця, що таке може статися в сучасному світі. Усі чули про це, але не хотілося в це вірити. Але коли ти бачиш ці колосальні руйнування, то ти розумієш, що тут немає завдання зберегти місто, тут немає завдання, як він казав, провести спецоперацію і звільнити мешканців. Тут завдання – пробити коридор на Крим, стерти з лиця землі місто Маріуполь за будь-яку ціну. Ось сьогодні таке завдання виконують.
Я кричу, я благаю про допомогу: усе ж таки дати можливість цього коридору, щоб не так, як сьогодні: коли оголошують режим тиші, я даю команду, запускаю комунікацію, ми у трьох локаціях збираємо людей, а в цей час триває артобстріл мирного населення, що приготувалося до евакуації. Той коридор, яким ми мали йти, – оголошено також евакуацію із цього коридору, тому що почалися обстріли, почалися жорсткі бої за цим маршрутом. Тобто це все брехня, це вся брехня, це все зроблено для того, щоб – двісті разів повторюватиму – знищити нас як націю. Тому я прошу, я закликаю, благаю про допомогу: допоможіть, урятуйте сьогодні жителів міста Маріуполь. Дайте можливість вийти з міста жінкам, дітям та людям похилого віку. Ну, я вже не знаю, що, Дмитре, робити. Тому що жодні заклики до якихось людських почуттів – я розумію, що не працюють. І тут тільки можна долучати всю світову спільноту, говорити про те, що сьогодні терористична організація: Російська Федерація – в особі своїх військ Російської Федерації та їхнього головнокомандувача Путіна тримає в полоні, у заручниках 400 тис. населення міста Маріуполь.
– Вадиме, це відео побачать мільйони людей. Скажіть, будь ласка: у цій ситуації який дух маріупольців?
– Щиро кажучи, дух у нас досить сильний. Нас не зламали. Але я дивлюся на жителів. Звісно, вони дуже пригнічені. Треба просто розуміти, що 10-й день триває війна. Потрібно розуміти, що шість днів триває жорстокий вогонь. Складно знаходити сили, але ми, наскільки це сьогодні можливо, тримаємося. Тримаємося й тішимо себе надією, що, можливо, завтра із променями першого сонця все-таки прокинеться хоч крапелька любові просто до людей: звичайних людей, мирних людей, жінок, дітей, людей похилого віку – і дадуть можливість не померти в цих руїнах, на які вони сьогодні перетворили моє чудове місто, а дати можливість вийти мирним жителям, які просять сьогодні, благають, моляться за те, щоб їхні діти мали продовження життя. І я сьогодні молюся разом із жителями та прошу світову спільноту, наших європейських партнерів, американських партнерів: допоможіть, урятуйте Маріуполь!
– Вадиме, я нещодавно був у Маріуполі, бачив цю красу, яку там зробили містяни під вашим керівництвом. Скажіть, будь ласка: руйнування великі зараз?
– Міста Маріуполя більше немає, Дмитре, – того, що ви бачили.
– Мені бракує слів. Слів немає... Я прошу вас: тримайтеся. Сьогодні увечері це відео побачить увесь світ. Тримайтеся. Ми з вами.
– Дякую.