Українці без демократії не можуть – і це ставить нас на сторону добра 

Живучи у Відні, я бачив десятки демонстрацій народів, які можуть тільки мріяти про щастя мати державу. Нам це щастя випало. Частково, тому що так вирішила історія. Частково, тому що у нас були пасіонарії, мрійники, борці. Такі, як Стус, Чорновіл, Маринович. Гірчичне зернятко, з якого виросло дерево. Це перший здобуток незалежності.

Другий здобуток – це те, що ми маємо свободу, демократію. Ситуація, коли два політика сидять у кабінеті та вирішують, хто з них у наступні чотири роки буде президентом, а хто – прем’єром, для нас немислима. Різниця між демократією і тоталітаризмом у тому, що демократія вірить у добре в людині, а тоталітаризм – у погане. Українці без демократії не можуть – і це ставить нас на сторону добра.

Третій здобуток – це те, що вдалося захистити українську мову та ідентичність. Якби ми не мали свободу та державу, то українська мова зникла б, або дійшла до такого стану, в якому зараз, наприклад, (на жаль) білоруська.

Ми є. Ми зростаємо. Як держслужбовець і дипломат я бачу це на власні очі. Ми навчаємося чути світ і розуміти його. У нас з’являється те, чого було дуже мало на початку: традиція чесного служіння державі. А ще – відчуття боргу перед людьми, які віддали та віддають так багато, аби ця держава була.

Мені дуже хочеться, щоб ми стали легші на добре слово і важчі на погане. Мені дуже хочеться, щоб ми хвалили і свою державу, і свій народ – повірте, нам їх є за що хвалити. Мені дуже хочеться, щоб у нашому житті з’явилося більше любові. Любові до ближніх, до місця, де живеш, до роботи, яку робиш.

З початку незалежності ми добре знали, ким ми не хочемо бути. Але починали сваритися, щойно виникало запитання, куди рухаємося, ким маємо бути. Відповідь на це запитання може дати тільки любов – у великому і в малому.

Джерело: Alexander Scherba / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора