Гетманцев: Країни третього світу набагато успішніші за нас. А ми досі вважаємо: якщо знімемо Авакова – прокинемося в багатій Україні 

– Розумію, що ви як нардеп від "Слуги народу" дотримуєтеся корпоративної етики і навряд чи будете критикувати президента, та все ж запитаю. Як ви поставилися до ініціативи Володимира Зеленського в день місцевих виборів 25 жовтня на виборчих дільницях провести додаткове опитування і відповісти на "п'ять важливих питань"?

– Щодо корпоративної етики: ви бачите, що я досить відкрито критикую все, що стосується мене і роботи нашої команди. Ми не ховаємо помилок. Це дуже важливо для політики того формату, який ми сповідуємо. Я прихильник того, щоб ми відкрито говорили не тільки про досягнення, а й про проблеми.

Що стосується опитувальника, я повністю підтримую ініціативу президента й абсолютно жодних проблем не бачу. Було рішення президента поставити п'ять запитань українцям. У чому проблема?

– Проблема в тому, що це, по суті, неформальний усенародний референдум, для якого не було законних підстав. Я прийшла на виборчу дільницю проголосувати за кандидата в мери і депутатів до місцевих рад, а мене раптом незрозуміло хто запитує про довічне за корупцію, вільну економічну зону на Донбасі, легалізацію медичного канабісу, скорочення парламенту до 300 нардепів і Будапештський меморандум...

– У вашому питанні є протиріччя. Неформального референдуму не може бути. Якщо не формальний, отже – не референдум. Це опитування, яке не має юридичних наслідків. Тепер щодо процедури. Ніхто не перебував безпосередньо на дільниці, ніхто не зобов'язував вас відповідати на запитання. Хто хотів – брав участь в опитуванні, хто не хотів – не брав участі. Це як екзитпол: хочете – відповідайте, ні – то ні. Повернуся до питання: у чому проблема?

– Проведення такого опитування не входило в повноваження президента, визначені у 106-й статті Конституції України.

– Боже збав! А де в Конституції написано, що президент, наприклад, має право спілкуватися із пресою? Чи він може говорити з людьми? Ніде не написано, але він же це робить. І робить абсолютно в межах своїх повноважень. Інше трактування – від нерозуміння, що таке повноваження. Повноваження – це спосіб здійснення влади. Є повноваження, а є порядок здійснення цих повноважень. Ось у межах здійснення повноважень президент може здійснювати будь-які фактичні (і юридично значимі) дії, зокрема і спілкуватися із громадянами або проводити опитування.

Отже, опитування не було пов'язане з реалізацією владних повноважень, тому що це абсолютно добровільна штука, яку президент проводив одночасно з виборами. Ще раз: у чому проблема?

– Зокрема й у тому, що це примітивний політтехнологічний хід, щоб підвищити явку на виборах, мобілізувати і розширити свій електорат. Питання від президента якраз покривали всі категорії громадян: пенсіонерів, молодь, переселенців, патріотів тощо.

– Не згоден із тим, що це політтехнологічний хід. І що поганого в підвищенні явки? Ну в чому проблема? Прийшли люди, проголосували, за кого хотіли. Президент же не говорив їм, за кого голосувати. Він просто хотів поставити його запитання, і все.

– А що заважало президенту напряму звернутися: мовляв, давайте ще раз зробимо їх разом і закликати всіх прийти на виборчі дільниці? Навіщо влаштовувати шоу з опитувальником, відповіді на який не мають юридичної сили і ні на що не впливають?

– А чому саме так? Чому ви відкидаєте опитування? Так, ці питання не мають жодної юридичної сили. Але згадайте нашу передвиборчу кампанію: ми обіцяли радитися з людьми, говорили про народовладдя, що референдум стане основним способом ухвалення важливих рішень у державі. І ми це виконуємо.

– Але ж це був не референдум, в Україні немає чинного закону про референдум.

– Так, це не референдум. Це було опитування людей, яке не мало юридичної сили. Але що більше буде такого спілкування – то краща політика в державі. Ну які проблеми, не можу зрозуміти? Враховуючи, що жодної копійки з бюджету не було витрачено. А закон про референдум ми обов'язково ухвалимо. Думаю, до кінця року.

– Ви серйозно думаєте, що обиватель зміг би компетентно відповісти на запитання "Чи підтримуєте ви створення на Донбасі вільної економічної зони?" і "Чи потрібно Україні на міжнародному рівні порушити питання про застосування гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандумом?". Вам не здається, що дев'ять із 10 українців не знають, що таке "вільна економічна зона" і ніколи не читали Будапештського меморандуму?

– Ви недооцінюєте наших людей: вони дуже грамотні і добре в усьому розбираються. Питання про вільну економічну зону на Донбасі – це не просто економічне питання. Це питання про майбутнє Східної України, про те, чи маємо ми надавати пільги і всілякі преференції бізнесу, який розвивається на контрольованій нами території.

Це необхідно, зокрема, для того, щоб продемонструвати окупованим територіям, як добре живеться і працюється у вільній Україні. Чи нам узагалі нічого не робити і забути про окуповані території?

– Уточнення: введення вільної економічної зони планують тільки і лише на територіях Донбасу, які контролює Україна, правильно?

– Так, звичайно! Концепція звучить так: вільна економічна зона на контрольованій території з подальшим розширенням на непідконтрольну, але після того, як ця територія повернеться під наш контроль.

– Наскільки висока ймовірність, що введення вільної економічної зони на Донбасі легалізує контрабанду, яка і так процвітає на прифронтових територіях?

– Я з вами згоден: будь-який, навіть найкращий задум, можна зіпсувати виконанням. В історії України цьому вдосталь прикладів. Але якщо застосовувати цю логіку, то взагалі нічого робити не треба. Просто чекати.

Тему вільної економічної зони обговорюють не тільки в контексті Донбасу, а й у контексті інших наших територій. Я б, наприклад, розглядав з цієї точки зору Бессарабію. У нас у комітеті Верховної Ради лежить законопроєкт про Одесу як porto franco – вільний порт. У багатьох країнах, навіть Білорусі з Росією, цей інструмент використовують досить широко.

В Україні свого часу відмовилися від вільних економічних зон саме через зловживання. Всі наші економічні зони, які у великій кількості з'явилися за Кучми, були джерелом для збагачення конкретних сімей. Але відмовлятися від них тільки через це неправильно. Ви ж не викидаєте з дому всі ножі тільки тому, що ними можна вбити. Все залежить від того, як використовувати інструмент.

Вважаю, ми маємо повернутися до вільних економічних зон і передусім використовувати цей інструмент для відновлення Донбасу. Чи стане це тригером для чергових зловживань? Я зі свого боку зроблю все можливе, щоб цього не сталося.

– Чому в опитувальнику президента постало питання про Будапештський меморандум? Чи означає це, що ваша команда остаточно зрозуміла: мінський формат не працює, переходимо до плану Б?

– Ні. Думаю, ідеться про різні формати і різні напрями в цій роботі. Не можу розповісти всю таємницю, оскільки не знаю всієї глибини задуму. Але йдеться про те, що ми маємо використовувати будь-які способи для досягнення миру, зокрема й будапештський формат. Так скажімо, ми хотіли б залучити до активного мирного врегулювання США і Великобританію, які самоусунулися від наших проблем.

– Але ж Будапештський меморандум – це, по суті, декларація. Там не прописано, що саме зобов'язані вжити країни-гаранти в разі порушення суверенітету і територіальної цілісності України. Власне, за останні шість років Захід це чітко дав зрозуміти.

– Усе міжнародні відносини такі. Це завжди домовленості, причому такі, які можуть і, як правило, відрізняються від написаного на папері. Це переговори, складні і на різних рівнях. І те, що про Будапештський меморандум забули і ніхто по-справжньому не висував щодо нього претензій, не використав як аргумент у переговорах, – неправильно.

– А ви впевнені, що саме забули, а не в тому, що країни-гаранти в кулуарах міжнародних переговорів дали зрозуміти минулій українській владі: забудьте, Будапештський меморандум – лише декларація, не більше?

– Навіть якщо схоже і прозвучало, це не означає, що ми маємо погодитися, підняти руки і забути.

– Чому ви думаєте, що у вас, на відміну від минулої влади, вийде переконати Захід виконати свої зобов'язання в межах Будапештського меморандуму?

– Ми робимо все можливе на різних рівнях і в різних напрямах. Президент робить, це його зона відповідальності. Вийде чи ні – всяке може бути, це життя, це переговори. Але треба використовувати всі можливості.

– Станом на 24 жовтня загальна кількість інфікованих коронавірусом в Україні становить 337 410 осіб. Наскільки важка ця хвороба – не мені вам розповідати, ви і самі перехворіли на COVID-19. Зеленський вже заявив, що суворий карантин в Україні не введуть, незважаючи на статистику захворюваності, оскільки це може зупинити економіку. Ви з таким рішенням згодні?

– Я принциповий і послідовний прихильник, що в питанні між життям і грошима потрібно вибирати життя, без всяких сумнівів. Так, економіці буде дуже складно, якщо ми посилимо обмеження. Але потрібно запобігти ситуації, за якої лікар мусить вибирати, кого з пацієнтів рятувати, а кого – залишити вмирати, оскільки не вистачило ліжко-місця. Ми маємо настільки обмежити пересування і спілкування людей, наскільки це буде необхідно, щоб зупинити епідемію.

– Та хіба зараз такий момент може настати? Більше ніж 7 тис. виявлених заражень тільки за останню добу.

– Це питання балансу. Уряд шукає баланс між економічними втратами і загрозами у сфері охорони здоров'я. І цей баланс сьогодні знайшли у тому вигляді, в якому знайшли: масові заходи заборонено, роботу ресторанів після 22.00 зупинено, носіння масок у закритих приміщеннях обов'язкове і таке інше. Не відкидаю, що за тиждень баланс зміститься в ту чи іншу сторону.

– У мене відчуття, що влада хотіла б ввести обмеження жорсткіші, але не наважувалася, оскільки небезпечно було йти на такий непопулярний крок напередодні місцевих виборів...

– (Сміється.) Спочатку нас звинувачували, що ми хочемо перенести дату виборів, щоб узагалі їх не проводити. Потім звинувачували в тому, що не хочемо переносити, щоб вибори провести. Давайте на чомусь одному зупинимося. Ви у всьому бачите підступ, навіть там, де його немає. Скажу чесно: я за жорсткий локдаун. Незалежно від фінансових утрат.

Думаю, період коронавірусу і часткова закритість світових кордонів – гарний привід для нас задуматися про власну економіку, а не розвивати економіку чужих країн, надаючи їм свою сировину. Вірю, що Міністерство економіки все-таки спантеличиться підтримкою інтегрованих виробництв, довгих ланцюжків, де ми максимально обробляємо сировину і отримуємо кінцевий продукт.

Очевидно, що ціна металу в листі і металу у дверях автомобіля відрізняється в десятки разів. Я говорю про додану вартість у переробці. Якщо ми з вами ставимо собі за мету розвиток вітчизняної промисловості – а ми вже внесли кілька законопроєктів, – економіка розвиватися не буде.

– Ви можете нескінченно вносити і голосувати за найчудовіші законопроєкти, але вони не спрацюють, тому що у нас ось така судова і правоохоронна системи. Не з того починаєте реформи, вам не здається?

– Ні, не здається. Поясню, чому. Ми з вами дуже бідна країна. За останні 30 років в Україні був найнижчий показник приросту ВВП у світі. Негативний. Це якщо порівнювати з країнами, де цей показник у принципі відстежується. Тому що є ще Сомалі, але там навіть статистики немає. Якщо ми порівняємо свій нинішній ВВП з показниками 1991 року, він упав на 30%.

Коли розвалювався СРСР, Україну порівнювали з Францією: приблизно та сама чисельність населення, така сама площа, приблизно однакові економічні показники. Потім нас почали порівнювати з Польщею. А сьогодні ми себе з Габоном не можемо порівняти, тому що там ВВП на душу населення більше, ніж в Україні.