Чому Путін так пнеться саме в український степ?  

Путін знову реанімував свої вимоги до НАТО: вивести війська з країн Центральної Європи, відкотитися до кордонів 1997 року. Про це пише, зокрема, британський Telegraph.

Ми пам'ятаємо, що він уже висував таку вимогу, коли вважав, що перебуває на піку могутності. Потім заліз у виснажливу війну з Україною і загруз у Донецькій області. Тепер іде до Трампа з проханням натиснути на українців, щоб ті залишили Донеччину, бо фізично Росія забрати її не може. Фактично він зізнається в цьому своїми діями. Держсекретар США Марко Рубіо це підтвердив: Росія не може силою взяти всю Донецьку область, а Україна її не віддає, бо це питання суверенітету й довгострокової безпеки. Сформульовано правильно.

І от у такому вразливому стані Путін паралельно погрожує всьому НАТО й виставляє ультиматуми. Логіки тут немає. Є кілька концептуальних речей, які є аксіомами, і ігнорувати їх дозволяють лише безграмотність нинішнього керівництва США та нахабство і злочинність московського режиму.

Мова йде не про Донбас. Це надуманий термін. Мова про український степ, і це поняття дуже ретельно описане в стратегічній історичній літературі. Це не лише націєтворчий простір для України. Це фронтир Європи, де віками сходилися у двобої європейська цивілізація та дикість усіляких орд. Чому московський злочинець і вбивця так пнеться саме в український степ? Бо це відповідь на питання майбутнього лідерства. Панування над українським степом означає лідерство на євразійському континенті.

Про це написано дуже багато історичних, аналітичних і стратегічних праць, зокрема про геополітичний поділ Євразії, про пограниччя. Це теоретична база, яку чомусь не використовують європейці, а ті, хто не хоче її знати й чути, не використовують і поготів, зокрема й у Вашингтоні.

Тут важливо звернути увагу ще на одне. Усі ці вимоги московського вбивці вже зафіксовані в проєктах угод про гарантії безпеки для Російської Федерації: одна – між РФ і НАТО, друга – між РФ і США. Їх підготували й вручили НАТО та США ще в грудні 2021 року. Відбулося навіть два раунди переговорів між Штатами і Росією, коли вже було зрозуміло, що уникнути війни неможливо. Тож з 2007 року, з виступу московського злочинця на Мюнхенській конференції, нічого не змінилося.

А балачки про те, що, якщо пельку злочинця заткнути частиною українського степу, він зупиниться, ведуть або люди, які підручників не читали, або ті, хто не розбирається в геополітиці, або ті, хто не бачить реалій у поведінці московського злочинця. Що б він не робив і як би не маневрував, усе спрямовано на те, щоб дурити голову Трампу чи кому завгодно. Від Москви ми не дочекаємося жодних конструктивних дій. Є лише один аргумент, який дозволяє впливати на московського вбивцю, – це сила. Саме існування злочинця і того, що називається Росією, є небезпекою.