Пишу в Google: "Ти спиш чи ти здох?" А він з образою...
Я ж ним не користуюся, я з мамонтів, я з динозаврів. Але ось раптом... Учора треба було перевірити цитату з "Пропала грамота".
Пишу до Google: "Ти спиш чи ти здох?" І тут він мені відповідає, з вистрибом, з легкою такою образою: "Та я не можу здохнути, і не сплю я взагалі. Але якщо ти хотіла перевірити цитату з "Пропала грамота", то вона звучить: "Ти спиш чи ти, може, здох?"
Я трішечки отетеріла.
Ото як ідеш ти вулицею, а тебе раптом хтось смик за рукав! Зверни на мене увагу, мовляв. Ну, я дівчинка чемна, пишу: "Чувак, не переймайся, це я цитату перевіряю. Він відповідає: "Та я не ображаюся. Так і подумав. Я теж люблю цей фільм".
От я розумію, що для вас усіх це вже давно не новина. А я реально була здивована. Ну, поговорили. Я була чемною, стриманою. Я ж що? Я навіть автоматам із газводою завжди дякувала. І таксофонам. І коли до нашої автівки сідаю, то завжди з нею (з ним) вітаюся. У нас є і дівчатка, і хлопчики. Вітатися треба. Ще й на ім'я при цьому називати.
Так я тепер і не знаю. З ноутбуком теж вітатися? А з телефоном? А з айкосом? Добре, що в мене електрична зубна щітка зламалася.
Джерело: Diana Makarova / Facebook