Трамп не вимагатиме від Китаю відмовитися від нафти з РФ. Йому потрібно від Пекіна дещо інше
Чому закон Ліндсі Грема проголосували саме зараз?
Основна економічна модель Трампа, з якою він ішов на вибори, – це система імпортних мит, за допомогою яких планували зібрати $500 млрд для часткової компенсації дефіциту федерального бюджету США, який сягнув $2 трлн. Модель мит Трампа розробив його радник із питань економіки Стівен Міррен, який написав відому статтю "Методологічні рекомендації щодо вирівнювання дефіциту торговельного балансу". Крім того, система мит – це інструмент тиску на Китай і країни Глобального Півдня. Але механізм мит Трампа "зламався" і "зламав" його Верховний суд США, який скасував низку запроваджених імпортних тарифів і зобов’язав казначейство повернути імпортерам $200 млрд.
У Трампа ще залишається тимчасовий механізм мит: у межах захисту національних інтересів, антикризового реагування тощо. Але це все обмежені в часі механізми строком до трьох місяців, низка з яких потребує згоди Конгресу. Питання мит як частини податкової системи країни – це прерогатива парламенту, у американського президента є лише інструментарій постійної та тимчасової "митної ініціативи".
Але для протистояння з Китаєм потрібен системний механізм, який не залежить від парламенту й суду. Трамп на переговорах із Сі Цзіньпіном повинен мати вигляд сильної фігури з широким інструментарієм тиску на Китай, а не президента, мита якого проти Піднебесної скасовує його ж Верховний суд. Саме тому Трамп вирішив "упакувати" тему мит у санкційну історію для отримання двопартійної підтримки в Палаті представників.
Демократи, до речі, чудово розуміли суть цього фінта Трампа, але не могли не голосувати за "пекельні санкції" – їх би не зрозуміли власні виборці напередодні виборів. Тобто Трамп дістав ідеальний варіант: демократи голосують за закон – і він отримує найширший інструмент застосування антикитайських санкцій без схвалення Конгресу і без ризиків скасування мит Верховним судом; демократи не голосують – і Трамп звинувачує їх у лицемірстві й у таємному "підіграванні Путіну".
Водночас Трамп явно поспішав – новий склад Палати представників після виборів міг скластися не на користь республіканців, і демократи могли запропонувати свій варіант закону з більшими повноваженнями парламенту, а не президента.
Чому закон ухвалили саме зараз? Очевидно, що це зроблено напередодні візиту Сі до США, який відбудеться 23–25 вересня. Тепер у Трампа, нарешті, є козирі на руках (на відміну від двох попередніх зустрічей), у всякому разі він так думає. Російську нафту купують переважно три країни: Китай, Туреччина й Індія. Але основний обсяг нафти йде саме до Китаю. Крім того, Індія й Туреччина особливо не опиратимуться, а от Китай у контексті подій на Близькому Сході вже залежить від постачань російської нафти.
Але вся суть того, що відбувається, полягає в тому, що й питання нафти в цій історії – лише привід. Трамп, найімовірніше, не змушуватиме Китай повністю відмовлятися від постачань російської нафти, йому потрібно від Пекіна дещо інше, набагато важливіше для США. Якщо поглянути на структуру промислового розвитку у США 2026 року, можна побачити серйозний структурний дисбаланс: гарне зростання передових галузей (ШІ, електроніка, авіація, космос) і застій у традиційних галузях (автомобілебудування, хімія, перероблення тощо).
Глобальний поділ праці побудований так, що інноваційні галузі економіки США залишають собі, а "брудні" – переносять до країн Глобального Півдня, зокрема до Китаю. Америка не горить бажанням впрягатися на своїй території у складний технологічний цикл видобування рідкоземів, хоча такі проєкти вже активовані. Для США вигідно залишатися у старій парадигмі глобального поділу праці: максимізувати свою валову додану вартість і мінімізувати чужу. Але така парадигма може функціонувати лише в межах однополярного світу.
А от якщо Китай – твій суперник, то віддавати йому виробництво основної лінійки комплектовання, споживчих і промислових товарів вельми ризиковано. Тому завдання США – змусити Китай відмовитися від глобальних амбіцій: від претензій на лідерство у сфері штучного інтелекту, від інвестицій у фундаментальну науку, від інноваційних енергетичних проєктів, від планів побудови нової євразійської реальності. І повернути КНР у формат "глобальної мануфактури". Але для цього потрібен потужний і довгостроковий інструмент тиску і кілька пристойних приводів.
Джерело: Алексей Кущ / Facebook