Маятник приниження перед Кремлем от-от піде у зворотному напрямку. І з величезною силою 

Перед проміжними виборами багато говорили про те, що Трамп нізащо не визнає поразки. Так і сталося, тільки не в жорсткому варіанті, коли Білий дім ставить під сумнів чесність результату і намагається якось розмити картинку, спровокувати громадські заворушення, чинити адміністративний тиск або розпочати судову тяганину. Невтішний результат він, власне, легко визнав, тільки взяти на себе провину за нього відмовився: "Якби я був у виборчому бюлетені, наша перемога була б нищівною", – прокоментував президент нищівну поразку своєї партії. Там, де Трамп, – там перемога, немає перемоги – Трампа не шукайте.

У партії дотримуються кардинально протилежної думки. Республіканська газета New York Post вийшла з першою шпальтою, на якій синя хвиля накриває Трампа, що борсається, а в заголовку вказано: "Синє цунамі: Трамп отримує історичний прочухан від демократів, які легко перемагають на проміжних виборах". Внесок лідера республіканців у їхню поразку, безсумнівно, видатний, але й самим кандидатам, які програли, не варто було б вдавати, ніби вони стали невинними жертвами. Вони загралися з Трампом, у підсумку повністю підкорилися йому й ледь не розчинилися в ньому. От і настала розплата.

Перемога Дональда Трампа на праймеріз 2016 року стала повною несподіванкою для партійних важковаговиків (утім, кажуть, і для нього теж, він збирався лише повеселитися в загальнонаціональному шоу), але коли політичному новачкові вдалося у фіналі президентських перегонів обійти Гілларі Клінтон, чия перемога, здавалося, не викликала сумнівів, стало зрозуміло, що Республіканська партія в його особі отримала потужний руйнівний інструмент, який буквально зносить опонентів. Відсутність у Трампа будь-яких риторичних і моральних гальм давала йому змогу не гребувати жодними брудними прийомами боротьби, і доки жертвами цієї боротьби були демократи, республіканців усе влаштовувало.

От тільки що далі, то частіше він почав використовувати ці прийоми проти своїх критиків у самій партії, причому діставалося буквально непохитним стовпам республіканізму: Мітту Ромні, родині Чейні, Джону Маккейну, Біллу Крістолу, Джону Болтону. Дивлячись на те, чим для них закінчується протистояння Трампу, решта, включно з такими партійними ветеранами, як Мітч Макконнелл і Ліндсі Грем, припинили ставити під сумнів лідерську роль злопам’ятного політичного вискочки. Для республіканців нижчого рангу це стало зрозумілим сигналом тримати язика відомо в якому місці. Щоправда, часто цього було замало, і треба було тим самим язиком улесливо вихваляти лідера – все, як він любить. Інакше про підтримку на переобрання не могло бути й мови, і Трамп відкрито брався знищувати недостатньо, на його думку, лояльного партійного соратника у публічному просторі. Такі удари були нестерпними, люди просто відмовлялися продовжувати політичну кар’єру.

Що цікаво, повний перехід партії під контроль Трампа відбувся не під час його першого строку, а за президентства Байдена, коли знову зросла потреба в політичному хижаку – тарані проти демократичного істеблішменту. Історія 2016 року певним чином повторювалася, але 2022 року Трамп і його рух МАGA вже займали головні висоти в Республіканській партії, витіснивши в основному поміркованих республіканців на проміжних виборах, а до 2024 року – року тріумфального повернення – інакодумство в партійних рядах стало немислимим. У підсумку, коли дідусь почав неймовірно чудити, знову обійнявши омріяну посаду, заперечувати йому не було кому. Історія останніх років американської політики – це історія про боягузтво та підлабузництво.

До речі, це значною мірою стосується й демократів. Тихий жах від того, що старий Джо Байден намагається балотуватися на другий строк, не переріс у партійний бунт доти, доки на сполох не почав бити Джордж Клуні, давній голлівудський фандрайзер партії та знайомий Байдена, який був вражений на благодійному вечорі в червні 2024 року поганим виглядом президента і тим, що той його не впізнав. Лише після того, як у The New York Times вийшла колонка актора, в якій він прямо вказав, що з Байденом демократи втратять не тільки президентство, а й Конгрес, у партії почалося ворушіння, що в підсумку призвело до запізнілої заміни кандидата. Але пити "Боржомі" треба було раніше. Америці настав Трамп – діяч, унікально налаштований на руйнування й хаос. Не минуло й двох років, як американці зрозуміли, що накоїли.

Незважаючи на відчутну поразку, він нікуди не дінеться ще понад два роки, і з цією обставиною доведеться миритися як Америці, так і Україні. Стриножений демократичною більшістю в обох палатах Конгресу, Трамп у своїй хворобливій деструктивності буде частково знешкоджений, а Путін втрачає шанс, який йому підкинула доля: розіграти на свою користь американський козир. Азартне прагнення витиснути з президента США, що ціпеніє перед ним, більше, ще більше, не дало Путіну змоги вчасно взяти у грі своє, а 2025 року така можливість була, і тепер веде до того, що далеко відведений Трампом назад маятник американського приниження перед Кремлем – і не лише – набирає величезної потенційної сили і от-от піде, набираючи швидкість, у зворотному напрямку. Важливо цим зворотним ходом максимально скористатися на користь України.