Ми купалися в розкоші всі ці роки 

Раз за разом ми розуміємо, наскільки ми перед цим купалися в розкоші, всі ці роки. Ми просто ходимо і не помічаємо (до певного сліпучого моменту), наскільки ми зараз стоїмо посеред незліченного багатства. Мости – тільки частина.

Нам просто випадково випав шанс відносно спокійно користуватися мостами ще кілька років. Узагалі слід подумати, наскільки величезною розкішшю є міст, котрий дозволяє за кілька секунд непомітно, на великій швидкості перетнути могутню ріку!

Все, що нас оточує насправді у цих наших розманіжених містах, – це суцільна розкіш. Поїзди, трамваї, метро, гладенькі, непошкоджені вибухами площі, кав'ярні, що працюють рано-вранці, в яких можна присісти і попити каву, підсвічені ресторани майже до опівночі.

Будинки, повні вщент тепла, з жовтими вікнами-сузір'ями. Дороги зі святковими вогнями-гірляндами. Вуличні музиканти, зграйки дітей. Оці вечори, оці ранки – це страшенне багатство. Де вони ще є?

Ще є електричні лінії, що гудять струмом (а особливо в дощ), ще є кораблі, що курсують морями і ріками. Є десь ще диво-птахи зі срібними крилами, що іще якось носять пасажирів між континентами.

***Усі ці випробування дають нам шанс зрозуміти, наскільки ми призначені один для одного. Наскільки тяжко це все поодинці – настільки полегшують нам життя близькість і ближні. Сім'я у сто крат сильніша, ніж одна людина, друзі у сто крат цінніші, ніж поодинці, сусідські спільноти набагато сильніші, ніж окремі сім'ї, і так далі, і так вище.

Сплине час, про морози і про спеку ми забудемо, а пам'ятатимемо лише про добрість знайомих і незнайомих людей.