Ми просрали технологічний прорив Росії 

Сідайте зручно. Бо буде довго.

Що я можу сказати? Ми просрали технологічний прорив Росії в реактивних дронах. І я зараз не хочу розганяти паніку чи чергове "все пропало". Я хочу поставити дуже просте запитання: як так сталося, що Росія розробила реактивні дрони, випробувала їх, запустила у виробництво, почала масштабувати й застосовувати, а ми масове застосування цієї технології зустрічаємо в момент, коли наша відповідь на неї ще потребує масштабування?

Я більш ніж упевнена, що розвідка доповідала про ці розробки. І не один раз. Дуже хочу вірити, що нагору ця інформація доходила саме такою, якою вона була. Хоча як людина, яка двічі працювала радником заступника міністра оборони, я бачила різне. У тому числі бачила, як нагору несуть інформацію, яка має дуже мало спільного з реальністю.

Увесь цей час Міністерство оборони України через Агенцію оборонних закупівель ДОТ контрактувало дрони-перехоплювачі, ті самі, які в народі називають "пісюнами", для збиття звичайних Shahed. Наконтрактували багато. Заплатили багато грошей. І тут я одразу хочу прибрати можливість перекрутити мої слова: я не кажу, що ці перехоплювачі були не потрібні. Були потрібні. Вони працювали і працюють по тих цілях, під які створювалися. Запитання зовсім інше: де в цей самий момент була паралельна відповідь на наступний технологічний крок противника?

Війна пʼятий рік показує одну й ту саму річ: це технологічна гонка. Ти знаходиш дешевий та ефективний спосіб збивати його засіб ураження – він змінює характеристики цього засобу. Він знаходить спосіб обходити твою протидію – ти повинен уже мати наступне рішення. І бажано не тоді, коли нова хрінь четверту добу літає над твоєю головою, а трохи раніше.

Сьогодні міністр оборони говорить, що Україна має чотири потенційні перехоплювачі реактивних Shahed, по яких уже проведені польові випробування, і тепер завдання – максимально швидко довести ці рішення до потрібного рівня та масштабувати виробництво до тисяч одиниць. Прекрасно. Без сарказму – справді прекрасно, що вони є. Але мене цікавить слово "тепер".

Бо я знаю, що стоїть між "у нас є перспективний виріб" і "у військах є тисячі цих виробів і ними системно закрите небо". Я знаю це не з Facebook. Я двічі була радником заступника міністра оборони й достатньо бачила процедури кодифікації, формування потреби, закупівель і контрактування, щоб прекрасно розуміти, скільки часу державна машина може пройти від "ось воно, працює" до "ось тисячі одиниць у військах". Так, процедури спрощували. З березня навіть змінили саму послідовність на "кодифікація – потреба – контракт". Але після цього виробнику ще треба виробити не 10 і не 100 виробів. Йому треба масштабувати виробництво до тисяч. Потрібні комплектуючі, виробничі потужності, люди, гроші, контракти, поставки. А потім ці тисячі ще мають фізично потрапити у війська.

І в мене виникає абсолютно дитяче запитання: а Росія весь цей час що має робити?

Зупинити виробництво? Сказати: "Ой, вибачте, хлопці, ми почекаємо, поки ви кодифікуєте, законтрактуєте і масштабуєте"?

Ні. Вона робитиме рівно те, що робить зараз. Причому це вже не гіпотетична майбутня загроза. Ще на початку серпня під час одного з масованих ударів Повітряні сили повідомляли, що більшість із 115 застосованих ударних БПЛА типу Shahed були реактивними. Основним напрямком тієї атаки була саме Київська область. А під час атаки 26–27 серпня вже близько третини із 258 ударних БПЛА були реактивними.

І ось ми маємо те, що маємо. Київ і область уже кілька діб живуть у режимі, коли я, чесно кажучи, перестала розуміти, яка це тривога, яка ніч і яка доба. Воно летить, його збивають, щось долітає, щось горить, потім летить наступне. Так, реактивні дрони ми теж збиваємо. І перехоплювачі для них у нас не з’явилися сьогодні – про успішні перехоплення таких цілей повідомляли ще кілька місяців тому. Але якщо сьогодні міністр оборони говорить, що ключове завдання – масштабувати відповідні рішення до тисяч одиниць, значить, необхідного масштабу відповіді ми поки що не маємо.

І ось це для мене головне. Я не питаю, чому Україна нічого не придумала. Придумала. Я не питаю, чому нічого не збивають. Збивають. Я не питаю, чому купували перехоплювачі звичайних Shahed. Правильно робили, що купували. Я питаю, чому технологічний перехід противника ми зустріли без уже масштабованої відповіді на нього.

Бо якщо про нову загрозу було відомо заздалегідь, а ми починаємо масштабувати засоби протидії вже тоді, коли противник масштабує застосування самої загрози, це і є програний технологічний цикл.

Скільки часу знадобиться, щоб закрити цей розрив, я не знаю. І ворожити не буду. Але я дуже добре знаю, що державні закупівлі, контрактування і масштабування виробництва не відбуваються за одну ніч. А Росія, судячи з усього, не збирається робити нам технологічну паузу на цей час.

Тому можемо скільки завгодно заспокоювати себе словами про те, що рішення вже є. Рішення, яке існує в кількох зразках, і рішення, яке тисячами стоїть у військах, – це дві абсолютно різні реальності. І от між цими двома реальностями зараз живемо ми. Буквально.

Під звуки того, як над Києвом збивають те, відповідь на що ми мали почати масштабувати раніше.

І це не "зрада". Не "все пропало". Не спроба когось поховати політично. Це констатація дуже неприємного факту: цього разу технологічний крок противника ми про...бали. І тепер будемо наздоганяти. Питання лише – скільки часу і якою ціною.