На Україну є чим тиснути, та це не дасть результату  

На Україну, звісно, є чим тиснути і примушувати до перемовин із Росією. Але це не дасть результату – тобто не буде миру. Бо його нема не через позицію України, а через позицію Росії.

Який сенс Росії зараз зупиняти війну? Якщо вони, хоч і повільно, але рухаються до своєї мети. Наша оборона безпрецедентно уповільнює цей процес, але не зупиняє – у силу очевидної ресурсної переваги Росії. У війні на виснаження без допомоги ми виснажимося першими, бо це проста математика. Тому звинувачення і примус України на щось там погодитися, на якісь умови – це російський наратив. Він їм вигідний. Це ж уже було.

Нема такої області в Україні, якою можна "розрахуватися" за мир, бо росіянам треба вся Україна. Ми можемо поступитися землею, а миру так і не досягти. Тоді отримаємо ту саму війну – лише зі втраченими територіями й гіршими умовами для оборони.

Уже ж європейці легітимізували своєю участю мирні домовленості – у 2014–2015-х. І що? З Росією шлях до миру інший – її треба колективно зупиняти. Усім цивілізованим світом. Якщо перемовини – то треба знайти, як примусити Росію піти на домовленості й виконати їх. Повторюся – Росію, а не Україну. А тим часом треба гуртом дотискати Росію по всіх сферах і фронтах – економічному, політичному, військовому.

І тут теж має значення позиція партнерів. Самі ми це не зробимо. Ми зараз на правильному шляху – руйнації російських військових об'єктів, ВПК і джерел фінансування війни. І реакція Росії це підтверджує. Нам треба закрити небо. Бо, якщо не закрити, Росія не зупиниться. І на мир не погодиться.

І далі – або ми всі разом, усім цивілізованим світом, зупиняємо цих фашистів, або ми всі разом їм програємо. Віддати Україну в жертву і продовжити з росіянами торгувати, як колись, – не вийде. Того світового порядку вже нема і не буде. Росія – це дика собака зі сказом: якщо її фізично не зупинити – покусає всіх. Тобто почне ділити з великими геополітичними гравцями Європу.