На вагу золота. Чому не можна мобілізувати Miltech? 

Чому не можна чіпати Miltech.

Наш Miltech – диво світового рівня. Такі індустрії створюються десятки років, а українці створили її за кілька. Це технологічний щит, який захищає не лише нас, а й усю Європу, причому значно краще й реальніше за будь-які механізми НАТО, які, як показує практика, працюють дедалі гірше.

До мене приїжджають посли, військові аташе, керівники великих компаній і запитують: "Як ви це зробили?" Вони розуміють: якби не український Miltech, Україна вже давно б упала. Причина номер один, чому ми встояли, – героїзм людей. Але цим людям потрібно було дати в руки засоби.

У країні близько 1,5 млн умовно заброньованих. Умовно, бо хтось реально приносить користь, а хтось просто використовує власні зв'язки й адмінресурс. В оборонно-промисловому комплексі з них менше 10%, приблизно 8–9%. У Miltech ще менше, бо ОПК – це далеко не лише дрони, а й виготовлення важкої бронетехніки, снарядів і так далі. Дрони, РЕБ, НРК та інші засоби для фронту виробляють менше ніж 150 тис. людей. При цьому понад 90% уражень на фронті – це дрони й екосистема технологій. Ще приблизно 150 тис. людей перебувають безпосередньо на фронті. Разом близько 300 тис. людей – цифра, на якій зараз стоїть країна. Якщо цих людей забрати, усе впаде.

Індустрія щойно стала на ноги, вона ще дуже молода. Управлінців, які її створили, – кілька десятків на всю країну, ми всі одне одного знаємо. Людей на рівні операційного менеджменту й нижче, у цехах і на заводах – десятки тисяч, але не сотні тисяч і тим більше не мільйони. Ми не можемо дозволити собі придушити цю індустрію на злеті. Так уже було у 2016–2017 роках: тоді було понад 60 виробництв розвідувальних дронів, систем радіоелектронної боротьби тощо, але через ідіотські державні правила гри та неможливість отримати держзакупівлі без корупції галузь збили на злеті.

Особливо цінні інженери. Таких фахівців у нас небагато: з електромагнітної зброї, РЕБ, лазерної зброї, AI, computer vision. Один такий фахівець може вирішити питання створення цілої системи, а система може вплинути на перебіг війни й стати геймченджером. Ці люди можуть визначати життя мільйонів. За ці роки ми й так загубили багато класних управлінців та інженерів, не зберегли їх, і це відрізало частину нашого інженерно-інтелектуального потенціалу. При цьому проти нас воює об'єднаний інженерний потенціал Росії, Китаю, Ірану, Білорусі та Північної Кореї – сотні тисяч, якщо не мільйони інженерів, у країнах із населенням значно понад мільярд. А нас в Україні трохи більше 20 млн, і лише мобілізаційний потенціал Росії – 20 млн. Математика не сходиться, тому кожен наш інженер на вагу золота.

Щодо зловживань, про які говорить прем'єр: якщо якась компанія робить два-три дрони, а бронює безкінечну кількість людей – це інша проблема. У таких випадках потрібно не різати кількісно, а підходити за якісними показниками. Наприклад, бронювати конкретні критичні інженерні й технічні спеціальності. Коли "син кума, брата, свата, друга депутата" заброньований десь на підприємстві двірником – це одна історія. Коли бронюють людей реально необхідних технічних спеціальностей – зовсім інша. Двірників і прибиральників підприємство знайде на ринку, тим більше що є багато невійськовозобов'язаних, які можуть виконувати цю роботу. А висококваліфікована праця потребує відповідної освіти й досвіду.