Протести у Франції почалися з реальної проблеми. А далі – знайома історія 

Франція вже кілька тижнів у буквальному сенсі слова у вогні. По всій країні пошкоджено понад сотню шкіл, десятки з них спалені, затримано приблизно 6100 осіб, здебільшого неповнолітніх. Один підліток у Лансі втратив кисть, піднявши із землі гранату, інший у Турі втратив око.

А почалося все з реальної проблеми. Французькі школярі вийшли на вулиці, протестуючи проти переповнених класів, браку вчителів і будівель, що розвалюються. А далі – знайома історія: протест швидко захопили професійні радикали й анархісти. Енергію юнацького обурення вміло перетворили на хаос: протести супроводжувалися запеклими сутичками між демонстрантами та поліцією.

Радикалам, по суті, байдуже, під яким прапором руйнувати. Вони приєднаються до будь-якого порядку денного, хай то будуть школи, пенсії, клімат чи що завгодно ще. Будь-яке щире невдоволення для них – лише паливо.

Політики теж не залишилися осторонь. Марін Ле Пен від ультраправих стала на бік правоохоронних органів, а Жан-Люк Меланшон від ультралівих підтримав протестувальників. Але для обох це, схоже, насамперед хід у кампанії перед президентськими виборами 2027 року.

У підсумку справжня проблема залишається нерозв'язаною, пересічний громадянин лякається й озлоблюється, а виграють екстремісти – і зліва, і справа. Поміркована більшість, яка мала законні претензії, виявляється заручником тих, хто прийшов улаштувати погром.

І це вже не лише французька історія. По всьому світу суспільство розколюється на табори, які не бажають чути одне одного. А у світі, який розучився сперечатися й домовлятися, сила виявляється у того, хто голосніше кричить, а в потрібний момент дістає з кишені сірник.