Заради цього Путін готовий піти на будь-які компроміси 

В Абу-Дабі тривають переговори між США, Україною та РФ. Там присутні представники європейських країн, але судячи з усього, вони проводять окремі зустрічі й безпосередньо в переговорному процесі не беруть участі.

Утім, мало хто вірить, що цей раунд принесе прорив. Як я вже писав, технічні нюанси можливого припинення вогню були узгоджені майже рік тому. Залишилися політичні питання, головне з яких – територіальне. І тут немає жодної ознаки того, що Москва готова відмовитися від свого ультиматуму. Саме цьому ультиматуму – виведення українських військ з Донбасу без бою – американські переговірники намагаються надати якусь прийнятну форму.

Сьогодні The Economist описав одну з ідей, яку просуває Вашингтон: перекроїти адміністративні кордони України таким чином, щоб Росія могла заявити про повний контроль над Луганською та Донецькою областями, але при цьому Україні не довелося б віддавати міста, що залишаються під її контролем. Американці побачили певну "гнучкість", яку почала проявляти РФ. Щоправда, тут варто згадати, після чого Путін почав демонструвати Вашингтону цю уявну "гнучкість": після пропозицій обговорити повернення РФ на європейський енергетичний ринок і саму "архітектуру європейської безпеки" після війни.

Звісно, заради легітимізації своїх найбожевільніших ідей про відхід НАТО до кордонів 1997 року, "нової "Ялти", а також про повернення до своїх рук "енергетичної палиці" Путін продемонструє будь-яку готовність до компромісів. Ось тільки це вже розмова навіть не про долю однієї з найбільших європейських країн – України. Це торгівля безпекою всієї Європи.

Путін уже домігся переговорів під час війни. Тепер йому вдалося розширити межі допустимого аж до обговорення розстановки сил у Східній Європі. А також, що не менш важливо, до обговорення офіційного перекроювання кордонів держави – жертви агресії на догоду імперським амбіціям РФ. Це надзвичайно небезпечний прецедент, насамперед для країн Балтії та Польщі. Якщо таке вдасться зробити з Україною, Москва постійно апелюватиме до цього прикладу, коли йтиметься про долю Нарви чи Сувалкського коридору.