Саме на це – основний розрахунок тих, хто вірить в успіх переговорів 

Телефонна розмова Путіна з лідерами Норвегії та Фінляндії сама по собі не здатна закінчити війну. Але вона демонструє зміну європейського підходу до побудови відносин із Росією та США і може наблизити завершення війни.

Переговорний процес щодо завершення війни в Україні рухається фазами. Нинішня відрізняється від попередніх наявністю конкретної мети, визначеної Дональдом Трампом, – підписання угоди 20 грудня в Маямі, про що писали західні ЗМІ. Усе, що ми бачимо протягом останніх тижнів, свідчить: американці тиснуть на всіх, щоб пришвидшити події. Цим пояснюються демонстративні погрози повного скасування антиросійських санкцій, припинення обміну розвідувальними даними та відключення від Starlink. Цим також пояснюється реакція з боку України, яка припинила бити по російських НПЗ, запустила кампанію про "мир за будь-яку ціну", а у виступах Зеленського почалися натяки, що Україна на межі зради з боку союзників, а отже, потенційні "важкі рішення" будуть на їхній совісті.

При цьому публічно українська влада, як і раніше, розглядає межею власного компромісу зупинку по лінії фронту. Тобто ідею, яку раніше вже неодноразово відхиляв Путін, і без коригування вона ризикує бути відхиленою й цього разу. У результаті всього описаного з'являються пропозиції України, які Віткофф відвіз до Путіна. Ми не знаємо точно, що саме в тих пропозиціях, але Кремль відзначив наявність у них "нових моментів у підходах" та погодився відновити переговори у тристоронньому форматі.

За словами Зеленського, Путіну запропонували повернутися до обговорення гарантій безпеки для Росії. Фактично йдеться про відновлення процесу, який розпочався у 2021 році у відповідь на російський ультиматум. Обговорення тривали до 24 лютого 2022 року, коли Путін вирішив прискорити їх за допомогою операції "Київ за три дні" і таким чином натиснути на США та Європу.

Розширення потенційної мирної угоди на всю Європу важливе для всіх. Росія отримує переговорну рамку, заради якої, власне, і розпочала своє невдале вторгнення. Європа – можливість обговорити архітектуру майбутньої безпеки континенту, адже за будь-якого сценарію після завершення війни європейцям доведеться жити поруч із Росією, незалежно від її результату.

Україна може розглядати дипломатичний процес як іще один можливий спосіб виходу з війни. Ми можемо будувати багато версій щодо того, наскільки серйозно Росія ставиться до цієї переговорної фази, але найближча зустріч в Абу-Дабі зможе це показати.

Зрозуміло, що 20 грудня жодної угоди не підпишуть. Навіть тристороння зустріч Зеленського, Путіна й Трампа, якщо вона відбудеться, навряд чи дасть результат – хіба що ми вчергове почуємо розширену лекцію про історію слов’янських племен. Але дипломатія не працює швидко. Кожній успішній фазі переговорів можуть передувати десятки провальних. Але навіть провальні етапи є необхідними, адже кожен новий враховує невдалий досвід попередніх, зокрема ціну, сплачену всіма учасниками через попередній провал.

Як і раніше, завершення війни залежить від Путіна. Якщо він розраховує використати Трампа для "досягнення цілей "СВО", то нинішнє вікно можливостей може виявитися останнім. Наступного року США матимуть оновлений склад Конгресу, розпочнеться президентська кампанія, тож американцям буде вже не до загравань із Путіним. І, найімовірніше, саме на це – основний розрахунок тих, хто вірить в успіх переговорів.