Штаб, звідси Ющенко поїде на інавгурацію. Ми щасливі. Позаду – страшна виборча кампанія з отруєнням 

Олександр Зінченко закінчує нову серію свого історичного циклу про Помаранчеву революцію і президентство Ющенка. Просили знайти кілька фото з архіву.

Ось наша маленька команда в мансардному приміщенні на Боричевому Току, де знаходився виборчий штаб 2004 року. Звідси Віктор Ющенко поїде на інавгурацію. Ми щасливі. Позаду – довга, драматична, страшна виборча кампанія, із політичною цензурою, тиском і переслідуваннями, отруєнням кандидата, за яким стояла Москва (я в цьому абсолютно впевнена), фальсифікацією виборів. Але підтримка мільйонів не дала вкрасти право українців самим обирати владу. Ось – день народження президента, який співпав із важливим міжнародним візитом, і ми із журналістським пулом у літаку вітаємо ВАЮ жартівливою піснею. Багато фото із журналістами, пресконференції були обов'язковою традицією що три місяці, короткі брифінги – після кожної події.

А ще – фото з далекого 1999-го, Сумщина, Ющенко ще очолює Нацбанк, і журналісти запитують, чому він не балотується у президенти, а він відмахується від нав'язливих питань.

Я отримала пропозицію стати прессекретарем лідера опозиції Ющенка наприкінці 2001 року, коли починалася виборча кампанія. Узяла час на роздуми, бо розуміла, що це повний перехід в іншу професію і відмова від журналістики, яку любила. Але то був період політичної цензури й усе більшого закручування гайок, у таких умовах не хотіла працювати на ТБ. Навіть не знаю, який мій професійний комунікаційний досвід був ціннішим і важливішим: три роки в опозиції, коли нас, ну як сьогодні, не пускали на жоден телеканал, знецінювали кожну дію, оббріхували і погрожували, але це загартувало й об'єднало, сформувало безцінні навички працювати в токсичних умовах, протидіяти дезінформації, доносити правду, попри тотальне блокування. Ми виграли дуже важкі вибори і не дали Москві і її проксі у 2004-му перетворити Україну на Білорусь!

Робота із президентом вимагає особливої дипломатичності, уваги до кожного слова, бо вага – надзвичайна, а помилка буде вже не твоєю. Щотижня я виходила на брифінги для журналістів, до яких ретельно готувалася. Наша команда, яка на власному досвіді знала, що таке політична цензура, вважала свободу слова фундаментальною цінністю.

Мені пощастило бути прессекретарем проєвропейського, демократичного президента. Це було дуже ціннісно, ніколи не ставилася до ВАЮ лише як до керівника і роботодавця. Із главою держави нас об'єднували спільні цінності – Україна має стати членом ЄС і НАТО, розвиватися як демократична держава, де медіа – це четверта влада, а не обслуга влади, де парламент – це непроста, але важлива інституція, за яку несуть відповідальність виборці. Посада речника президента стала можливою тому, що ми разом із командою пройшли важку виборчу кампанію, яка стала тестом професійних і моральних якостей, спільних цінностей, віри в європейську Україну, бажання реформ, поваги до виборця, який має робити усвідомлений вибір, але й несе за це повну відповідальність.

Неписане правило прессекретаря – не нашкодь. Ні під час "каденції", ні після. Дуже ціную наші взаємини з родиною Ющенків і дякую за можливість бути свідком і учасником історичних подій.