Трамп лютуватиме, але він зрозуміє, що потрібно пом’якшити позицію щодо України 

Чи може Україна розпочати свою гру в переговорах? Наважуся стверджувати, що так, і є можливість зробити це швидко. Цей пост буде не про Трампа і не про Путіна. Точніше, не стільки і не тільки про них.

У ситуації, яка склалася, для України важливо шукати партнерства поза переговорним трикутником США – Україна – РФ. Хоча б тому, що два учасники формату прагнуть домовитися ціною поступок з боку України. До того ж обидва розуміють, що обмежені в часі. Якщо трек, який розвивається з початку 2025 року, не дасть результатів, виникне природне запитання: "А чи не час перезавантажити майданчик?" Зокрема (або насамперед) змінивши склад посередників. Де США будуть, але будуть одним із, а не головним і єдиним гравцем.

Хто може ввійти? Частина держав ЄС, звісно. КНР – можливо й найімовірніше. Туреччина – бажано. Можливо, хтось іще. Але тут важлива така річ, як готова концепція нових меж, згода потенційних учасників. І, бажано, легітимізація процесу – підтримка з боку інших держав. Бажано якнайбільшої кількості.

Для таких завдань потрібна активність... ні, не Офісу президента, а насамперед МЗС України, уже вчора. І лише як "додатковий" елемент – скерування переговорних груп. Це щонайменше п’ять напрямків: Німеччина, Франція (ЄС), Великобританія, Туреччина, КНР. Можливо, країни Перської затоки.

Часу мало, украй мало. І логічний попередній висновок – завдання на пів року. Хоча б домовитися про зустрічі й об’їхати.

А якщо не погодяться? Є чудові можливості організації зустрічей у кулуарах великих самітів. Куди приїжджають лідери держав, прем’єри або керівники МЗС. Погодьтеся, зручно. Чи будуть такі саміти? Так. До того ж незабаром. Ідеться про 31-шу конференцію зі зміни клімату ООН COP 31. Вона відбудеться в турецькій Анталії з 9-го до 20 листопада. До того ж 11–12 листопада відбудеться саміт лідерів держав. Тобто приїдуть ті, хто нам потрібен. Держави ЄС – так. Туреччина – сторона, яка приймає. Китай – однозначно так, оскільки така конференція є важливим етапом просування цивілізаційних ініціатив Пекіна. А також механізмом лобіювання та просування китайських "зелених" технологій.

США? А ось США, імовірно, не буде. Але вони для консультацій щодо зміни формату й не потрібні на цьому етапі. Тобто для України логічно планувати участь у такій конференції, якщо не на рівні президента, то на рівні прем’єра чи міністра закордонних справ. Це щонайменше. Другий мінімум – концепція трансформації переговорних рамок. Простіше кажучи, розуміння, кого ми хотіли б запросити як посередника і з якою функцією.

Якщо мінімум є, питання в організації процесу. І тут дивимося, де буде організовано саміт – Туреччина. Тобто один із посередників, держава, зацікавлена брати участь у переговорах. І яка має свої плани щодо майбутнього Чорного моря та Кавказу. Де немає місця домінуванню РФ. Отже, можна (за умови комунікації з турками) дістати підтримку в організації потрібних зустрічей. А згодом – підтримку в легітимізації процесу.

І ось тут, на тлі недавніх подій, можна оцінити рівень готовності МЗС України до вирішення (самостійного) масштабних завдань. У разі успіху й наявності 12 листопада готових концепцій переформатування рамок переговорів буде легше говорити й зі США. Трамп лютуватиме, але він розумітиме, що або м’якша позиція щодо України, або формат ризикує змінитися дуже скоро. І його ідеї заробити на статусі ексклюзивного посередника обнуляються.

Одне слово, шанс для власної гри є. І це може спрацювати, якщо головні інституції зберегли здатність діяти нешаблонно. Подивимося.