Це не вибір голови й серця, навіть не вибір сраки 

Скажу дещо про ідеології. Співголовою німецької ультраправої АfD є Еліс Вейдель. Вона є великою патріоткою Німеччини, виступає проти ЛГБТ й особливо – проти всиновлення дітей ЛГБТ-парами, а також, звісно, проти мігрантів. Разом з тим вона живе у Швейцарії зі своєю дружиною, мігранткою-азіаткою, і двома дітьми.

Це ідеальний, але далеко не єдиний приклад поганої відповідності особистості й ідеології, яку вона сповідує.

У кого з нас немає знайомого бонхеда з характерно ашкеназькими рисами? У Росії в нього ще і прізвище було б Сулейманов. Свого часу більшовики цілу теорію вибудували, яка пояснювала, чому за права робітничого класу бореться не робітничий клас, а вони, діточки з освічених сімей інтелігенції та дрібного чиновництва. До того за анархію виступав син губернського голови дворянства Бакунін, а ще майже за 2 тис. рочків до того поважний філософ-стоїк Сенека пояснював читачам, чому його життя не найчеснішого римського політика не дуже корелює з високими принципами, що він проголошує у своїх роботах. Десь поряд бігають атланти, що ніколи в житті не мали навіть малого бізнесу, набожні християни з клінічною формою мізантропії, патріоти-ухилянти й решали від антикорупції.

Це протиріччя могло б бути вирішеним через розумний постулат: хворі йдуть до лікарні, а грішники – до церкви. Себто, якщо в людини є якісь проблеми чи комплекси, вона вибудовує собі ідеал, у якому ці речі, навпаки, відсутні по максимуму. У японців в аніме довгі прямі ноги й величезні очі. На жаль, насправді воно працює дещо інакше.

Ідеал справді формується подібним чином, але людина до нього не йде. Вона просто ставить його на п'єдестал й оголошує: "Отаким я прагну бути". І не робить із цього приводу нічого. Оголосити, вважає, достатньо. Росіяни так оголосили себе найморальнішою нацією на планеті, захисниками родинних цінностей. Здебільшого тому, що ненавидять геїв. Те, що по розлученнях та безпритульних дітях попереду планети всієї, – то таке. Ми ж уже проголосили наші цінності! У нас таких теж вистачає.

Це призводить нас до сумного висновку, що, хай і не для всіх, але для вкрай багатьох вибір ідеології лежить не тільки в практичній, а й в етичній площині. Себто це не "я хочу, щоб суспільство працювало так", і навіть не "я хочу бути таким". Це естетичний вибір. "Мені подобається таким здаватися, мені подобається таким себе проголошувати".

Саме звідси, підозрюю, береться тріумф популістів, золоті статуї, перейменування гідронімів і голосування злидарів за людей в намистинах та годинниках коштом їхнього життя. Це не вибір голови й не вибір серця, навіть не вибір сраки. Це вибір очей. "Мені подобається образ ковбоя, мій голос – за Клінта Іствуда". Сумне пояснення, знаю, але принаймні дає розуміння.

Джерело: Victor Tregubov / Facebook