Це останній шанс Путіна по розділенню світу "на трьох" 

Варіант з примушуванням Путіна до переговорів я бачу не раніше, ніж за три-чотири місяці. За цей час ми маємо пройти кілька важливих точок.

Перша – це завершення виборчої кампанії у США й формування нового складу Конгресу. Початок роботи нового конгресу – 3 січня 2027 року. Друга точка – зустріч Трампа й Сі в Шеньчжені (листопад цього року). Ключове питання просте: чи погодяться вони на "діалог" на трьох з Путіним. І чи не стане це "Мюнхенською змовою 2". Третя точка – саміт G20 в Маямі. Знову-таки, це останній шанс Путіна на реалізацію власних стратегічних цілей по розділенню сфер впливу на трьох.

Це три точки, які можуть змінити докорінно всю геополітичну конфігурацію. Але поки триває підготовка до цих подій, є питання, що ми маємо встигнути зробити до січня.

1. Терміново призначити посла у США й військового аташе. Посилити посольську команду й домовитися з Білим домом про швидке прийняття посла. Бо працювати з новим Конгресом у цілодобовому режимі ми повинні почати вже сьогодні. Ми втрачаємо час – і це може кваліфікуватися як злочинна недбалість. Один із практичних кроків – домагатися призначення спеціального представника США по Україні, який координував би роботу Вашингтона з Києвом і Європою та був би безпосередньо залучений до вироблення спільних вимог до Росії.

2. Посилення контролю за виконанням уже запроваджених санкцій. Росія не повинна купувати необхідні технології через треті країни, обходити фінансові обмеження, відновлювати військове виробництво за рахунок західних компонентів.

3. Ми повинні бути зацікавлені в максимальному зближенні позицій Європи і США щодо умов завершення війни. І ці умови треба вимагати саме від Росії. Тобто тиск має бути демонстрацією сили.

4. Посилення інформаційних кампаній на території Росії. Маємо запросити країни, які щодня знаходяться під атакою російських ІПСО, до участі у симетричних діях на території країни-агресора. Якщо не військами, то хоч так…

5. Утруска та усушка бюджетів усіх рівнів із залученням додаткових коштів на оборонну промисловість. "Усе – для фронту" – має працювати, а не бути гаслом.

6. Сподіваємося, усе-таки далекобійні удари вглибину Росії будуть, раз ми на ці програми витратили мільярди. Тут не хочеться іронізувати навколо FP, бо, оскільки ми зараз в одному човні, дуже хочеться, щоб у них усе заявлене вийшло.

7. Оборонний союз. Говорю про це останні три роки. Треба активізувати цю роботу, модель JEF треба не просто детально вивчити, а взяти за основу. Плюс треба по дурості не наламати дров з країнами, які можуть такі союзи підсилити (Японія – одна з них).

8. Фронт. Він – гарант усього, що відбуватиметься в геополітиці. Відповідно, масштабування вдалих операцій, ретельний кадровий добір, розуміння вартості помилок майбутнього. Кажу загальні речі, бо тема сенсетивна.

9. Робота над психологією тилу. Тут усе ніби теж зрозуміло. Традиційно хочеться, щоб із суспільством не говорили, як з дебілами, але дорослої розмови досі не відбулося. Сюди відношу й питання виживання економіки. Уряд починає спілкування з бізнесом – це добре, головне, щоб після цього були ще й адекватні рішення. По політичній складовій я якось уже написав, поки що інших пропозицій та ідей нема.

Загалом, з усім цим можна справитися. Питання не непідйомні, часовий лаг дозволяє.