Упирі зі Сходу відчули смак "звільнення заручників" 

"Серед українців, яким вдалося виїхати, були не лише мешканці Олешків, а сусідніх населених пунктів, зокрема села Тарасівки. Один із чоловіків через стан здоров'я не міг дістатися Олешків, тому чекав на колону автобусів на трасі. З ним також були батьки іншого українця, який напередодні домовився про допомогу рідним". Це уривок з новин про багатостраждальні Олешки. Тут про херсонську Тарасівку…

На розломі фронтів зараз і моя рідна запорізька Тарасівка. Багато з вас чули про Роботине, Малу Токмачку. Так ось, зовсім недалеко від них, по той бік фронту і моє рідне село. Там у заручниках окупантів десятки односельчан, а в окупації могили батьків… Так, саме в заручниках.

Після Олешків не покидає відчуття, що упирі зі Сходу відчули смак "звільнення заручників". За це їм майже не аплодують за океаном. Але якщо раніше вони брали заручників десятками і сотнями, то тепер беруть містами і селами. Вершина цинізму і безмежжя варварства – зруйнувати, навбивати, а потім розповідати про гуманітарні коридори на своїх брехливих лайнометах.

Хоча, скоріше за все, не було б і цього, якби не передвиборчі забаганки їхнього заокеанського партнера та чергова лицемірна гра упиря-сусіда. Для нього вищим щастям було б усю Україну перетворити в Олешки і торгувати нашими життями і долями. Так сьогодні подумалося після згадки про Тарасівку…

А усім нашим співвітчизникам, хто брав участь у цій операції, повага і честь. Розумію, яка складна робота стоїть за телевізійною картинкою.