Повітряні тривоги в Києві стали формою психологічних тортур 

Останніми днями в Києві безперервно, удень і вночі, лунають сигнали повітряної тривоги. Вони лунають десятки разів на день. У підсумку система вже давно перестала виконувати свою основну функцію – оповіщати населення про небезпеку, яка насувається. Натомість сам звук став дратівливою формою психологічних тортур.

Вибухи постійно лунають по всьому Києву та його передмістях, убиваючи дітей і цілі сім’ї. У сучасної війни немає фронту. Навіть ваше місто, розташоване далеко від лінії зіткнення, поступово перетворюється на прифронтове.

Росіяни використовують тактику безперервних бомбардувань, щоб паралізувати життя в Києві. Метро стоїть, рух мостами заблоковано, адміністративні будівлі й торговельні комплекси закриті. Я йду вулицями, а над головою збивають безпілотники. Коли я дивлюся в небо, я бачу лише загрозу. І все ж неможливо поставити всі справи й саме життя на паузу. Параліч – передвісник смерті. А ми обрали життя.

Я знаю, що багато хто за кордоном звик до постійних ударів Росії по народу України. Але можливість "не думати про це" – це привілей, який відбиває ваше становище у структурі реальності. У жителів України немає такої розкоші; ця реальність стала нашим повсякденним життям. Єдине, що відокремлює людей у європейських країнах від цієї реальності, – те, що українці й далі стримують масштабне російське насильство, не даючи йому поширюватися далі.

Постійний стрес дається взнаки, призводячи до проблем зі здоров’ям. У підсумку мені довелося перенести свою участь у кількох важливих осінніх заходах в онлайн-формат, попри моє бажання бути там особисто. Зараз я вирушаю у свою наступну поїздку, бо війна не робить перерв – навіть коли ти виснажений.