"Их усатые грузины ждут давным-давно... Едут беленькие сучки к черным кобелям" 

У країні стоїть запах сечі.

Там, де самозвана влада стоїть перед Росією на задніх лапах, постійно виляє хвостом, усі росіяни очікують, що грузин буде заглядати їм в очі, вгадувати примхи й задовольняти їх. Що сильніше ви принижуєте себе, то більше росіянин переконується, що ви й справді дикий "папуас" і що вас не тільки можна, але й потрібно час від часу бити по голові. Те, що сталося в готелі в Кахетії, – не випадковість і не поодинокий випадок.

Мене ніколи не тягнуло до російських жінок, більшість здавалася мені досить примітивними, грубими істотами. І в цьому немає нічого дивного, якщо йдеться про країну, де знищували найкращих жінок – таких, як Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова, Анна Політковська, – і вивели особливу породу в особі Захарової, Симоньян та їм подібних, які замість того, щоб самим іти під кулі, погоджуються відправляти на війну своїх синів і на похоронах дякують Путіну за те, що їхньому первістку випав шанс вбивати українців і що він загинув саме на фронті, а не від алкоголізму.

Пам’ятаю, ще в студентські роки ми з друзями приїхали з Києва до Сочі, у тодішній найбільший готель Жемчужина". За три дні після нашого приїзду туди прибула велика група грузинських чоловіків, і почалося те, що почалося. Коридорами вони ганялися за російськими жінками, вигукуючи: "Дівчино! Дівчино!" Тягали для них продукти з ринку, билися між собою, навіть чіплялися до прибиральниць. І двічі я був свідком того, як мої голосисті співвітчизники співали серенади "Наташам" під їхніми балконами. Бачачи все це, я від сорому опускав очі й приховував своє походження.

У моєму дитинстві в Бакуріані був санаторій "Сонячна долина", куди щоліта приїжджала велика група відпочивальників, переважно жінок, з Уралу та Сибіру. Вони доїжджали поїздом до Боржомі, а звідти пересідали на автобуси й прямували до Бакуріані. Уже в Боржомі їх зустрічала велика бригада грузинських хлопців, а їхні автобуси супроводжував численний автомобільний кортеж – спереду й ззаду.

Водночас біля санаторію була дискотека, і щоб туди потрапити й опинитися ближче до "Наташ", міліції потрібно було дати хабар – 20 руб. На ті часи це були великі гроші. Саме надивившись на все це, я назавжди втратив бажання їздити в Бакуріані.

Був відомий вірш російського поета-класика й улюбленця грузинської "інтелігенції" Євгена Євтушенка про поїздки російських туристок до Грузії. Там він розповідає, що вони цілий рік готуються до поїздки. У вірші є такі рядки: "Их усатые грузины ждут давным-давно... Едут беленькие сучки к черным кобелям". Інакше кажучи, грузинських чоловіків він називав чорними псами, єдина функція яких – задовольняти російських білявих сучок.

Цей менталітет був зламаний саме за ті дев’ять років, коли ми повернули собі справжню, а не застільну гордість, коли перестали бути нижчою расою і в нас більше не залишилося причин ставати на коліна перед Росією. Навпаки, це росіяни почали дивитися на нас знизу вгору.

Але Іванішвілі, який за своєю суттю, оточенням, за кров’ю та плоттю є росіянином, знову перетворив нас на колонію, знову принизив нас. Огидно слухати, як власники кахетинського готелю, явні прибічники "Грузинської мрії", підлещуються перед росіянами, і дивитися на колись славетну поліцію, яка затримала саме того грузина, якому росіяни нагадили на голову. Тоді як сьогодні в Туреччині, Еміратах і в Грузії мого часу такого російського туриста негайно вислали б із країни назавжди.

У цій історії тішить лише одне: незважаючи ні на що, у грузина Георгія зникли й потяг, і пієтет щодо "Наташ".

Джерело: Mikheil Saakashvili / Facebook