70-річний Бебешко: Лікарі не дозволяють мені їхати в Україну, після інсульту нерви не витримають 

– У вересні вам виповнилося 70 років. Як ви відсвяткували, з якими думками, з яким настроєм?

– То вже кінець – 70 років. На жаль, я зараз мешкаю у Варшаві, тому що я ще не одужав до кінця після інсульту. І я сказав дружині: "Давай накриємо стіл" – дуже простий, я ставлю екран, великий-великий екран, і включив Telegram, тому що подзвонили всі мої родичі зі Львова, Америки, Ізраїлю. Я сказав, у який час подзвонити – усім запрошення зробив. І всі з'явилися на екрані, я бачив усіх, ніби ми сиділи за столом. Усі поставили собі столик, і я на них дивився, і всі розмовляли. Таке відчуття, що вони були коло мене. Жінка була зі мною у Варшаві, а дочка в Америці, у Сан-Франциско.

– Що вони вам бажали, окрім здоров'я, звісно?

– Ну, звичайно, самі розумієте – тільки здоров'я. Тому що треба ще людині в такому віці? Треба бути здоровим. Тільки здоров'я, здоров'я, здоров'я. Усе решта – це не має ніякого значення.

– Ваш брат – відомий співак Левко Дурко – теж привітав по відеозв'язку?

– Мій брат Левко живе у Львові. І він так само зайшов у Telegram. Цікаво було, я бачив усіх, і всі розмовляли, кожен говорив. Дуже класно всім було.

– А хто з українського шоу-бізнесу привітав?

– Ой, боже, там дзвонила вся Україна. Я не дуже люблю, коли пишуть, – люблю, коли люди дзвонять по телефону й щось мені говорять. Треба до людей дзвонити, поговорити, щоб наживо. Це дуже важливо для мене було.

– Володимире, ваша дружина нещодавно записала пісню "Сирота" на вірші Тараса Шевченка. Ми завжди говоримо про вас, а вона – така талановита співачка з таким глибоким голосом. Розкажіть про неї.

– Ми вже люди такі – немолоді. У нас маленька студія, ми робимо тільки те, що нам подобається. Вона співає джаз, а я роблю аранжування. Усе решта не має сенсу – у мене нікого вже немає з артистів.

Але час від часу я записую пісні як DJ Bebik – дуже багато пісень роблю французькою, німецькою, італійською. Тому що мені це подобається робити.

Так само як жінка сиділа і сказала: "Давай запишемо пісню на вірші Шевченка". – "Давай". Вон заспівала, мені сподобалося. Тому що їй подобається те, що їй подобається, і в неї тоді гарно все виходить, на мій погляд. Головне, щоб люди співали – це дуже важливо.

А так я вже ні з ким не співпрацюю. Було приємно, коли подзвонив Віталій Козловський. Сказав, що дуже вдячний. Я йому кажу: "Мені все подобається, що ти зараз робиш".

– Як вам живеться у Варшаві? Останнім часом кажуть, що поляки агресивно налаштовані щодо українців. Чи відчуваєте це?

– Усе нормально. Якщо ми ведемо себе нормально, то й вони себе нормально. Мені подобається тут, поляки – молодці. Я б хотів жити в Україні і, можливо, повернуся, коли закінчиться війна.

– А що з вашою квартирою?

– Моя квартира стоїть у Києві, там зараз студія – роблять пісні. На жаль, я не можу поїхати, до Києва. Лікарі в Польщі не дозволяють мені їхати в Україну, після інсульту нерви не витримають. Сподіваюся, що війна закінчиться і я тоді повернуся в Київ.

– Як проходить ваш день? Ви говорили, що гуляєте щодня.

– Обов'язково, обов'язково! Кожен день 3 км я ходжу в лісі. Я не в центрі Варшави живу, мені там не дуже подобається.