Зупинення металургії вдарить по валюті, прифронтових містах і відбудові – експерт
Металургійні підприємства є великими клієнтами "Укрзалізниці" й портової інфраструктури, тому скорочення виробництва означатиме зменшення вантажопотоку й доходів залізниці й портів
Фото: depositphotos.com
Зупинення українських металургійних підприємств може спричинити один із найтяжчих макроекономічних і соціальних шоків для країни під час війни. Галузь залишається важливим джерелом валютного виторгу, великим платником податків і основою економіки низки прифронтових міст. Про це заявив головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус, пише УНІАН.
За його словами, одним із головних ризиків є різке скорочення експортного виторгу. Металургія й видобування руди залишаються одними з основних джерел надходження валюти, тому зупинення виробництва може погіршити стан платіжного балансу, посилити тиск на гривню і змусити Національний банк активніше використовувати міжнародні резерви.
Наслідки відчує й низка суміжних галузей. Металургійні підприємства є великими клієнтами "Укрзалізниці" й портової інфраструктури, тому скорочення виробництва означатиме зменшення вантажопотоку й доходів залізниці й портів. Втрат також можуть зазнати вугільна промисловість, машинобудування і сфера послуг.
Окремим ризиком Ус назвав погіршення соціально-економічної ситуації у промислових містах, зокрема Запоріжжі, Кривому Розі, Кам'янському й Покровську. Зупинення великих підприємств може призвести до зростання безробіття, скорочення надходжень до місцевих бюджетів і нової хвилі міграції.
"Металургія історично була фундаментом української економіки, і навіть після втрати великих підприємств у Маріуполі й Авдіївці вона залишається критично важливою", – зазначив Ус.
Для підприємств у прифронтових регіонах, на думку експерта, треба запровадити окремий режим підтримки. Зокрема, він запропонував установити пільгові тарифи "Укрзалізниці" для підприємств, які працюють у так званій червоній зоні. Через обстріли, ризики для персоналу й ускладнення маршрутів доправлення сировини та вивезення продукції коштує їм значно дорожче.
Ще одним інструментом має стати страхування воєнних ризиків. Держава спільно з міжнародними установами, зокрема MIGA, DFC і Європейським банком реконструкції та розвитку, могла б створити або розширити механізм страхування майна прифронтових підприємств. Без такого покриття заводам складно залучати кредити на ремонт і поповнення обігових коштів, пояснив Ус.
Експерт також запропонував ввести податкові пільги для підприємств поблизу фронту. Зокрема, може йтися про зниження або скасування окремих місцевих податків на землю й нерухомість, якщо через безпекову ситуацію виробництво не може працювати повноцінно.
Головним системним рішенням Ус назвав створення цільового фонду підтримки промисловості за аналогією з фондами допомоги енергетиці. Його можна наповнювати коштами міжнародної допомоги, грантами й іншими фінансовими інструментами.
Ресурси фонду експерт пропонує спрямовувати на безвідсоткові позики для виплати зарплат під час вимушених простоїв, гранти на оперативний ремонт пошкодженого обладнання й закупівлю автономних джерел енергії. Це особливо важливо для технологічно складних виробництв, де тривале зупинення загрожує пошкодженням обладнання й ускладнює відновлення роботи.
На зовнішньому рівні необхідними умовами Ус назвав відновлення безпечної роботи морського коридору, збереження експорту руди й металу, пом'якшення торговельних обмежень Євросоюзу й відтермінування фінансового навантаження CBAM для українських металургів на час війни та кілька років після її завершення.
"Кожна гривня, витрачена сьогодні на збереження металургійного заводу в режимі очікування чи часткової роботи, зекономить десятки гривень у майбутньому. Відновити збережений завод після війни можна за тижні, а відбудувати втрачений – коштуватиме мільярди доларів і може розтягнутися на десятиліття", – резюмував експерт.