"В Україні буде вкрадено все". Що не так (і що – так) зі скандальним матеріалом NYT про корупцію в оборонці 

За основу статті NYT взято злитий внутрішній аудит, в якому аналізують випадки корупції та неефективного витрачання коштів на закупівлі озброєння. У ньому згадані гучні корупційні скандали в оборонній промисловості і деякі системні проблеми.

Водночас Мірошниченко звертає увагу на деякі моменти, які свідчать про (хоча автор напряму цього і не каже) деяку маніпулятивність подавання:

1. У матеріалі згадано лише кейси 2024 року, які журналісти чомусь виклали саме наприкінці 2026-го.
2. Спираючись на ці кейси, журналісти роблять масштабні висновки про безнадійну корумпованість нинішньої системи оборонних закупівель. Зокрема, вони використовують цитати колишнього міністра оборони Михайла Федорова про те, що "корупція процвітає", або американського експерта з протидії корупції Джеймса Вассерсторма, що "в Україні буде вкрадено все, що не прибито цвяхами до підлоги, це традиція".
3. Момент публікації матеріалу. Текст було опубліковано просто під час візиту американських переговорників до Києва. Але, як зауважила журналістка Тетяна Ніколаєнко, в той час у Києві відбулася ще одна важлива, менш медійна подія – приїзд делегації представників НАТО. Тобто відбулася зустріч із людьми, які відповідальні за виділення Україні грошей на озброєння.

Журналісти NYT очевидно вплинули на створення інформаційного тла цих важливих зустрічей. Настрій їхнього матеріалу ставить діагноз українській системі оборони як корупційно хворій, без жодних натяків на покращення, і попереджає про це партнерів.

Наскільки такий погляд відповідає реальності?

Корупція та неефективне використання коштів в українській оборонній промисловості дійсно є, і основна теза матеріалу NYT, що "розтрати та корупція винагороджуються новими контрактами", цілком відповідає дійсності, зазначає експерт. Зокрема, в Міноборони досі є практика контрактувати виробників із поганою історією постачань, а багато корупційних історій залишаються непублічними.

Але, звертає увагу він, треба враховувати особливости ситуації. 2021 року Україна виділила на закупівлю озброєння приблизно $1 млрд. 2023-го – $22 млрд, 2025-го – приблизно $33 млрд. Жодна система у світі не здатна витримати таке різке масштабування видатків без втрати в ефективності та корупційних ризиків.

Технології на фронті застарівають швидше, ніж відбувається постачання озброєнь, а зброю потрібно купувати швидко та в умовах шаленого світового дефіциту. Отже, у закупівельників з'являється високий ризик помилитись або стати жертвою маніпуляцій окремих штабних, політичних та бізнес-груп. Є свої ризики й у виробників. Часто обґрунтовані розслідування правоохоронців можуть супроводжуватися скандалами, незаконними обшуками і "чорнухою" в медіа.

Прямий наслідок усіх цих передумов – згадані в матеріалі кейси:

1. Постачання неякісних мін із Павлоградського хімічного заводу 2024 року. Агенція оборонних закупівель уклала величезний контракт, який навіть приблизно не був виконаний у потрібні строки. Згодом заводу ще й зробили додаткове замовлення.
2. Обрання закупівельним органом дорожчої пропозиції на тендері під час закупівлі реактивних боєприпасів для артилерії. Там нібито нелегітимну вигоду отримала відома європейська компанія Czechoslovak Group.
3. Зірвана угода на постачання сербських ракет мережею компаній-постачальників, яка відбувалася через українського посередника "Спецтехноекспорт".
4. Неуспішна спроба компанії, пов'язаної з Тимуром Міндічем, продати державі бронежилети, ймовірно, неналежної якості. Ця угода була зірвана, але обурливою була інформація про спробу впливу на міністра оборони з боку колишнього бізнес-партнера президента.

Якщо формувати своє уявлення про українські оборонні закупівлі лише на основі цих чотирьох історій, то картина має жахливий вигляд.

Чого не згадали автори матеріалу в NYT?

Що з того часу сильно змінився порядок закупівель. Агенція оборонних закупівель (АОЗ) поступово додає різні інструменти для роботи з ризиками та унеможливлення корупції. Зокрема, було створено та масштабовано систему закупівель DOT-Chain Defence, яка напряму поєднує оператора та виробника і фактично унеможливлює корупцію на закупівлях дронів. Зараз через неї вже закуповують приблизно 35% FPV-дронів, а в планах – 70%.

Три з чотирьох згаданих історій NYT – це про імпорт озброєння, а не власне виробництво, а потреба в імпорті зараз значно менша, ніж два роки тому. 2024-го частка власного виробництва в закупівлях АОЗ становила 44%, а зараз – 87%.

Для внутрішнього виробника запущено процес масових тендерних закупівель.

Водночас Мінстратегпром, який неефективно управляв Павлоградським заводом та відповідав за його провали, було розформовано, фігуранти тієї історії зараз перебувають під судом, а причетного до скандалів із закупівлею бронежилетів та плівками про Fire Point Тимура Міндіча "фактично вичавлено з країни".

"Не хочеться виглядати як той чиновник, який каже: "Ви, журналісти, пишете лише про погане, напишіть про досягнення теж". Але говорячи про корупцію в українській оборонній галузі, говорити про позитивну динаміку просто необхідно", – наголошує Мірошниченко.

Він нагадує, що якщо не бути зваженим в оцінках корупційної ситуації в українській оборонній індустрії, то виборці в партнерських країнах поставлять цілком логічне питання: "А навіщо ми взагалі виділяємо гроші цим ворюгам?" Це прямий квиток до приходу правих антиукраїнських сил до влади у Європі.

"Звісно, не можна "забивати" реальні проблеми новинами про тендери та реформи. Потрібно активно працювати над змінами. Але закривати очі на очевидні досягнення та позитивні процеси у боротьбі з корупцією – не можна. Зараз багато людей на всіх рівнях працюють над тим, щоб побудувати гідну систему закупівель, виправдати очікування європейських партнерів та забезпечити армію більшою кількістю дронів та боєприпасів", – підсумував Мірошниченко.