"Їх розчавить". Учені передбачили "кінець світу" на листопад 2026-го. Чи є спосіб відвернути катастрофу
Автори наукової праці запропонували спільними зусиллями вдвічі знизити світовий рівень народжуваності
Фото: depositphotos.com
1960 року в науковому журналі Science опублікували дослідження, автори якого прогнозували "кінець світу" на п'ятницю 13 листопада 2026 року через стрімке зростання населення планети. Про це повідомляло The Independent із посиланням на професора історії Західного університету Алана Макікерна.
Статтю під назвою "Кінець світу: п'ятниця, 13 листопада 2026 року нашої ери" підготували австрійсько-американський професор і фахівець із кібернетики Гайнц фон Ферстер і двоє його студентів – Патриція М. Мора й Лоуренс В. Аміот.
Автори використали 24 оцінки чисельності населення світу за попередні 2000 років. Вони припустили, що завдяки здатності людей спілкуватися, об'єднуватися й спільно розв'язувати проблеми населення може зростати швидше, ніж експоненційно, – із постійним прискоренням. Екстраполювавши ці показники на майбутнє, дослідники розрахували, що 2026 року чисельність людства наблизиться до нескінченності й воно фактично знищить саме себе.
"Наші праправнуки не голодуватимуть. Їх розчавить на смерть", – стверджували автори.
Водночас вони запропонували спосіб відвернути катастрофу: спільними зусиллями вдвічі знизити світовий рівень народжуваності.
Публікація привернула увагу преси й науковців. Частина математиків і демографів називала роботу "безглуздою" та "очевидно абсурдною", однак автори обстоювали свої розрахунки. Упродовж 1960–1980-х років рівняння "кінця світу" регулярно цитували в підручниках із генетики, екології та демографії.
За словами Макікерна, у 1970-х і 1980-х роках прогнози за цим рівнянням виявлялися точнішими, ніж розрахунки більшості демографів. Лише приблизно 1993 року населення планети почало відставати від прогнозованих показників.
Як пояснив історик, світ почав робити те, що рекомендували дослідники: рівень народжуваності знижувався. Зараз він становить трохи менше ніж половину показника 1960 року.
Макікерн зазначив, що фон Ферстер у певний період життя був сценічним фокусником. На думку історика, стаття привернула увагу завдяки надзвичайній назві й висновку, а зберегла значення завдяки дослідженням та аргументації, на яких ґрунтувалася.