Навіть найзатятішому ватнику очевидно, що Росія програла війну. Ядерну зброю Путін не наважиться застосувати – це гарантія його насильницької смерті

Росія програла війну Україні.

Після дивовижної перемоги ЗСУ та панічної втечі [окупантів] з Балаклії, Куп'янська, Ізюма, Вовчанська це стало очевидним навіть найзатятішому ватнику.

Повний програш Росії та безглуздість цієї війни почав усвідомлювати кожен російський солдат і офіцер. Навіть такий тупоголовий виродок як Кадиров.

Поділюсь моїми думками й передбаченнями, чим для Путіна і його режиму обернеться ганебна панічна втеча з Харківської області, яка підсумувала 200 днів війни.

1. Довіра до Путіна. Уперше від початку війни навіть найZомбованіші ватники почали відкрито критикувати Путіна. За те, що цей чорт відкривав 140-метрове чортове колесо в Москві й святкував із феєрверками день міста тоді, як прості російські орки гинули й калічилися в Україні.

2. Мобілізація. Щодо загрози мобілізації, яку як вогню уникає Путін, то він знає і ми знаємо, що, за опитуваннями громадської думки, лише 11% росіян підтримує ідею примусового призову. Після ганьби в Харківській області підтримка мобілізації впаде з 11 до 5–6%. Вона стане тотально негативною і знищить залишки довіри й авторитету влади. І навіть Соловйов, Скабєєва чи Симоньян не зможуть знайти ура-патріотичних аргументів, щоб виправдати примусову мобілізацію.

Почати масово розносити повістки після тотальної військової катастрофи в Харківській області – це спровокувати остаточну втрату контролю за ситуацією всередині країни. Як наслідок – тотальний крах із перспективою бути роздертим натовпом, як Каддафі, або розстріляним своїми ж військовими, як Садат.

3. Найманці. Спроби Пригожина вербувати найманців у в'язницях або зобов'язання губернаторів створювати зведені загони в регіонах тепер приречені на повний провал.

Хто захоче йти воювати, якщо знає, що генерали й офіцери можуть здати позиції й боягузливо втекти, а Збройні сили України здатні проводити стрімкі рейди по 100 км за три дні, створюючи загрозу оточення противника та вичавлюючи його з добре укріплених позицій?

Ну а треш зі створенням на базі "Газпрому" і "Роснефти" приватних військових компаній, про який розповів світові Христо Грозєв, – це вже неприкрите свідчення агонізування режиму.

4. Пропагування. Уся машина роспропаганди, яку вибудовували 22 роки і яка коштувала десятки мільярдів доларів, почала тріщати по швах. Вона вже не в змозі, як робила це десятиліттями, розхвалювати міць своєї армії, навіювати прозорливість вождя, показувати грізні ракети й літаки, тоді як тисячі квадратних кілометрів захопленої території України з основними населеними пунктами здають за три дні.

5. Зрадники. Ті, хто роздумував, чи не піти на служіння до окупантів, після Балаклії, Куп'янська й Ізюма точно відмовляться від такого вчинку в Мелітополі, Бердянську, Херсоні. А той, хто вже став зрадником, замислиться над тим, як і де йому жити у вигнанні на території РФ. Або втратить сон, гадаючи, чи встигне він втекти, перш ніж його заарештують правоохоронці. Так, як затримали зрадника – начальника поліції Балаклії.

6. Донбас, Херсон, Маріуполь, Крим і весь південь України. Для всіх тепер очевидно, що вигнання орків із території України є невідворотним. Ми сильні. Ми вмотивовані. Ми отримуємо нову найдосконалішу зброю – з кожним місяцем дедалі більше.

Російську армію було повністю деморалізовано ще до дива в Харківській області, а тепер її бойовий дух починає вимірюватися в негативних величинах. І цього не змінити ні грошима, ні пропагандою. Солдати та офіцери продовжать дезертирувати. А дехто, як Павло Філатьєв, втече на Захід, де розповідатиме всю правду про неміч російської армії на весь світ. І хай як Росія брязкатиме своєю новою зброєю та її кількістю – це вже марно. Бо будь-яка, навіть найсучасніша зброя – це ніщо в руках тих, хто не хоче і не знає, за що він воює!

7. Загроза застосування ядерної зброї проти України. Я її оцінюю як нульову. Застосування ядерної зброї – це 100-відсоткова гарантія насильницької смерті Путіна і найближчих йому людей. Питання буде тільки в місці та в часі. Помста буде страшною і невідворотною. Він це розуміє й тому не наважиться. Це моя думка.

8. Союзники та сателіти. На міжнародній арені ті, кого Путін вважав своїми сателітами або принаймні лояльними до себе країнами (Китай, Індія, Іран, низка арабських держав і країн Африки) відвернуться від нього. Ніхто не хоче мати справу з лузером, із "кульгавою качкою", з колосом на глиняних ногах.

Ні, вони, звісно, не відмовляться від придбання у РФ її майже безмежних природних ресурсів, але ціни диктуватиме вже покупець, а не загнаний у кут санкціями продавець.

9. Білорусь. Жодної загрози нападу з боку Білорусі більше не існує. Це Лукашенко має тепер боятися того, що ЗСУ в разі поставленого їм завдання швидко оточать Мінськ і знесуть його режим, якщо так буде необхідно для безпеки України і Європи. Жодної союзної держави Росії та Білорусі, звісно, не буде. Можу посперечатися.

10. Придністровський регіон Молдови. Сепаратистський анклав Придністров'я тепер приречений повернутися до складу Молдови, якщо цього захоче президентка Санду, парламент і народ Молдови. Це питання місяців чи кількох років. І очевидно, що потрібний план реінтеграції Придністров'я до Молдови.

11. Захід, для якого Путін став нерукоподаваним уранці 24 лютого, стане ще важливішим у справі посилення санкцій проти агресора. І надасть Україні ще більше зброї та іншої допомоги. Щодо зброї взагалі окрема історія. Після того як ЗСУ показали, що можуть не тільки ефективно діяти в обороні, а й блискавично наступати, навіть не маючи в достатку потужних засобів ППО та авіації, упевнений, що нам мають дати те, чого не давали раніше – танки, літаки й гелікоптери західного зразка.

12. Збройні сили України та Сили спеціальних операцій, територіальна оборона України – усі, хто захищає нашу землю. Тут і казати нема чого. ЗСУ і сили оборони, які спираються на народ України – це найсильніша армія у Європі. А в майбутньому – одна з головних основ блоку НАТО, коли там нарешті наважаться нас запросити до Альянсу.

13. Народ Росії. Російський народ ще десятиліттями змиватиме із себе тавро російського нацизму (рашизму). З великої літери ми писатимемо ці слова, коли росіяни скинуть із себе ярмо нацистського диктатора і самі вершитимуть свою долю.

Останніх сподівань у Путіна зараз два. Перше – шантаж Європи повним зупиненням постачання газу, холодною зимою і цінами на газ у €5 тис. і більше за 1 тис. м&³3;. Друге – посадити Україну за стіл переговорів

Шантаж уже не пройде. Народи країн ЄС, включно навіть із Німеччиною та Угорщиною, продемонстрували, що для них життя українця і своя національна гордість важливіші за ціни в платіжці за газ та електрику.

А щодо переговорів із Росією – їх не буде доти, доки Путін не виконає попередніх умов, які йому може виставити українська сторона. А вони очевидні: повна деокупація всієї території України в її кордонах станом на 1991 рік. Включно, звісно, з Кримом.

Усе вкрадене доведеться повернути! За все зруйноване доведеться дорого, дуже дорого заплатити!

Зруйновані дороги, будинки й заводи ми відбудуємо. Ось тільки десятки тисяч забраних життів і відібраного здоров'я вже не повернути.

Слава українському народові! Слава ЗСУ! Слава нашим союзникам!

Джерело: Антон Геращенко / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора