На прийомі в Бонні я вперше куштував Martini й думав про одне – щоб президент вірно прочитав мій тост

У дипломатію я прийшов без великого ентузіазму. Ніколи не розумів, що це за професія – стояти у смокінгу на прийомі, пити Martini й "брехати в інтересах держави". З моєю на той момент патологічною манерою говорити правду це було практично немислимо.

Але життя є життя. На той момент я вже второпав: дикий бізнес 1990-х років – це не для мене. Що для мене, я не знав. Знав тільки, що бути безробітним чоловіком молодої дружини-красуні було неправильно. Отож пішов у дипломатію, маючи простий план: пару років побути на підхваті у старперів із МЗС, отримуючи $60 на місяць, але потім поїхати на нормальну зарплату за кордон. А тим часом – шукати справжню професію.

Життя внесло корективи майже відразу. По-перше, жити на $60 було ще важче, ніж брехати в інтересах держави.

По-друге, старперів у МЗС майже не було. Міністерство на той момент на 90% складалося із 24–25-річних "дітей" типу мене. І тому на підхваті ні в кого не треба було бути. Уся робота – велика і дрібна – падала на наші не дуже міцні плечі. Дні життя були вщент заповнені роботою. Ночі були заповнені підробітками. Брав переклади – у кращому випадку по $5 за сторінку, у гіршому – по півтора. Виживали, але були молоді та щасливі.

Через пів року я стояв у взятому напрокат смокінгу на державному прийомі в Бонні на честь візиту з України, уперше в житті куштував Martini й думав тільки про одне – аби президент правильно прочитав написаний мною тост. Martini не сподобався. Смокінг трохи висів. Але яка ж це була честь – бути там і знати, що ти на своєму місці.

По-третє, виявилося, що дипломатія – це зовсім не про брехню. Мій улюблений автор Гарольд Ніколсон слушно вважав головною чеснотою дипломата любов до правди. Я прикипів до цієї роботи. У ній багато дивного й порожнього, але є і дещо дуже важливе: робити цей світ менш безумним.

В ідеалі, дипломатії різних країн переплітаються в тонкий прошарок озону, який огортає світ і не дає йому вщент згоріти під впливом найгірших людських інстинктів: убити, забрати чуже, обманути, задавити. Часто цей озон не спрацьовує. Але замінити його нема чим. Дипломатія – це голос Бога. І якщо він перестає звучати або стає голосом брехні, то найгірші інстинкти беруть гору. Як сталося в Росії й деяких інших країнах.

Тому вітаю колег із Днем дипломатії й бажаю завжди пам'ятати про нашу місію: робити світ світлішим. Недарма 22 грудня – це новий початок, коли день починає ставати довшим, а ніч коротшою.

Джерело: Олександр Щерба / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора