Так, Ізраїль не допомагав нам так, як би нам хотілося, і ми навряд чи можемо прямо зараз допомогти йому в боротьбі. Але співпереживати – треба

Читаю все це злорадство по Telegram та коментарях про Ізраїль, і от що маю сказати.

Так, Ізраїль багато говорив про те, що їхня армія і розвідка – найсильніші і вони ніколи б не проспали такого, як відбулося у нас. Так, Ізраїль не допомагав нам так, як би нам хотілося. Але чи важливо, що робили інші? Чи ми будемо на суді за діяння інших, чи за свої? Чи наші трагедії не навчили нас співпереживати іншим?

Чому ми завжди шукаємо якийсь бартер? От якщо ви нам, то і ми вам. Співпереживання, милосердя, допомога – це не про обмін валют, це про людські якості. Любов до ближнього починається зі щирого бажання допомогти іншій людині, яка в біді.

Ми навряд чи можемо прямо зараз допомогти Ізраїлю в його боротьбі. У нас своя війна. Але співпереживати – треба.

Я бачу Україну майбутнього – країну, яка завжди на стороні добра та слабких. Завжди допомагає, захищає та рятує. І коли ми вирішимо всі питання з Росією, то все, що буде відбуватися в цьому світі, має стосуватися нас. Нас має стосуватися голод та війни в Африці, притіснення прав людини в Китаї, права жінок в Ірані та Афганістані і так далі.

Я знаю, що тих людей, які радіють горю інших, меншість. Просто вони завжди голосні. Завжди кричать. Завжди намагаються свою злобу розповсюдити на всіх. Не піддавайтеся їм. Залишайтеся людьми.

Джерело: ГОНЧАРЕНКО / Telegram