"Дамаск за три дні" – саме цей сценарій бачать для України в Москві. І не тільки

Тиждень до Нового року, чотири тижні до початку формалізації дискусій, які відбуваються не напівофіційно. Для підсумків року ще зарано. Поки варто налаштувати фокус. Бо рівень білого шуму зашкалює. Для того є кілька наочних навчальних посібників.

Перший: Сирія. "Дамаск за три дні". Наслідок внутрішнього обвалу. Саме той сценарій, який сплять і бачать для України в Москві, і не тільки, бо це багато чого спростило б. Країна розірвана й повністю підпорядкована волі зовнішніх акторів. Так, мільярд відмінностей. Але. Безглуздо ігнорувати те, що збігається.

Другий: Грузія. Наочний розрив між владою й суспільством. Наочна трансформація за 16 років після війни. Усе було перед очима, реаліті-шоу.

Третій: Молдова. Не секрет, що вже понад два роки є технічна можливість закінчити російський гнійник "Придністровська молдавська республіка". Біда в тому – "а що далі?"

Влада Молдови, орієнтована на Європу, практично відкрито говорить: "Реінтеграція Придністров'я автоматично призведе до перемоги підконтрольних РФ сил на будь-яких мінімально демократичних виборах. Ліквідуємо "ПМР" – втрачаємо Молдову – отримуємо на порядок масштабніший головний біль. І не лише ми".

На цьому тлі збуджена громадськість раптово виявила Героя України товариша Бойка. І все, як завжди.

Товариш Бойко – це Дід Мороз, йому "дякую" сказати треба. Він приніс величезний подарунок. Подарунок у тому, що товариш Бойко спровокував зіткнення реального світу й світу, в якому правлять швондери й погоничі шакалячих експресів, які стали володарями умів для фейсбучних мас.

У липні я написав пост про наслідки рішень із перейменуваннями. Уже є сигнал у Харківській області. Є зворотні перейменування у Дніпрі. Щодо Одеси й так усі знають. Уся ця метушня – створення бази під політичний реванш руками тих, хто в найкращому разі практикує серійні удари головою у штангу. А у найгіршому – спеціально шкодить. Коли невдоволення буде щодо одного, а кристалізація – довкола наочного.

За останні місяці я переписувався майже з трьома сотнями бібліотек, із десятками – розгорнуто. Лояльні громадяни, які всі хочуть українських книжок (дика потреба), скаржаться на однакові проблеми.

Але до одних святий Миколай приходив два з половиною тижні тому, а від інших лише кілька днів як пішов. В одних корейська орда за парканом. А в інших – злі рольники й негарні спекуляції навколо теми ексгумацій.

Фронт стоятиме, доки не розсиплеться тил. На фронті ворог платить непомірну ціну. А в тилу почувається вільно. Тому що багато невизначених: важливіше зберегти велику країну й великий народ чи плекати наркотичну залежність від відчуття власної правоти й моральної переваги на 15 секунд?

Кремль до кінця зими зможе тиснути на фронті в нинішньому режимі, намагаючись узяти максимум і спровокувати обвал. А коли не вийде, у нього буде залізобетонний мотив влаштувати короткий перепочинок, щоб ми самі себе загризли.

Особливо якщо під якимось соусом (тиском зовнішніх сил) на осінь спробують організувати якісь вибори, наприклад, місцеві. Адже Москва ще навіть не почала по-справжньому розгойдувати через вкидання про нібито ідеї на "переговори".

Уявіть, наприклад, таке подання. Якась тушка з Москви заявить: "Ми припинимо обстрілювати Харків / Одесу / Нікополь / Кривий Ріг, якщо там запровадять другу регіональну мову". Адже заявлять ще й не таке. І на Заході віддзеркалять. І провідні українські ЗМІ це все затягнуть усередину. Товариш Бойко вам підказує, що буде далі.

Якщо вилучити російські/російськомовні книги, але не організувати роботу з оновлення фонду – це гірше. При тому, що вартість наповнення книгами мікроскопічна на сьогодні. І такого – не злічити.

На землі величезний дефіцит конструктивного всеукраїнського позитивного порядку денного на тлі якогось божевілля конференцій із презентаціями в Києві.

Розрив реальності відразу на кількох рівнях, унаслідок чого армія й оборона загалом можуть опинитися поза фокусом більшості.

Джерело: Aleksey Kopytko / Facebook