Ірану треба вижити, виснажити США й налякати шейхів. І Сі зможе возити Трампа обличчям по батареї

Новоросійськ. Іран. Китай. Казахстан.

Фактична сторона й конспірологічна інтерпретація такі.

1. У ніч на 2 березня 2026 року один із найзахищеніших районів Росії – порт Новоросійська – успішно атакували сили оборони України.

Уже відомо (оперуватимемо опублікованим), що дрони ЦСО "А" СБУ:

• знищили радар наведення зенітної ракетної системи C-300 ПМУ-2 "Фаворит" (30Н6Е2);
• уразили ЗРПК "Панцир С-2";
• дотягнулися до кораблів ЧФ РФ;
• пошкодили перевалковий комплекс "Шесхарис" (структура АТ "Черномортранснефть", дочірнього підприємства "Транснефти").

Супутникові фото зі слідами пожеж є в мережі. Але візуалізуємо інше, бо носяться коментарі альтернативно обдарованих діячів.

Грубо схематично на картинці, яку я публікував ще в листопаді, позначено два головні райони.

На захід від Новоросійська розташована інфраструктура (резервуарний парк і виносні причальні пристрої) Каспійського трубопровідного консорціуму. Це труба, яку на 51% контролює Росія.

Нафта в цій трубі (2025 року прокачали 70,5 млн тонн, зростання на 12%) – на 90% із Казахстану. Надходить із трьох основних "мегапроєктів" – Тенгізу, Карачаганаку й Кашагану. Приблизно 80–85% "казахської" продукції належать американським і європейським компаніям. Також через КТК прокачали приблизно 8 млн тонн суто російської нафти.

У східній частині Цемеської бухти Новоросійська все навпаки. Там розташований термінал "Шесхарис", який належить російському трубопровідному монополісту – компанії "Транснефть" (очолює начальник Путіна у Дрездені Микола Токарєв). Орієнтовний обсяг перевалки 2025 року – приблизно 40 млн тонн нафти і 20 млн тонн нафтопродуктів. Точних даних немає, статистику побудовано дуже хитро. Понад 85–90% цього обсягу – російська нафта, решта надходить із Казахстану.

За офіційними даними, АТ "КазТрансОйл" (державна компанія Казахстану) 2025 року на 15% зменшила свою перевалку через КТК, водночас наростила через, власне, Новоросійськ (а також через Самару; окремо опишу зворушливу співпрацю Казахстану із Кремлем щодо нафти).

Нюанс у тому, що КТК, згідно з офіційними заявами Кремля, ніхто ніяк не захищає. А от "Шесхарис" та іншу інфраструктуру порту Новоросійськ охороняє спеціально розміщений там 1537-й зенітний ракетний полк; за штатом – два дивізіони С-400 (16 пускових) і дивізіон "Панцирів" (шість одиниць).

Коли мова заходить про "атаку на Новоросійськ", важливо уточнювати, куди вона спрямована.

Якщо на відео ви фіксуєте гарну стрілянину російської ППО по житлових будинках і перехресний вогонь над бухтою – отже, атакують "Шесхарис". Прив'язувати "Шесхарис" до слів амбасадорки у США Ольги Стефанішиної про демарш Вашингтона – помилка.

2. Це не перша успішна атака на цей об'єкт. У листопаді 2025 року СБУ разом із колегами з інших структур сил оборони України вже дотягувалася до портової нафтобази і причалів "Шесхариса".

Але головне – тоді СБУ неслабко так покришила 1537-й ЗРП (знищено щонайменше одну батарею – чотири одиниці – пускових С-400). Росіяни зіткнулися з потребою заповнювати цю прогалину.

Сьогодні знову трохи потоптали російську ППО/ПРО, яка знову обстріляла житлові будинки в Новоросійську.

Тепер згадайте, що відбувалося з російською ППО/ПРО на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей протягом останніх тижнів.

За короткий час знищили п'ять "Торів", низку РЛС, "Панцири", а потім поламали радари до С-300В. Тобто, грубо кажучи, якщо й не повністю проломили, то послабили ешелоновану оборону на ТОТ.

Виникає гіпотеза: щойно цей процес було завершено, ЦСО "А" СБУ з колегами зорієнтувався на головну ціль – порт Новоросійська.

Варто наголосити на безперспективному характері дій російського командування.

Росіяни змушені щоразу тягнути до Криму радари, ЗРК різних типів, "Панцири" й авіацію. Де всю цю красу наздоганяють наші. Щоб закрити прогалину, звідкись знову щось перекидають. Що на певний час оголює інші ділянки. Куди вриваються і діпстрайки, і мідлстрайки...

3. Тепер конспірологія. Що буде далі?

По-перше, рефлекторною реакцією Кремля стане якась демонстративна атака на КТК, щоб знову занервувався Казахстан. КТК де-факто в заручниках у Москви. А завдяки цьому – й Астана. Бо ця труба генерує основний дохід від нафтового експорту Казахстану.

По-друге, розгортається цікава гра у глобальне балансування потоків вуглеводнів.

Новоросійськ забезпечує приблизно 2% світової перевалки нафти. Це чимало. Для Європи ці постачання важливі.

Атака США й Ізраїлю спричинила реакцію Ірану у відповідь.

Порушено рух суден через Ормузьку протоку. Це короткостроковий чинник, який може стати довгостроковим.

Визначено спробу атакувати нафтогазову інфраструктуру Саудівської Аравії, Катару й Бахрейну. Потенційно – це довгостроковий чинник.

Уже замиготіли апокаліптичні новини про зупинення найбільшого нафтового й найбільшого газового хабу, а також метушню монархій Затоки з метою деескалації.

Тут треба зберігати холоднокровність, тому що натовпи шахраїв, котрі грають на біржі, зараз будуть наганяти страху. Ті пошкодження, про які достовірно відомо, навіть близько не є критичними. І КСА, і Катар в один клік наздоженуть простій за умови, якщо все закінчиться порівняно швидко (за кілька тижнів) і без якихось суперуспішних ударів Ірану.

Тобто матеріальна основа для паніки поки дуже мізерна. Головне – час простою і час на відновлення зруйнованого за підсумком.

Нюанс у тому, що Китай скористався своїм впливом, щоб регулювати вихід з Ормузької протоки наближених до нього танкерів. Міжнародні (британські насамперед) страховики не дали змоги розіграти цей козир повною мірою. Тобто не буде такого, що вантажі для Китаю ходять, а решта – у блокаді.

Проте чітко виявилося, що Іран діє як китайське проксі. Унаслідок американсько-ізраїльських атак бойовий і промисловий потенціал Ірану буде відкинуто на роки, якщо не десятиліття. Що намертво закріпить Тегеран у статусі пекінського проксі, як і Росію.

Через що, по-перше, твердження про "вісь зла", "коаліцію диктатур" тощо дещо застарівають. Бо йдеться вже не про співпрацю суб'єктів різного масштабу, а про керівний центр і об'єкти управління.

По-друге, чистою шизофренією стають розмови й тим паче спроби "відірвати Росію" від КНР. Тому що РФ – це така сама клешня Пекіна, як й Іран. Напівтонів уже немає. Спроба "відриву" Росії – це війна з Китаєм.

Увесь цей час Китай виходив із мудрої позиції, що війна – це виснаження. Його цілком влаштовувало, що Росія спалює накопичений за 80 років потенціал, провалюючись у залежність. Точно так само Китай із цікавістю спостерігає, як США зараз витрачають свій військовий потенціал. Абсолютно передбачувано, що Китай спонукатиме іранські еліти протриматися щонайменше місяць.

У Вашингтона забракне ресурсів місяць інтенсивно утюжити Іран, він опиниться в ситуації російських військ під Києвом у середині березня 2022 року. Потрібно буде перелаштуватися під кампанію іншого характеру.

Аргумент Китаю дуже простий: якщо режим збережеться, то все матеріальне (ракети, пускові, заводи тощо) буде відновлено з китайською допомогою. Що ще більше посилить залежність Ірану. Виживіть, виснажте США й налякайте шейхів. Тоді під час візиту Трампа до Пекіна (поки не скасували) імператор Сі може грубо возити опонента обличчям по батареї.

Ці ризики прозирають уже зараз. Тому Європа, яка зазвичай сахається своєї тіні, робить запаморочливі заяви про готовність увірватися у війну, наростити "ядерну парасольку" тощо.

4. Європа суттєво знизила споживання російської нафти й газу, але підсіла на вуглеводні зі США.

Європа є цінним і платоспроможним партнером для КНР. Китай зацікавлений у більшій лояльності на європейському ринку, але категорично не зацікавлений у якихось тривалих катаклізмах там.

Виникає неймовірно цікавий розклад.

Трамп перебуває в суперпозиції умовного Герострата. Адже він підпалює не лише Іран, він одночасно підпалює монархії Затоки.

Одне з головних джерел енергоносіїв для Європи підвішується.

З одного боку, підвищується залежність від США. З іншого боку, якщо криза затягується, неминуче на повний зріст виникає тема реанімації закупівель у Росії. Індія вже відкрито про це каже.

Китай формально у подвійному становищі. Бо відкриття європейського ринку для РФ підбурюватиме Кремль до меншої лояльності. Але, здається, у Пекіна досить аргументів, щоб зберегти модель комфортного пограбування Росії.

Європа опиняється в не менш подвійній позиції. Бо накачувати грошима опонента, якого підозрюють у накопиченні військового потенціалу для атаки на ЄС, – дивно. І водночас же відбуватиметься дрейф від США, які забезпечують хоч якийсь захист.

Тому ЄС кровно зацікавлений у будь-якому швидкому закінченні конфлікту з мінімальними руйнуваннями. Надто багато ризиків.

А ось Трамп має більше маневру. Якщо Іран не прогинається у становище для комфортної дискусії з Китаєм, Трамп підпалює все. Аж до організації ще однієї "миротворчої" операції в Нігерії. Там же мучать християн, ви ж пам'ятаєте? І там уже є маленький американський контингентик. Який може опинитися в небезпеці!

Америка постраждає, так. Але ЄС і Китай постраждають значно більше. Арабські монархії взагалі нажахані.

Європейські країни побіжать у Вашингтон домовлятися. Із грошима. І не факт, що колективно.

Уже виявляється мозаїка інтересів заклятих нафтогазових колег: саудити взагалі не засмутяться, якщо Іран рознесе інфраструктуру ОАЕ. І це взаємно. Оскільки є певні суперечності в тій же Африці.

Загалом Трамп запустив процес, і зараз усі гарячково рахують ризики й можливості.

5. Де тут ми?

Європа зацікавлена в деескалації з Росією. Однак практика засвідчила, що економічна співпраця без військового потенціалу миру не гарантує. Кремль впадає в ейфорію "величі" й починає шкодити.

Тому Європа об'єктивно зацікавлена залишити Україну як військовий суб'єкт і гарантію своєї безпеки. Співпрацювати з РФ можна лише за умови сильної проєвропейської України. Інакше і грошики, і безпека Європи миттєво опиняться в лапах Кремля.

Україна за допомогою атаки на Новоросійськ демонструє, що є вкрай дієздатною. Ця сама атака свідчить, що проігнорувати Україну не можна (хоча спроби переконати задовольнятися малим наростатимуть).

Китай не може замкнутися за океанами з Венесуелою в полоні. Є мотив добиватися деескалації на європейському театрі на своїх умовах.

У підсумку: Європа може раптово опинитися за столом переговорів як партнер не США, а Китаю. Тому американці її там бачити й не хочуть.

Загалом перспектива дуже барвиста.

Або максимальне роздмухування світової пожежі, що дуже ризиковано, але вкрай спокусливо для багатьох. Можна розв'язати безліч питань через руйнування й пограбування слабших. Імовірність цього сценарію залежить від упевненості паліїв у своєму запасі міцності.

Або деескалація, підморожування, щоб вийти на якийсь новий баланс.

Основний наш аргумент у тому, що послаблення підтримки України – це повна втрата маневру для Європи й масштабування ризиків безпеки. А потурання РФ із боку США – це пряме підігравання Китаю, яке вилізе боком. Китай нас не бачить упритул як суб'єктну силу. Треба підвести до думки, що це помилка.

Також цікаво поспостерігати за траєкторією Ізраїлю. Бо крах Ірану створить лавину наслідків у регіоні. Трампу може бути байдуже, а ось Ізраїлю – точно ні. Йому потрібен якийсь слабенький режим у Тегерані без амбіцій шкодити, а не розсип погано контрольованих терористичних уламків. Оскільки поряд іще ж Туреччина зі своєю величчю.

Словом, усе це схоже на холерний барак, із якого треба тікати. Але іншої планети в нас поки немає...

У травні минулого року я написав, що за рочок-півтора Україна може стати найбезпечнішим місцем на континенті. Дедалі більше схоже на самоздійснюваний прогноз.

Джерело: Алексей Копытько / Facebook