Це для Кремля – смерть

Це для Кремля – смерть.

Трамп про Путіна. ППО. ЄС і Китай.

Після щоденних обстрілів Харкова і ночей, які нещодавно були в Києві, дуже зростає запит на короткі відповіді "коли це все закінчиться" й рецепти швидких рішень.

Також після поганих новин і висловлювань зі США некритично сприймаються добрі висловлювання. Що спотворює картину.

Але на допомогу завжди приходить цариця наук – конспірологія, яка дає можливість зібрати разом і щонайменше перерахувати основні сюжети!

Із повсякденного.

1. Ситуація на землі. Тут постійна порада – читайте й дивіться Костянтина Машовця, буде загальне розуміння.

Загалом ситуація відрізняється на різних ділянках. Є проблемні зони, є ділянки інтенсивних боїв, де ворог зазнає тяжких втрат, але не може просунутися.

Тому, коли бачите якісь упадницькі й ейфоричні узагальнення, уточнюйте, про яку ділянку йдеться. Чим зумовлені ті чи інші висновки. І з'ясуйте, чим відрізняється тактичне від оперативного і стратегічного.

Тоді щоденні новини про захоплення "стратегічних" посадок і здобуття контролю над руїнами стратегічної хати можна буде адекватно інтерпретувати.

2. Удари Росії по мирних (тилових) українських містах, що формально пояснюється спробами Москви обвалити український ОПК, який стає на ноги, – яскравий доказ того, що в лоб на фронті Росія впоратися не може.

Їй доводиться пускати в дію вкрай непопулярні криваві заходи, котрі провокують негативний резонанс і підштовхують до рішень на заході, яких Кремль хотів би не допустити.

Динаміка лінії фронту фактично не впливає на настрої за кордоном, оскільки війну рутинізовано. А ось кадри пожеж у Києві чи людських трагедій – ще чіпляють.

3. Російські атаки на ТЦК – це демонстрація певної безвиході для Кремля. За всіх тисячоразово описаних проблем мобілізації, за всіх реальних потворних історій, котрі додатково роздуває до небес роспропаганда, мобілізація й рекрутинг в Україні забезпечують такий рівень поповнення військ, який нескінченно далекий від ідеалу, але водночас не дає можливості Росії протиснути фронт. Див. п. 1 та п. 2.

Тобто фронт подекуди гнеться, подекуди стоїть. Наш ОПК робить Росії дедалі болючіше. І навіть найодіозніша сфера по мінімуму завдання вирішує.

Якщо розкласти кожен блок на складові (проблемні ділянки – які заходи? ОПК – як посилити? тощо), картина тотальної зради й ганьби зникає, виникає палітра завдань. Не надто легше, тому що обсяг колосальний, але одразу видно як жахливі, так і прийнятно-погані сценарії.

Точно можу сказати, бо знаю, що тестують і потихеньку масштабують зенітні "антишахедні" дрони. Добра новина – вони будуть, військові очікують на різке зниження ефективності російських нальотів. Погана – це станеться не завтра. Головний ризик – якщо РФ захоче знищити енергетику.

Якщо записувати все у стовпчик, то основний поганий висновок – усе це може тягтися ще довго. Місяці як мінімум. З виповзанням у 2026 рік. Але також накопичуються факти, які переконують, що результат зовсім не обов'язково відповідатиме очікуванням Москви. Саме навпаки. Тут допомагає більш загальний погляд на позиції Китаю, сприймається саме так.

Це знаковий момент.

Згадуємо 9 травня, коли імператор Сі приймав військовий парад у Москві. Не лише я тоді зазначив, що тепер саме в Китаї визначають долю війни. За певних умов Пекін може її швидко припинити. Але зазначена теза свідчить, що Китай поки все влаштовує.

У цьому плані цікаві настрої росіян. Кремль публічно розганяє сигнал і переконує, що ось тепер росіяни точно переможуть. Непублічно настрій відрізняється.

Я вже досить довго, але тихо присутній у низці галузевих і регіональних вебспільнот РФ, ці групи є досить референтними для оцінок. Так ось головних оцінок – дві.

Перша: а чого це раптом Китай говорить про якусь поразку? Невже все так погано? Є загальний консенсус, що російська влада бреше, але незрозумілий масштаб. Зростає відчуття, що масштаб – трагічний.

Друга: тепер Китай Росію живою із цієї війни не випустить, ми спливемо кров'ю в Україні, а вони загарбають усе!

Ось ця думка, що РФ не зможе вийти з "переможної" війни за своїм бажанням, поступово заволодіває головами.

5. Я спеціально зробив низку ілюстративних постів щодо ситуації у РФ. Там не все так жахливо, як нам хотілося б, але є низка тенденцій, які можуть підштовхнути частину російських "веж" і навіть поточного господаря Кремля до спроб вискочити з війни.

Річ тут не в лінійному співвідношенні Україна – Росія. Річ у тім, про що я раніше згадував: загрузнувши у трясовині війни й де-факто втративши можливість вийти на свій розсуд, Москва починає втрачати стратегічні позиції для гри, вищої за регіональний рівень. А це для Кремля – смерть.

На Балтиці РФ відкинуто у ХVIІІ століття, ще трохи – і опиниться в періоді Івана Грозного.

Втрата позицій у Сирії – це перекреслення імперських завоювань ХІХ століття й радянської спадщини. Тепер сучасні учасники різних тусовок а-ля Палестинське імператорське товариство схожі на групу клоунів. Імператор Олександр ІІІ, на якого намагається бути схожим Путін, помер би від гидливості, дивлячись на цього послідника.

Перипетії на Кавказі – це також виштовхування РФ на позиції ХVIІІ століття.

Лінія ЦА, Сибіру й Далекого Сходу – тут знову занурення в Івана Грозного.

Для нас (України) приємного на короткому відрізку мало. У разі подальшого затягування війни ми втрачатимемо людей, час, частину перспективи. Але річ лише частково в нас.

Навіть діставши якийсь бонус унаслідок нападу на Україну, Росія втрачає більше й потрапляє в ситуацію, коли відновити позиції вона може лише війнами. Не м'якою силою, не економікою, а великою кров'ю.

Тобто Путін загнав РФ у ситуацію, коли паралельно потрібна війна на Балтиці, на Кавказі, проти Казахстану і ще нарощування сили від Байкалу до Тихого океану. Від чого можна тріснути по швах.

А якихось 11 років тому Путін був найпопулярнішим політиком від Белграда до Владивостока, міг легко перемогти на демократичних виборах в Україні.

Розмови про залучення північних корейців і навіть Лаосу – це гра Китаю. А де тут Росія? Де тут росіяни?

І ось ця колія стає страшно очевидною для найтугіших.

6. Після "репліки Ван І" бачимо новий розклад у маневрах трьох якодзун: США, Китаю і ЄС. Саме як похідне від інтересів цих сил складатимуться перспективи війни.

Навесні ЄС демонстрував готовність притулитися до Китаю, щоб посилити позиції в головній битві – на тарифах зі США. Китай також дуже явно давав зрозуміти, що готовий до альянсу з Європою проти американського гегемона.

Останні півтора місяця відбулася деяка еволюція.

По-перше, було знайдено формулу неспротиву, за якої європейські країни окреслили готовність витрачати більше на оборону (легенда про "5% від ВВП" у НАТО). Де-факто – це антикитайський жест, бо вивільняє можливості США. І Китай щосили "в'язатиме" ці можливості.

По-друге, посилилася риторика європейців проти Пекіна. У Брюсселі й інших столицях очікують, що Вашингтон стане зговірливішим і не доведеться йти на екстравагантні союзи.

Також Трамп уже вгамувався з Канадою й тимчасово затих із Гренландією, що заощаджує багато часу й сил.

7. Останні репліки Трампа з особистими випадами проти Путіна й заяви про готовність щось там посилити на підтримку України я сприймаю не як раптове прозріння й напад симпатії до України, а як реакцію на "слова Ван І" в загальному контексті. І це набагато серйозніше й позитивніше для нас.

По суті, Китай публічно зазначив, що всі потуги Трампа, усі його улещування й нахвалювання Путіна з метою дистанціювати Росію від імператорського трона Сі закінчилися провалом. Жодних вольностей Пекін тут не дозволить.

Відповідно – зникає потреба постійно корчити дурня, можна додати в публічний дискурс щодо РФ жорсткі нотки.

Реакція Кремля дуже показова: вони намагаються пожартувати, мовляв, Трамп раз на тиждень змінює позицію, почекаймо, на чому він зупиниться.

Мені здається, що процес не варто розглядати як необоротний. Трамп справді може зробити щось жорстке щодо РФ, але як точковий захід. Щоб показати, як воно може бути і що він більше не готовий терпіти путінське петляння. Водночас не заганяючи Москви остаточно.

Росія може намагатися пом'якшити й відтягнути ці заходи за допомогою якогось чергового раунду імітації "доброї волі". Головне завдання Путіна зараз – протягнути три тижні до канікул у США і Європі. Тоді він матиме люфт до вересня, щоб зосередитися. Хоча серпень обіцяє бути нервовим і щодо тарифів, і з огляду на роздуми ОПЕК.

Я не відкидаю, що зараз активізується дискусія про перемир'я в повітрі. Україна показала, що може зробити з російською авіацією. Путін має мотив уникнути повторення такої ганьби й заодно замилити картинку руїн житлових будинків і вбитих цивільних в Україні (тим паче, їм треба накопичити ударні засоби).

А оскільки Трамп пообіцяв аж (!) 10 ракет, це буде схоже на вирішальний чинник і переможну для Вашингтона історію.

8. На нашому боці, як і раніше, головний союзник – російська упоротість. Цілком реалістично, що Путін таки перейде межу, і в серпні нам нададуть таку допомогу, яка дасть змогу зірвати наступальні плани Кремля. Тобто в серпні Росія нічого не виграє, тільки спалить ресурси. А у вересні Путіну колективно поставлять запитання: "Дозрів"?

Ще одним практичним наслідком "репліки Ван І" може бути складання рамки того, що буде позначено як "непоразка Росії". Старші товариші обговорять і Москві повідомлять. А якщо Москва не матиме "реалій на землі", щоб розсунути ці рамки, доведеться погодитися. У Китаю з'явиться нова опція: тягнути далі війну чи розміняти зупинення на якийсь бонус.

Тож зараз дивимося на динаміку США – Китай – ЄС і практичне наповнення серпня.

Найгірший сценарій для нас – це прискорена "північнокореїзація" Росії. Коли зникає останній простір для маневру.

Але це найгірший сценарій не лише для нас, а для всього російського периметра і для всього європейського континенту. І ми тут матимемо вигляд найбільш готових.

А для декого – це вирок.

Джерело: Алексей Копытько / Telegram