Другий фронт зараз би дуже допоміг Україні. Добре було б висадити десант НАТО в Сочі

103-й день війни випав на 6 червня. Цього самого дня (D-Day) 1944 року союзники висадилися в Нормандії. Для Німеччини знову, як і 1914 року, почалася війна на два фронти. Таку війну виграти майже неможливо. І, звісно, Німеччина її програла.

Нині в Україні дуже складна ситуація. Ворог тисне на Донбасі, і тисне сильно. Мене не здивує, що ЗСУ змушені будуть відступити й залишити не лише Лисичанськ, а й усю територію на схід від лінії Ізюм – Донецьк. Інакше все загрожує котлами та оточенням. Примара Дебальцевого знову замаячила перед українськими генералами.

Відразу обмовлюся, що, по-перше, я на цьому погано розуміюся і повторюю лише думку тих військових експертів, яким я довіряю. Я буду першим, хто зрадіє, якщо я (тобто військові експерти) помиляюся.

А по-друге, я вже багато разів писав, що я не бачу катастрофи в тому, що ЗСУ, доки російська армія поки що сильніша, потихеньку відступають. Головне – це люди, а не територія. Причому й у сенсі збереження своїх солдатів, й у сенсі завдання шкоди противнику. Хочуть росіяни наступати – ласкаво просимо. У наступі вони пропорційно втрачають більше, ніж ЗСУ. А отже, стають дедалі слабшими і слабшими.

Отже, наступаючи, путінське воїнство слабшає, а Україна, насичуючись західною зброєю, сильнішає. Колись настане точка рівноваги, а потім – чаша терезів схилиться на користь України. І тоді й почнеться вигнання ворога зі своєї землі.

Коли настане ця точка рівноваги – незрозуміло. Оптимісти говорять про початок липня. Песимісти – про початок серпня. Але так чи інакше консенсус-прогноз у тому, що вона точно настане і головне – протриматися й не розсипатися до цього моменту.

І, згадуючи висадку в Нормандії, 78-му річницю якої ми святкуємо, хочеться трохи помріяти про другий фронт. Як би він зараз сильно міг допомогти Україні. Путін змушений був би перекинути туди війська – і перелом у війні настав би значно швидше.

Де може відкритися такий другий фронт? (Як то кажуть, "в порядке бреда".) У Грузії? На Курильських островах? А може, Лукашенко зрозуміє, нарешті, що щура (усупереч традиції) треба залишити на кораблі самого і він перейде на бік добра?

Добре було б також висадити десант у Сочі з маршем на "Бочаров Ручей"... "Добридень, Аліно Маратівно! Чи не підкажете, де тут ховається Володимир Володимирович? Нам він терміново потрібен. В одній справі. Так, ми ненадовго. Буквально на п'ять хвилин – і потім його повернемо. Назавжди".

Смійтеся, смійтеся... Я не гордий. Що з мене взяти? Я людина не військова, кажу дурниці, мені можна пробачити. А прибери зараз із Донбасу 20 російських БТГ – і картина радикально зміниться. Це вам будь-який серйозний фахівець скаже. Ось для цього другий фронт зараз би ой як став у пригоді...

Ну, добре. Посміялися – та й годі. А якщо серйозно, то я вважаю, що країни НАТО можуть виявитися втягнутими в цей конфлікт. Проаналізуймо всі можливі варіанти. Їх, власне, два.

Перший сценарій. Україна починає катастрофічно програвати. Зважаючи на те, що Захід уже так багато інвестував не лише грошей, а й свого авторитету в українську перемогу, він не зможе просто залишитися байдужим свідком того, як Путін її доконає. Цього не дозволять зробити його виборці. Люди не люблять лузерів. І Байден та Ко це розуміють.

Можливо, у західних політиків інше, ніж в українців, уявлення про бажану перемогу. Можливо, їм справді не потрібна беззаперечна перемога України. Для них, імовірно, була б кращою "неперемога" Путіна.

Але цілковите фіаско України їм тим паче не потрібне тому, що це буде і їхнє фіаско. І це абсолютно точно позначиться на їхніх політичних перспективах. Тим, хто мало допомагав, виборці скажуть, що тому й програли, що ви так і не наважилися на серйозне постачання важкого озброєння. А тим, хто багато допомагав, вони скажуть: якого біса ви спалили стільки грошей і однаково все просрали?

Путін у свідомості західних обивателів уже міцно перетворився на Доктора Зло. І необхідність боротьби з ним давно вже не є предметом дискусій. Медіа намалювали його образ. Він – злісний садист і ворог свободи, похмурий відлюдник і кощій, огидний брехун із відразливою зовнішністю старого павіана.

Таких потрібно демонстративно повалювати. Інакше це неправильне кіно, і люди такого кіно не люблять. Тому вони вимагатимуть "правильної" кінцівки, у якій Доктор Зло втікає, потім падає, кумедно дриґає ніжками і здихає, висунувши синій язик. Такими є закони жанру. І політичного – теж.

Другий сценарій. Україна починає явно перемагати. Тут сам Бог велів втрутитися. Не можна дозволити Україні насолодитися всіма плодами перемоги.

По-перше, ми також хочемо скуштувати цих плодів. А по-друге, самій Україні буде дуже жирно. Мало ким вони себе після цього уявлять?

Потрібно окреслити свою роль у цій перемозі. І сповна отримати всі ніштяки та лаври. Цього хочуть наші виборці, і це потрібно нам самим: це той капітал, який ми висунемо їм у наступному виборчому циклі.

Отже, я певен: хай якою складною є поточна ситуація, однаково: наша справа – права, ворога буде розбито, перемога буде за нами.

Слава Україні!

Джерело: Альфред Кох / Facebook