Україну потрібно запросити в НАТО на саміті у Вільнюсі. Не даючи членства, поки триває війна, ви стимулюєте Путіна продовжувати її нескінченно

Протягом останнього року багато часу приділив міркуванням щодо вступу України в НАТО. Учора виклав свої погляди на виступі в Литві. От мій висновок.

Особисто я за запрошення України вступити в НАТО на Вільнюському саміті НАТО. Я уважно замислився над цим питанням, тому що вперше ми запросимо в НАТО країну, яка воює. Це потребує ретельного розгляду.

Я дійшов такого висновку із трьох причин. Перша: 2008 року ми вирішили, що Україна стане членом НАТО. Але дорожньої карти ми не надали. Зараз Україна в залі очікування вже 15 років. Це небезпечне місце. Зал очікування оточений бандою головорізів, які нападають на тих, хто очікує. Настав час перенести Україну в безпечне місце, як ми робимо з Фінляндією і Швецією.

Друга: стверджують, що перспектива розширення НАТО спровокувала Путіна. Правда – навпаки. Саме нездатність надати Україні гарантії безпеки і спровокувала Путіна. Сірі зони – небезпечні зони. Нейтралітет не гарантує безпеки, це зрозуміли Фінляндія і Швеція.

Третя: чую аргумент, що не можна дати Україні членство в НАТО, поки триває війна. Це вкрай небезпечний аргумент. Якщо ви ставите гарантії безпеки і членство в НАТО в залежність від припинення бойових дій, ви даєте Путіну стимул продовжувати війну нескінченно.

Запрошуючи зараз, ми кажемо Путіну: Україна стане членом НАТО. Ви не можете зупинити цей процес. Наші двері відчинені для України, а ти не швейцар.

Якщо союзники не зможуть знайти у Вільнюсі згоду, то другий кращий варіант – за два кроки накреслити шлях до вступу в НАТО.

По-перше, зняти план дій щодо членства як попередню умову для переходу до членства. Ми зробили це для Фінляндії і Швеції. Такий самий прискорений шлях треба запропонувати Україні.

Наступною може стати обіцянка у Вільнюсі розглянути питання щодо розширення НАТО на саміті у Вашингтоні наступного року.

Дозвольте мені наголосити: запрошення не означає приєднання в один момент. Після запрошення доведеться опрацювати практичні моменти щодо ст. 5. Яку площу буде покрито? Як ми реагуватимемо, якщо й коли будуть нові зіткнення на окупованих територіях?

У кращому разі ці питання вирішуватимуть самі українці, коли вони викинуть усі російські війська з української землі. Якщо ні, доведеться знайти адекватні відповіді. Це важливі теми для союзників, які серйозно ставляться до ст. 5. Потрібно знайти правильне рішення для зобов'язань, у які могло б входити розміщення військ і військової техніки в Україні.

Попри це Україні зараз потрібні гарантії безпеки. Потрібні рішучі заходи для стримування подальшої російської агресії.

Такою є мета Київського безпекового договору, який я написав разом з Андрієм Єрмаком. Ці гарантії не замінять членства України в НАТО, вони можуть забезпечити перехід, поки не буде ст. 5.

Джерело: Anders Fogh Rasmussen / Facebook