Щось підказує мені, що Росія своєї провини визнавати не стане і "депутінізації" не відбудеться

Від автора: цей текст я написав кілька днів тому і назвав його "10 днів, які вразили". Написав для "Новой газеты", останнього видання, яке залишилося в Росії та бореться. І це перша моя стаття, яка пройшла "воєнну цензуру". Текст зазнав втрат, але не смертельних. Можете порівняти, це повчально.

Стрибок мангуста в порожнечу

Пам'ятаю, як замолоду носився по переглядах під час Московського кінофестивалю: вискочив із зали з комедією й одразу ж влип у мелодраму, а звідти без перерви на бойовик; там ледь змовкли постріли – потрапив на щось костюмно-історичне…

Зараз схоже: кожен жив у своєму життєвому серіалі – хто з ухилом у виробничо-ділову тематику, хто – у сімейну, хтось у творчий арт-хаус. І раптом усі разом опинилися у фільмі жахів, липкому та страшному.

А це й не кіно зовсім.

У жаху, що звалився, як у медалі, два боки. Один страшний, але умоглядний: війна у сусідній країні. Жахливі кадри бомбардувань і ракетних обстрілів, скалічені жінки та понівечена техніка, мертві солдати і димні руїни житлових будинків. Нестерпно, жахливо, але хоча б далеко, так? Але другий бік жаху, навпаки, абсолютно реальний і відчутний, хоч поки і не для кожного: втрата роботи, страх призову в армію, битви за товари в магазинах, які закривають, безнадійні спроби виїхати за кордон, заощадження, що тануть на очах, зникнення улюблених брендів, сервісів, соцмереж та каналів… та багато іншого в тому самому дусі. (Хоча не варто нагадувати, що це все ніщо порівняно зі стражданнями українців). Коротше: життя стало іншим. До того ж набагато гіршим.

Від провалу "спецаберації" – назвемо це так – з упокорення і покарання норовливої держави тією чи іншою мірою виграли майже всі учасники. Завдяки одному, який програв катастрофічно й остаточно. Уже зараз.

Звучить цинічно, але весь світ ожив, отямившись від ковідного коматозу й з усім можливим азартом кинувшись на допомогу – безкорисливу допомогу! – Україні. Такого сплеску глобальної солідарності з однією країною не було багато десятиліть, а може, і взагалі ніколи в історії. Людство об'єдналося перед лицем загрози, згадавши не лише про спільні страхи, а й про спільні цінності, і це дуже тепле і радісне почуття – особливо у нинішній ситуації суцільних чвар і розколів.

"Колективний Захід" консолідувався і заграв м'язами, а його фрагмент під назвою НАТО, який давно перебував у летаргії, віднайшов не те що друге дихання, а став привабливим і затребуваним, як ніколи раніше. Китай теж не залишився у програші – і тому, що його стали сприймати як найменше зло, і тому, що він майже монопольно прив'язує до себе бездонне джерело дешевих ресурсів та ринок збуту. Та й узагалі, тихо омріяні "Північні території" стали дуже слабкими, відрізаними від ворога-конкурента і максимально доступними.

Зрозуміло, що звучить по-блюзнірськи, але Україна – в остаточному, стратегічному, підсумку – теж виграла. За всіх жертв і руїн. Згуртування нації, безпрецедентна міжнародна підтримка і навіть той факт, що президент Зеленський несподівано став найпопулярнішим політичним лідером у світі – все це дорого коштує. Можна не сумніватися, що відновлювати зруйновану Східну Україну теж будуть усім світом і з великим задоволенням. Варіанта воєнної поразки та встановлення маріонеткового уряду не розглядають через малу ймовірність.

Тепер погоріла сторона. Росія.

Збройний конфлікт триває лише 10 днів і далекий від завершення, але майже всі наслідки лютневого нападу очевидні. Путінська Росія вже зазнала нищівної поразки на економічному, фінансовому, технологічному та інформаційному фронтах – це зрозуміло, можна не коментувати. Менш відчутно, але важливіше те, що Росія та її невдаха лідер опинилися у глибокому і, боюся, безстроковому моральному нокауті. Так, цілковита гуманітарна ізоляція від вільного світу, "держава-вигнанець" і таке інше. Нуль симпатії, нуль довіри. Головний аспект морального розгрому, звісно, – зневажання норм міжнародного права та воєнні злочини. Але є і другий чинник, до того ж для майбутнього країни він навіть важливіший: маргінальність протестів усередині держави; глуха, але масова підтримка війни населенням РФ.

Напрошується паралель із німцями у 40-ві роки. Є різниця: жителі Німеччини, які пережили Гітлера, каялися шалено й довго, денацифікацію було проведено капітальну, і країна піднялася. Щось підказує мені, що Росія своєї провини визнавати не стане і "депутінізації" не відбудеться. Влада й далі накручуватиме жалюгідне белькотіння виправдання, народ – плекатиме страшенну образу на клятий Захід і вирощуватиме комплекси. Головним подразником будуть успіхи та процвітання сусідньої непокореної України. Звісно, не виключені декоративні заміни в керівництві та локальні "відлиги", але генеральну лінію в нікуди і селекцію негативного буде продовжено. Прем'єру фільму "Прекрасне майбутнє" у кінотеатрі "Росія" скасовують або відкладають на невизначений строк через поганий продаж квитків. Десятки (сотні?) тисяч росіян, які штурмують прикордонні КПП та магазини IKEA, це розуміють: одні – розумом, інші – печінкою.

Джерело: Артемий Троицкий / Facebook